Рик Риордан – Кров Олімпу (страница 28)
Френк покрутив пляшечку на долоні.
— Шкода, що тут немає Вітеллія Ретикулія.
Пайпер здалось, що вона не розчула.
— Що там куля?
На Френковому обличчі проблиснула усмішка.
— Гай Вітеллій Ретикулій, хоча ми іноді й самі називали його Кулею. Це один з ларів П’ятої Когорти. Здебільшого смішив народ, але його батьком був Асклепій, бог медицини. Якщо хтось і розуміється на цілющих зіллях...
— Бог медицини нам не завадить, — замріяно промовила Пайпер. — Це краще, ніж зв’язана, галаслива богиня перемоги на борту.
— Та тобі ще пощастило. Моя каюта найближча до стайні. Я щоночі слухаю, як вона верещить: «ПЕРШЕ МІСЦЕ АБО СМЕРТЬ! П’ЯТІРКА З МІНУСОМ — НЕПРОХІДНИЙ БАЛ!» Лео серйозно треба придумати щось краще за мою стару шкарпетку.
Пайпер здригнулась. Вона досі не розуміла, яка користь від того, що вони полонили богиню. Що швидше вони позбудуться Ніки, то краще.
— А твої кузени... Вони дали яку-небудь пораду щодо того, що чекає на нас попереду? Закутий бог, який, начебто, у Спарті?
Френкове обличчя спохмурніло.
— Так. Боюсь, у них були якісь думки з цього приводу. Ходімо на корабель, і я розповім вам про все.
Пайпер не відчувала ніг. Вона подумала було попросити Френка перетворитись на орла та понести її, але перш ніж устигла запитати, почула позаду чиїсь важкі кроки по піску.
— Вітаю, шановні туристи! — Похилого віку рибалка в білому капітанському капелюсі та з повним ротом золотих зубів осліпив їх усмішкою. — Бажаєте прокотитись на човні? Дуже дешево!
Він вказав на берег, де очікував ялик з підвісним мотором.
Пайпер відповіла йому усмішкою. Вона дуже раділа, коли місцеві розуміли її рідну мову.
— Так, коли ваша ласка, — промовила вона, вклавши в голос чари. — І було б чудово, якби ви підвезли нас до одного особливого місця.
Капітан ялика зупинився біля «Арго II», що стояв на якорі за чверть милі від берега. Пайпер вклала пачку євро в капітанові долоні.
Так, вона використовувала чаромовство на смертних, намагаючись бути чесною та обережною. Крадіжки «БМВ» з автоцентрів залишились у минулому.
— Дякую, — промовила вона. — Якщо хтось питатиме, ви провезли нас навколо острова та показали пам’ятні місця, а потім висадили біля пілоської пристані. Ви не бачили жодних воєнних кораблів.
— Жодних воєнних кораблів, — погодився капітан. — Дякую, гарні американські туристи!
Вони піднялись на борт «Арго II». Френк ніяково усміхнувся до неї.
— Ну... приємно було побитись з велетенськими бородавниками пліч-о-пліч.
Пайпер розсміялась.
— Навзаєм, пане Чжане.
Вона стиснула Френка в обіймах, через що той аж зашарівся. Ну не могла вона його не любити. Не тільки тому, що Френк був добрим та уважним хлопцем Хейзел. Щоразу, коли Пайпер бачила на ньому преторську ознаку, їй хотілось подякувати йому за те, що він не побоявся і взяв на себе таку відповідальність. Френк позбавив Джейсона важкого тягаря та подарував йому свободу обрати новий шлях (Пайпер сподівалася на це)... авжеж, якщо всі вони переживуть наступні вісім днів.
Команда зібралась на негайну нараду на носовій частині корабля — здебільшого через те, що Персі пильнував за велетенським червоним морським змієм, який плавав удалечині.
— Ну й червона ж звірина, — пробурмотів Персі. — Може, вона зі смаком вишні?
— Ну так пливи і з’ясуй, — промовила Аннабет.
— Е, ні!
— Одним словом, — почав Френк, — якщо вірити моїм пілоським кузенам, закутий у Спарті бог — мій тато... ну, тобто Apec, а не Марс. Виявляється, спартанці збудували у своєму місті його статую в кайданах, щоб дух війни ніколи їх не залишав.
— Ці-і-каво, — протягнув Лео. — Ну і скажені були ці спартанці. Хоча у нас у трюмі зв’язана Вікторія, тож напевно не нам їх судити.
