Рик Риордан – Дім Аїда (страница 91)

Десь позаду Хейзел пролунав м’який мелодійний голос.

— А як щодо мого полум’я, давній друже?

Ґейл з радісним виском зістрибнула з плеча Хейзел і помчала до виходу з печери, де стояла білява жінка в чорній сукні, навколо якої вирував Туман.

Велетень позадкував і наткнувся на Браму Смерті.

— Ти, — промовив він ротом Персі.

— Я, — підтвердила Геката. Вона розкинула руки — і в них з’явились палаючі смолоскипи. — Минули тисячоліття відтоді, як я востаннє билась пліч-о-пліч з напівбогом, але Хейзел Левек довела свою силу. Що скажеш, Клітію? Пограємось з вогнем?

LXXV Хейзел

Якби велетень з криками кинувся навтьоки, Хейзел була б удячна. Тоді всі змогли б розслабитись на решту дня.

Але Клітій її розчарував.

Побачивши палаючі смолоскипи богині, велетень отямився. Він стукнув ногою, струснувши підлогу, та ледве не наступив на руку Аннабет. Темний дим клубами повалив з нього й повністю сховав Аннабет і Персі. Хейзел не бачила нічого, окрім блискучих велетневих очей.

— Зухвалі слова, — промовив Клітій ротом Лео. — Ти забула, богине. Під час нашої останньої зустрічі тобі допомагали Геркулес та Діоніс — наймогутніші герої у Всесвіті, обидва майбутні боги. А тепер ти привела... оцих?

Непритомне тіло Лео скрутилось від болю.

— Припини! — крикнула Хейзел.

Вона не мала плану. Вона просто знала, що повинна захистити друзів, тож уявила їх позаду себе, так само як уявляла нові тунелі в Лабіринті Пасіфаї. Лео зник і з’явився біля її ніг разом з Персі та Аннабет. Навколо неї завирував Туман, ковзнув по камінню та накрив друзів. Там, де білий Туман зустрічався з темним димом Клітія, він шипів і парував, наче лава, що стікає в море.

Лео розплющив очі та роззявив рота.

— Щ... що?..

Аннабет і Персі залишались нерухомими, але Хейзел відчувала, як сильнішають їхні серцебиття та вирівнюється дихання.

Ґейл на Гекатиному плечі схвально гавкнула.

Богиня зробила крок уперед. Світло смолоскипів відблискувало в її темних очах.

— Ти маєш рацію, Клітію. Хейзел Левек не Геркулес і не Діоніс, але, гадаю, вона здолає тебе з не меншою легкістю.

Крізь димову завісу Хейзел побачила, як велетень роззявив рота, але не почула жодних слів. Клітій скорчив роздратовану гримасу.

Лео намагався підвестись.

— Що відбувається? Що я можу...

— Наглянь за Персі та Аннабет, — Хейзел оголила спату. — Тримайся позаду. І в Тумані.

— Але...

Погляд, яким вона його окинула, вочевидь, виявився суворішим, ніж очікувалося.

Лео важко глитнув.

— Гаразд, зрозумів. Білий Туман — добре. Чорний дим — погано.

Хейзел кинулась у напад. Велетень розкинув руки — і купол здригнувся. Голос велетня, посилений у сотні разів, наповнив усю залу.

— З легкістю? — прогримів велетень. Здавалось, ніби він говорить крізь мертвий хор, керуючи всіма нещасними душами, похованими за стелами на куполі. — Тому що дівча навчилось твоїх фокусів, Гекато? Тому що ти дозволяєш цим слабакам ховатись у Тумані? — У велетневій руці з’явився меч — стигійський залізний клинок, майже як у Ніко, але вп’ятеро більший. — Не розумію, чому Гея вважає їх вартими того, аби стати жертвами. Я розчавлю їх, як комах.

Страх Хейзел поступився місцем гніву. Вона закричала. Стіни кімнати затріщали, наче крига у теплій воді. На велетневу броню шрапнеллю обрушились тисячі самоцвітів.

Клітій похитнувся. Безтілесний голос заревів від болю. Залізний нагрудник вкрився дірками.

Золотавий іхор засочився з велетневої рани на руці, а його темна завіса втратила свою густоту. Хейзел побачила кровожерливий погляд, звернений до неї.

— Ти, — заревів Клітій, — нікчемна!

— Нікчемна? — тихо запитала Геката. — Я би сказала, що Хейзел Левек знає кілька трюків, яких навіть я не змогла б навчити.

Хейзел стояла перед друзями, сповнена рішучості захищати їх, але її залишали сили. Меч уже важчав у руці, а вона ще навіть не змахнула ним. Якби ж Аріон був тут! Його швидкість та сила дали б їй перевагу. На жаль, цього разу він не міг допомогти. Аріон був створінням відкритих просторів, а не підземелля.

