Рик Риордан – Дім Аїда (страница 2)

Хейзел глибоко вдихнула. Персі й Аннабет досі живі. Вона відчувала це серцем. Їм досі можна допомогти. Слід тільки дістатись Дому Аїда і пережити випробування, про яке попередив Ніко...

— А якщо продовжити рухатися на північ? — запитала вона. — Десь у горах же мусить бути бодай якийсь розрив.

Лео покрутив бронзову Архімедову сферу, яку нещодавно встановив на консоль. З-поміж усіх його нових іграшок ця була найнебезпечнішою. Від самого погляду на цю штуку у Хейзел пересихало в роті. Вона боялась, що Лео оберне на сфері неправильну комбінацію та випадково катапультує всіх за борт, або підірве корабель, або навіть перетворить його на велетенський тостер.

Дякувати богам, поки що їм щастило. Зі сфери висунувся об’єктив камери та вивів над консоллю тривимірне зображення Апеннін.

— Не знаю. — Лео придивився до голограми. — Не бачу підхожих проходів на півночі. Але такий план мені подобається більше, ніж вертатись на південь. Годі з мене Рима.

Ніхто не заперечив. Рим залишив по собі не дуже приємні спогади.

— У будь-якому разі, — промовив Ніко, — нам варто поспішати. Кожний день, який Аннабет та Персі проведуть у Тартарі...

Йому не потрібно було договорювати. Їм залишалося тільки сподіватися, що Персі та Аннабет залишатимуться живими, доки не відшукають Браму Смерті на боці Тартару. Тоді, якщо «Арго II» дістанеться Дому Аїда, вони, можливо, зможуть відчинити двері на боці смертних і забрати друзів. Після цього залишиться тільки запечатати портал, щоб війська Геї більше не змогли відроджуватись у світі живих знову й знову.

Так... Їхній план просто приречений на успіх.

Ніко похмуро опустив очі на італійські краєвиди внизу.

— Можливо, нам таки варто розбудити інших. Це рішення вплине на всіх.

— Ні, — заперечила Хейзел. — Упораємось самі.

Щодня після виліту з Рима вона переконувалась дедалі сильніше: їхня команда почала потроху розвалюватися. Їм тільки-но почало вдаватися діяти як одне ціле, коли БАМ... дві найважливіші частини цього цілого впали в Тартар. Персі був їхньою опорою. Завдяки йому вони почувались впевнено під час подорожі через Атлантику до Середземномор’я. А щодо Аннабет — вона де-факто була лідером цього походу. Це їй удалося самотужки повернути Афіну Парфенос. Найрозумніша з сімох — та, хто завжди має відповіді.

Якщо Хейзел будитиме решту команди щоразу, коли виникатимуть труднощі, — це тільки посилить чвари та змушуватиме всіх почуватися ще безнадійнішими.

Персі та Аннабет розраховували на неї. Їй слід було взяти ініціативу у свої руки. Не могла ж її роль у поході обмежуватись тільки тим, про що попередив її Ніко — усуненням перешкоди, що чекала в Домі Аїда. Дівчина відігнала останню думку.

— Нам треба творчо поставитися до справи. Знайти інший спосіб перетнути гори або придумати, як непомітно прокрастись повз нуменів.

Ніко зітхнув.

— Сам я міг би пройти крізь світ тіней. Але з цілим кораблем це не спрацює. Чесно кажучи, я не певен, що навіть себе зможу перенести в такому стані.

— Я можу влаштувати якесь маскування, — без особливого запалу промовив Лео, — наприклад, димову завісу, що сховає нас у хмарах.

Хейзел вгледілась у горбкуваті ниви внизу та подумала про те, що лежить під ними — володіння її батька, повелителя підземного світу. Вона зустрічалась з Плутоном тільки раз, але навіть не усвідомлювала, хто він такий. Він, безперечно, ніколи їй не допомагав — ані в перше її життя, ані протягом перебування у Підземному царстві, ані після повернення у світ живих.

Підлеглий Плутона, Танатос, бог смерті, припустив, що батько, ігноруючи Хейзел, робить їй послугу. Зрештою, вона мусила б зараз бути мертвою. І якби Плутон показав, що знає про Хейзел, йому, можливо, треба було б повернути її до світу померлих.

Отже, закликати його — кепська думка. Та зрештою...

«Будь ласка, тату, — почула Хейзел у себе в голові. — Я повинна знайти шлях до твого храму в Греції — до Дому Аїда. Якщо ти десь там, унизу, підкажи, що мені робити».

Краєм ока вона помітила, як щось блиснуло на обрії — щось маленьке і світле з неймовірною швидкістю неслося полями, залишаючи за собою білу, наче від літака, смуту.

Хейзел очам не вірила. Вона навіть сподіватись не наважувалась, але це мав бути...

— Аріон.

— Що? — запитав Ніко.