Джейсон сперся на носову балісту.
— Тоді вперед до Спарти. Але як серцебиття закутого бога допоможе нам знайти зілля від смерті?
З напруженого обличчя Джейсона Пайпер зрозуміла, що йому досі дошкуляє біль. Вона пригадала, що сказала їй Афродіта: «Річ не тільки в рані, моя люба. Він мучиться через жахливу правду, яку побачив в Ітаці. Якщо бідолаха не збереться з силами, правда зжере його живцем».
— Пайпер? — звернулася Хейзел.
Пайпер засіпалась.
— Вибач, що?
— Я запитала про видіння, — повторила Хейзел. — Ти казала що, бачила щось у лезі кинджала.
— Ну... так.
Пайпер неохоче дістала Катоптріс із піхов. Після того як вона встромила його у груди Хіоні, видіння стали похмурішими та жорстокішими; у кинджала наче було живе серце, що тепер вкрилось кригою. Вона бачила орлів, які вирували над Табором Напівкровок. Земляні лавини, що знищили Нью-Йорк. Сцени з минулого: її батько, побитий і зв’язаний, на горі Діабло; Джейсон і Персі б’ються з велетнями в Колізеї; річний бог Ахелой тягнеться до неї, благаючи повернути відрізаний нею ріг.
— Я... — Вона намагалася опанувати себе. — Зараз я нічого не бачу. Але одне видіння з’являється дуже часто. Я та Аннабет ідемо серед руїн...
— Руїни! — Лео потер долоні. — Оце вже розмова. Скільки ж цих руїн у Греції?
— Тихо, Лео, — дорекла йому Аннабет. — Гадаєш, це Спарта, Пайпер?
— Можливо. Словом... раптом ми опиняємось у темному місці, схожому на печеру. Дивимось на бронзову статую воїна. Я торкаюсь обличчя статуї — і навколо нас здіймаються язики полум’я. От і все.
— Полум’я. — Френк насупив брови. — Не подобається мені це видіння.
— Мені теж. — Персі поглядав одним оком на морського змія, який досі звивався серед хвиль приблизно за сотню ярдів від порту. — Якщо статуя палить людей, треба відправити Лео.
— Я теж тебе люблю, старий.
— Ти знаєш, що я мав на увазі. На тебе не діє вогонь. Або, дай мені кілька тих крутих водяних гранат, і я
Аннабет задумливо поглянула на узбережжя Пілоса, що вже починало віддалятися.
— Якщо у видінні були ми з Пайпер, то нам і слід іти. Усе буде гаразд. Завжди можна якось надурити смерть.
— Не завжди, — застережливо промовила Хейзел.
Оскільки вона була єдиною з групи, хто справді помер та повернувся, зауваження вийшло дуже похмурим.
Френк показав пляшку з пілоською м’ятою.
— А як щодо цього? Я сподівався, що після Дому Аїда ми облишили пити отруту.
— Ретельно сховай її у трюмі, — відповіла Аннабет. — Поки що це все, що ми можемо. Щойно розберемось із закутим богом, вирушимо до Ділосу.
— Прокляття Ділосу, — пригадала Хейзел. — Весело звучить.
— Сподіваюсь, Аполлон там, — промовила Аннабет. — Ділос його рідний острів. Він бог медицини. Щось нам точно порадить.
Пайпер пригадала слова Афродіти: «Ти повинна звести міст між римлянами та греками, дитя моє. Ані вогонь, ані буря не переможуть без тебе».
Афродіта попередила її про те, що має статись, та розповіла, як зупинити Гею. Та чи достане їй хоробрості... Цього Пайпер не знала.
Вишневий морський змій видмухнув пару.
— Так, він безперечно нами зацікавився, — вирішив Персі. — Мабуть, слід піднятись у повітря на деякий час.
— Слухаюсь, командоре! — випалив Лео. — Фестусе, зроби ласку!
Бронзова голова дракона заскрипіла та заклацала. Корабельний двигун загудів. Весла піднялись і розгорнулись у лопаті з таким звуком, наче відкрилось дев’яносто парасольок водночас. «Арго II» відірвався від води.
— Вранці будемо у Спарті, — оголосив Лео. — І не забудьте завітати до їдальні ввечері, бо шеф Лео готує свої славетні запальні тако з тофу!