Велетень встромив пальці у рану на біцепсі, витягнув звідти діамант і викинув його геть. Рана загоїлась.

— То, ти справді віриш, що Гекаті не байдужа твоя доля, дочко Плутона? — прогуркотів Клітій. — Кірка була її улюбленицею. А ще Медея. І Пасіфая. І як вони закінчили, га?

Позаду Хейзел з болісним стогоном заворушилась Аннабет. Персі пробурмотів щось схоже на: «Бобе-бобе-бобе?»

Клітій зробив крок уперед. Він так недбало тримав меч, наче Хейзел була його подругою, а не ворогом.

— Геката не скаже тобі правди. Вона весь час відряджає таких, як ти, виконувати різні накази та ризикувати. Тільки якщо ти якимсь дивом мене здолаєш, вона скористається своїм вогнем. А потім забере всю славу собі. Ти ж знаєш, як Бахус розібрався з двійнятами-алоадами в Колізеї. Геката ще гірша. Вона титан, який зрадив титанів, а потім ще й зрадив богів. Ти справді гадаєш, що вона вчинить з тобою інакше?

На Гекатиному обличчі не було жодних емоцій.

— Я не буду виправдовуватися, Хейзел, — промовила богиня. — Це твоє роздоріжжя. Ти повинна обрати.

— Так, роздоріжжя, — пролунав сміх велетня. Його рани повністю загоїлись. — Геката пропонує тобі невідомість, вибір, розпливчасті обіцянки чаклунства. Я анти-Геката. Я дам тобі правду. Знищу вибір та чаклунство. Зірву завісу Туману раз і назавжди, покажу тобі світ у всьому його жаху.

Лео важко підвівся і закашлявся, наче астматик.

— Я просто у захваті від цього хлопця, — прохрипів він. — Без жартів, нам слід узяти його до себе для надихаючих семінарів. — Його долоні спалахнули, наче ліотівні лампи. — Або я можу просто спопелити його.

— Ні, Лео, — промовила Хейзел. — Це храм мого батька. Це мій бій.

— Гаразд. Але...

— Хейзел... — прохрипіла Аннабет.

Хейзел відчула таке піднесення, почувши голос подруги, що ледве стрималась, аби не озирнутися, але вчасно згадала, що не можна відводити очей від Клітія.

— Ланцюги... — зрештою вимовила Аннабет.

Хейзел аж здригнулася. Дурепа! Брама Смерті досі була відчинена і здригала ланцюги, що втримували її на місці. Хейзел мусила розрубати пута, щоб двері зникли, нарешті опинившись поза межами досяжності Геї.

Єдина проблема: великий димний велетень на шляху.

— Ти справді віриш, що тобі дістане сил? — докорив Клітій. — Що ти зробиш, Хейзел Левек, — жбурнеш у мене ще кілька рубінів? Посиплеш сапфірами?

Хейзел йому відповіла. Вона здійняла спату й кинулась уперед.

Клітій, вочевидь, не очікував від неї такої жаги самогубства. Він потягнувся до меча, а коли змахнув ним, то Хейзел уже проскочила під його ногами та встромила клинок з імперського золота в його gluteus maximus[22]. Не дуже виховано. Черниці у школі Святої Агнеси таке б не схвалили. Але це спрацювало.

Клітій заревів і, вигнувши спину, зашкандибав геть. Туман, що досі вирував навколо Хейзел, з шипінням зіткнувся з чорним димом велетня.

Хейзел збагнула, що Геката допомагає їй — позичає свою силу, щоб підтримувати захисну завісу. Вона також знала, що варто їй розслабитись і дозволити темряві доторкнутись до себе, вона впаде. Якщо це станеться, хтозна чи зможе — або чи захоче — Геката перешкоджати велетневі вбити всіх напівбогів у цій залі.

Хейзел помчала до Брами Смерті. Її меч розколов ланцюги так, наче вони були з криги. Дівчина метнулась праворуч, але Клітій заволав:

— Ні!

Хейзел дивом не розрубало навпіл. Меч велетня пласкою частиною вдарив її в груди і відкинув геть. Дівчина грюкнулась об стіну і почула, як тріснули її кістки.

На іншому кінці кімнати Лео прокричав її ім’я.

Крізь пелену перед очима Хейзел змогла розгледіти спалах вогню. Геката стояла неподалік і мерехтіла так, наче от-от мала зникнути. Смолоскипи тріпотіли, наче згасаючи, але, можливо, це просто Хейзел непритомніла.

Не можна було здаватись. Вона змусила себе підвестись. Бік болів так, наче у нього встромили сотні лез для гоління. Меч лежав на землі приблизно за п’ять футів від неї. Дівчина пошкандибала до нього.

— Клітію! — скрикнула Хейзел.