Рик Риордан – Дім Аїда (страница 56)

— Пам’ятаєш нашого дракона? — поцікавилася Пайпер.

Хіона фиркнула.

— Це не може бути твоєю таємницею. Дракон зламаний. Він більше не дихає вогнем.

— Ну, так... — Пайпер погладила драконову морду.

Вона не мала здібностей Лео, щоб змусити обертатися шестерні чи пустити струм електросхемами. Усе, що вона могла — звернутись до свого серця та сказати драконові те, чого він понад усе хотів почути.

— Але Фестус не просто машина. Він жива істота.

— Нісенітниці! — випалила богиня. — Зете, Кале... принесіть заморожених напівбогів з трюму. А потім розламаємо сферу з вітрами.

— Ви можете це зробити, хлопці, — погодилась Пайпер. — Але тоді ви не побачите, як я принижу вашу сестру. Я знаю, що ви цього хочете.

Бореади завагались.

— Хокей? — поцікавився Кал.

— Анітрохи не гірше, — пообіцяла Пайпер. — Ви бились на боці Ясона і аргонавтів, чи не так? На схожому кораблі, на першому «Арго».

— Так, — підтвердив Зет. — На «Арго». Дуже схожому на цей, але у нас не було дракона.

— Не слухайте її! — рявкнула Хіона.

Пайпер відчула, як утворюється крига на її губах.

— Можеш закрити мені рота, — швидко промовила вона. — Але тобі потрібна моя таємниця — як я знищу тебе, і Гею з велетнями.

В очах Хіони закипіла ненависть, але вона зупинила кригу.

— У те-бе не-має си-ли! — наполягла вона.

— Говориш як третьосортна богиня, — промовила Пайпер. — Яку ніколи не сприймають серйозно, яка завжди жадає більшої влади.

Вона повернулась до Фестуса і провела пальцями за його металевими вухами.

— Ти хороший друг, Фестусе! Ніхто не здатен по-справжньому тебе вимкнути. Ти більше, ніж машина. Хіона цього не розуміє.

Вона повернулась до Бореад.

— Знаєте, а вас вона теж не цінує. Гадає, що може попихати вами, тому що ви напівбоги, а не повноправні боги. Вона не розуміє, що ви могутня команда.

— Ко-ман-да, — рохнув Кал. — Як «Ка-над-ці»[19].

Ці слова дались йому нелегко, оскільки в них містилося більше, ніж дві голосні. Він широко всміхнувся, вочевидь, дуже задоволений собою.

— Саме так, — промовила Пайпер. — Точнісінько як хокейна команда. Разом кращі, ніж окремо.

— Як піца, — додав Кал.

Пайпер розсміялась.

— А ти розумний, Кале! Навіть я тебе недооцінювала.

— Так, стривай, — запротестував Зет. — Я теж розумний. І привабливий.

— Дуже розумний, — погодилась Пайпер, але проігнорувала «привабливий». — Тож опустіть вітряну бомбу і подивіться, як я принижу Хіону.

Зет ошкірився. Він присів і штовхнув крижану сферу так, що вона покотилася палубою.

— Дурень! — закричала Хіона.

Перш ніж богиня встигла повернути сферу, Пайпер закричала:

— Наша таємна зброя, Хіоно! Ми не просто купка напівбогів. Ми команда. Точнісінько як Фестус — не просто сукупність деталей. Він живий. Він мій друг. А коли друзі в біді, особливо Лео, він може пробудитись самостійно.

Вона вклала в голос усю свою волю і впевненість — усю любов до металевого дракона та вдячність за те, що він для них зробив.

Розсудлива її частина розуміла, що це безнадійно. Як ти ввімкнеш машину почуттями?

Але Афродіта не була розсудливою. Вона правила, зважаючи на почуття. Вона була найдавнішим божеством з-поміж Олімпійців, народжена від крові Урана, поєднаної з морем. Її сила була давнішою за Гефестову, чи Афінину, чи навіть Зевсову.

