Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 4)

— Отже, Антиною... — Джейсон ткнув пальцем у гуля. — Може, поясниш, чому ти вартий Геїної милості? Усе, що я бачу — натовп ледачих мерців, які милуються самі собою та не докладають жодних зусиль для перемоги у війні. Що мені розповісти Матері Землі?

Краєм ока Джейсон помітив схвальну усмішку Пайпер. Наступної миті дівчина вже кружляла довкола сяючого пурпурового грека, який намагався всадити її собі на коліна.

Антиной узявся за ніж, який Джейсон щойно встромив у стіл. Висмикнув його і почав розглядати лезо.

— Якщо ти від Геї, то повинен знати, що ми тут з її волі. За наказом Порфіріона. — Антиной провів лезом по своїй долоні. Замість крові з порізу посипався сухий бруд. — Ти ж знаєш Порфіріона?..

Джейсона ледве не знудило від спогадів. Він чудово пам’ятав Порфіріона з їхньої битви у Будинку Вовка.

— Цар велетнів — зелена шкіра, сорок футів заввишки, білі очі, заплетена у волосся зброя. Авжеж, знаю. Він справляє враження, на відміну від тебе.

Джейсон вирішив не згадувати про те, що обрушив блискавку на голову царя велетнів у їхню останню зустріч.

Уперше за всю розмову Антиноєві нічого було відповісти, але його лисий примарний приятель Еврімах обійняв Джейсона за плечі.

— Ну годі-годі, друже! — Від Еврімаха тхнуло прокислим вином та горілими електродротами. Від його примарного дотику у Джейсона сперло в грудях. — Я певен, що ніхто не сумнівається у твоїх повноваженнях! Просто, ну, якщо ти говорив з Порфіріоном в Афінах, то знаєш, чому ми тут. Запевняю тебе, ми робимо точнісінько те, що він наказав!

Джейсон намагався приховати подив. Порфіріон в Афінах.

Гея пообіцяла викоренити богів. Згідно з припущенням Хірона, наставника Джейсона в Таборі Напівкровок, це означало, що велетні спробують пробудити богиню землі на первісному Олімпі. Але тепер...

— Акрополь, — промовив Джейсон. — Найдавніші храми богам, у центрі Афін. Там пробудиться Гея.

— Саме так! — Еврімах розсміявся. Рана у його грудях засвистіла, наче китове дихало. — І щоб дістатись туди, докучливим напівбогам доведеться подорожувати морем, еге ж? Вони знають, що летіти над сушею занадто небезпечно.

— Тобто вони пропливуть повз цей острів.

Еврімах жваво кивнув, а потім зняв руку з Джейсонових плечей і занурив палець у келих з вином.

— І повстануть перед вибором, так?

Він накреслив на столі берегову лінію червоним вином. Напій неприродньо засвітився на деревині. Привид намалював Грецію у вигляді перекошеного піскового годинника: велика розмазана пляма вгорі та трохи менша знизу. Перша була материковою частиною, друга — величезним півостровом, відомим як Пелопоннес. Між ними тягнулась вузька смужка моря — Коринфський канал.

Джейсон зрозумів усе і без малюнка. Весь учорашній день він та решта команди вивчали мапи.

— Найкоротший шлях, — промовив Еврімах, — лежить на схід через Коринфський канал. Але якщо вони його оберуть...

— Годі! — рявкнув Антиной. — У тебе довгий язик, Еврімаху.

Лисий привид здавався ображеним.

— Я не збирався розповідати все! Тільки про армії циклопів, що стоять на обох берегах. І про лютих духів грози у небі. І про кровожерливих морських чудовиськ Кето, що заполонили води. І авжеж, якщо корабель дістанеться бодай до Дельф...

— Бовдур! — Антиной вискочив з-за столу і вхопив привида за зап’ясток. Тонка цівка бруду потягнулась із долоні гуля вгору передпліччям Еврімаха.

— Ні! — вискнув Еврімах. — Будь ласка! Я... я ж тільки хотів...

Бруд, наче шкаралупа, вкрив тіло волаючого привида, а потім тріснув. Еврімах зник. Від нього не залишилось нічого, крім купки пилу.

Антиной повернувся до свого місця і струсив бруд з рук. Решта залицяльників за столом насторожено мовчали і спостерігали за ним.

— Перепрошую, Іре. — Холодно посміхнувся гуль. — Усе, що тобі треба знати, — шляхи до Афін добре охороняються, як ми й обіцяли. Напівбоги або ризикнуть і помруть у каналі, або обпливуть увесь Пелопоннес, що не менш небезпечно. У будь-якому разі вони навряд доживуть до того, аби зробити цей вибір. Щойно напівбоги дістануться Ітаки, ми про це дізнаємось. Ми зупинимо їх тут. Гея побачить, які ми важливі. Так і перекажи в Афіни.