Лео радісно скрикнув, коли помітив хмару пилу, що наближалась до них.

— Це її кінь, старий! Ти пропустив цю частину пригод. Ми не бачили його від самого Канзасу!

Хейзел розсміялась — уперше за багато днів. Було так приємно побачити давнього друга.

Приблизно за милю на північ маленька світла цятка закружляла навколо пагорба і зупинилась на верхівці. Коня важко було розгледіти, але коли він здибився та радісно заіржав, звук було чутно аж на «Арго II». У Хей-зел не залишилося сумнівів — це був Аріон.

— Ми повинні зустрітися з ним, — промовила вона. — Він прийшов допомогти.

— Ну, гаразд. — Лео почухав потилицю. — Але... е-е... ми говорили якось про те, щоб більше не сідати на землю, пам'ятаєш? Гея там хоче нас убити і таке інше.

— Просто підлети трохи ближче, а я скористаюсь драбиною. — Серце Хейзел шалено калатало. — Гадаю, Аріон хоче мені дещо розповісти.

II Хейзел

Хейзел ніколи ще так не раділа. Ну, хіба що у ніч перемоги в Таборі Юпітера, коли вона вперше поцілувала Френка... але цей раз посів друге місце з дуже незначним відривом.

Щойно її ноги торкнулися землі, Хейзел кинулась до Аріона й обхопила руками його шию.

— Я сумувала! — Хейзел ткнулась обличчям у теплий бік коня та відчула запах морської солі та яблук. — Де ти був?

Аріон заіржав. На жаль, Хейзел поступалася Персі у володінні конячою мовою, але суть вона збагнула. У голосі Аріона відчувалась роздратованість, наче він говорив: «Нема часу на сентименти, дівчинко! Потрібно поспішати!» — Ти хочеш, щоб я пішла з тобою?

Кінь закивав та загарцював на місці. Темні брунатні очі нетерпляче блиснули.

Хейзел досі повірити не могла, що він справді тут. Аріон з легкістю скакав будь-якою поверхнею, навіть морем. Усе ж вона боялась, що він не піде за нею до античних земель. Середземномор’я було занадто небезпечним для напівбогів та їхніх прибічників.

Аріон не прийшов би, якби у ньому не було нагальної потреби. До того ж він здавався таким збентеженим... Будь-що, здатне стурбувати безстрашного коня, мусило вселяти в Хейзел неабиякий жах.

Натомість дівчину охопило піднесення — настільки їй остогидло страждати на морську й повітряну хвороби. На борті «Арго II» вона почувалась не кориснішою за ящик з баластом. Повернення на тверду землю надихало її. Нехай це і Геїна територія. Хейзел була готова до поїздки верхи.

— Хейзел! — покликав Ніко з корабля. — Що відбувається?

— Усе гаразд!

Хейзел присіла та викликала з-під землі золотий самородок. Вона вже значно вправніше керувала своєю силою. Коштовне каміння майже ніколи не вискакувало поряд випадково, а витягати золото з глибин землі стало зовсім легко.

Вона згодувала Аріону самородок... його улюблені ласощі, а потім усміхнулась до Лео та Ніко, які спостерігали за нею з іншого кінця драбини на висоті близько ста футів.

— Аріон хоче кудись мене відвезти.

Хлопці обмінялись стурбованими поглядами.

— Е-е... — Лео тицьнув на північ. — Будь ласка, скажи мені, що він не повезе тебе туди?

Хейзел була настільки зосереджена на Аріоні, що не помітила змін навколо. За милю від неї, на гребені найближчого пагорба, над якимись стародавніми руїнами храму або, може, фортеці збиралась буря. Величезна вихороподібна хмара насувалася на пагорб, наче забруднений чорнилом палець.

Кров у жилах Хейзел захолола. Дівчина поглянула на Аріона.

— Ти хочеш туди?

Аріон заіржав, наче кажучи: «А ти як гадаєш!»

Що ж... сама просила про допомогу. Можливо, така татова відповідь?

Хейзел сподівалася на це, але водночас відчувала в урагані якісь інші, непричетні до Плутона, сили... щось темне, могутнє і зовсім недружнє.

Проте це була її єдина можливість допомогти друзям — стати опорою, а не тягарем.

Дівчина затягнула ремінці на імперському кавалерійському мечі й залізла на спину до Аріона.

— Зі мною все буде гаразд! — крикнула вона Ніко та Лео. — Залишайтесь на місці й чекайте на мене.

— Скільки чекати? — поцікавився Ніко. — А якщо ти не повернешся?

— Не хвилюйся, повернусь, — пообіцяла Хейзел, сподіваючись, що каже правду.

Вона пришпорила Аріона, і вони понеслись полями назустріч зростаючому урагану.

III Хейзел

Буря вируючим чорним конусом накрила пагорб.

Аріон ринув просто всередину.