Якусь жахливу мить нічого не відбувалось. Хіона свердлила її очима. Бореади оговтувалися і здавались розчарованими.

— Забудьте про план! — гаркнула Хіона. — Убийте її!

Бореади вже здіймали мечі, коли драконяча металева шкіра почала теплішати під руками Пайпер. Дівчина відстрибнула геть і збила з ніг снігову богиню, тоді як Фестус повернув голову на сто вісімдесят градусів і вогняним шквалом перетворив Бореад на пару. Невідомо чому меч Зета уникнув долі свого власника. Він грюкнувся на палубу, досі повитий парою.

Пайпер поспіхом звелася на ноги. Вона помітила сферу з вітрами біля підніжжя фок-щогли і кинулась до неї. Перш ніж устигла дістатись достатньо близько, Хіона матеріалізувалась перед нею у вихорі криги. Шкіра богині так сильно блищала, що від неї можна було осліпнути.

— Жалюгідне дівчисько, — зашипіла Хіона. — Гадаєш, що можеш перемогти мене, богиню?

Позаду заревів Фестус і випустив пару, але Пайпер розуміла, що він не зможе видмухнути вогонь і не влучити В неї.

Приблизно за двадцять футів позаду богині почала тріщати та шипіти крижана сфера.

У Пайпер не залишалось часу на елегантність. Вона здійняла кинджал і з криком кинулась на богиню.

Хіона схопила її за зап’ясток. По руці Пайпер рушила крига. Клинок Катоптріса став білим.

Обличчя богині було лише за шість дюймів. Хіона посміхнулась, розуміючи, що перемогла.

— Дитя Афродіти, — докорила вона. — Ти ніщо.

Фестус знову заскрипів. Пайпер могла присягнутись, що він намагається її підбадьорити.

Раптом у її грудях почало теплішати — не від злості чи страху, а від любові до дракона; і Джейсона, який розраховував на неї; і друзів, зачинених унизу; і Лео, який зник та потребував її допомоги.

Можливо, любов не була гідним суперником для криги... Але завдяки їй Пайпер пробудила металевого дракона. Смертні постійно здійснювали неймовірні подвиги заради кохання. Матері піднімали автівки, аби урятувати своїх дітей. А Пайпер не просто смертна. Вона напівбог. Герой.

Крига на кинджалі розтанула. Її рука задимилась у Хіониній хватці.

— Досі недооцінюєш мене, — промовила Пайпер. — Тобі справді варто над цим попрацювати.

Хіонина самовдоволена посмішка згасла, коли Пайпер проштовхнула кинджал уперед.

Клинок торкнувся грудей Хіони — і богиня вибухнула мініатюрною хуртовиною. Пайпер впала на палубу, ледве притомна від холоду. Вона почула Фестусове клацання і дзижчання, дзвін знову ввімкнутої аварійної тривоги.

Бомба.

Пайпер насилу підвелась. Сфера була за десять футів від неї, шипіла і крутилась від ворушіння вітрів усередині.

Пайпер пірнула до неї.

Її пальці зімкнулись навколо бомби саме тієї миті, коли крига тріснула і вітри вирвались назовні.

XLV Персі

Персі сумував за болотом.

Він ніколи б не подумав, що сумуватиме за сном у шкіряному ліжку велетня в хатині з драгонових кісток, але зараз це здавалось Елізіумом.

Вони з Аннабет та Бобом брели крізь темряву, оточені холодним і важким повітрям, ступаючи то по гострому камінню, то по брудних калюжах. Місцину наче спеціально проектували таким чином, щоб Персі ані на мить не міг розслабитись. Навіть відстань у десять футів виснажувала.

Персі вийшов з велетневої хатини сповнений сил, зі свіжою головою та животом, набитим в’яленою драгонятиною з торби. Тепер ноги боліли. Кожний м’яз нив. Хлопець накинув зверх своєї рваної футболки саморобну туніку з драгонячої шкіри, але це зовсім не рятувало від холоду.

Його очі дивились тільки на землю попереду. Окрім цього та Аннабет, яка йшла збоку, нічого більше не існувало.