Джейсонове серце, наче молотком, калатало по груднині Він ніколи не бачив нічого схожого на земляну кірку, якою Антиной убив Еврімаха, і не хотів з’ясовувати, чи діє ця сила на напівбогів.

Крім цього Антиной здавався впевненим у тому, що помітить «Арго II». Чари Хейзел поки що приховували корабель. Але чи довго вони протримаються?

Джейсон отримав інформацію, за якою вони прийшли. Їхня мета — в Афінах. Безпечніший шлях, або принаймні не стовідсотково згубний, пролягає вздовж південного узбережжя. Сьогодні двадцяте липня, а, отже, залишилось тільки дванадцять днів до першого серпня — античного Свята Надії, дня, коли Гея збирається прокидатися.

Тепер йому, Пайпер та Аннабет час забиратися звідси, поки є можливість.

Але Джейсона непокоїло ще дещо — якесь моторошне передчуття, наче він ще не почув найгірших новин.

Еврімах згадував Дельфи. Джейсон нікому про це не казав, але сподівався відвідати стародавній храм Аполлона і, можливо, дізнатись щось про своє майбутнє, але якщо місце наводнили чудовиська...

Він відсунув тарілку з холодною їжею.

— Отже, у вас тут все до ладу. Заради твого ж блага, Антиною, сподіваюсь, ти не помиляєшся. Ці напівбоги кмітливі. Вони зачинили Браму Смерті. Можуть і від тебе вислизнути або закликати підтримку з Дельфів.

Антиной фиркнув.

— Цього не станеться. Дельфи більше не підвладні Аполлону.

— А... Гаразд. А якщо напівбоги попливуть довгим шляхом навколо Пелопоннесу?

— Ти марно хвилюєшся. Така подорож за будь-яких обставин небезпечна для напівбогів і занадто довга. До того ж, в Олімпії шаленіє Перемога. Поки це так, напівбоги нізащо не переможуть у війні.

Джейсон не зрозумів, про що йдеться, але кивнув.

— Дуже добре. Я доповім про все Царю Порфіріону. Дякую за... Їжу.

— Стривай, — пролунав голос із боку фонтана, голос Майкла Варуса.

Джейсон подумки лайнувся. Він намагався не звертати уваги на мертвого претора, але тепер той ішов до нього. Варусове тіло оточувала туманна біла аура, а його глибоко посаджені очі були схожими на колодязі. На поясі у нього висів гладіус з Імперського золота.

— Ти залишишся, — промовив Варус.

Антиной роздратовано зиркнув на колишнього претора.

— У чому річ, легіонере? Якщо Ір хоче піти, нехай іде. Від нього тхне!

Решта привидів знервовано засміялись. Пайпер, на іншому кінці двору, занепокоєно глянула на Джейсона. Ще. трохи далі Аннабет невимушено підняла ніж з найближчої таці з м’ясом і приховала його в долоні.

Варус поклав руку на ефес свого меча. Попри спеку, його нагрудник вкривала крига.

— Я двічі втратив когорту на Алясці — одного разу за життя, одного разу після смерті через грекуса на ім’я Персі Джексон. Але я все одно прийшов на заклик Геї. Знаєш, чому?

Джейсон важко глитнув.

— Упертість?

— Це місце — притулок для тих, чиї серця поглинула туга. Усіх нас притягнула сюди не тільки Геїна сила, а ще й найпалкіші наші бажання. Еврімахова жадібність. Антиноєва жорстокість.

— Не підлизуйся, — буркнув гуль.

— Гасдрубалова ненависть, — продовжив Варус. — Гіппієва досада. Моє честолюбство. А тебе, Іре, що привело сюди? Чого жебрак бажає найбільше? Можливо, домівки?

Джейсон відчув неприємне поколювання в потилиці — те відчуття, що з’являлось у нього напередодні грози.

— Мені вже час, — промовив він. — Треба доставляти послання.

Майкл Варус оголив меч.

— Мій батько — Янус, дволикий бог. Я звик дивитись крізь маски та ілюзії. Знаєш, Іре, чому ми такі впевнені, що напівбоги не пройдуть повз нас непоміченими?

Джейсон безмовно пригадав свій словниковий запас латинських лайок. Скільки йому знадобиться часу, аби дістати та запалити сигнальну ракету? Чи встигнуть дівчата сховатись в укриття, перш ніж ця банда мерців накинеться на нього?

Він повернувся до Антиноя.

— Слухай, ти головний тут чи ні? Приборкай свого римлянина.

Гуль глибоко вдихнув. Стріла задеренчала у його горлі.

— Ах, але це може мене розважити. Продовжуй, Варусе.

Мертвий претор здійняв меч.

— Бажання викривають нас. Показують нам, хто ми насправді. За тобою дехто прийшов, Джейсоне Грейс.