Рик Риордан – Дім Аїда (страница 11)

— А жінка зі сну Лео? — запитав він.

— Вона — моя проблема. — Між пальцями Хейзел на коротку мить блиснув діамант. — Геката згадувала про якусь грізну суперницю в Домі Аїда — відьму, яку можу перемогти тільки я за допомогою чаклунства.

— Ти вмієш чаклувати? — поцікавився Лео.

— Поки що ні.

— А... — він почав було думати, чого б обнадійливого сказати, але натомість пригадав люті очі жінки і те, як його шкіра задимилась від її сталевої хватки. — Є якісь здогадки щодо неї?

Хейзел похитала головою.

— Тільки те... — Вона поглянула на Ніко. Між ними наче точилася безмовна суперечка. Щось підказувало Лео, що ці двоє багато разів обговорювали Дім Аїда окремо від решти і не ділились усіма подробицями. — Тільки те, що її буде нелегко перемогти.

— Але є і гарні новини, — промовив Ніко. — Привид, з яким я говорив, пояснив, як Геката перемогла Клітія в першій війні. Вона підпалила його волосся своїми смолоскипами. Велетень згорів заживо. Інакше кажучи, його слабкість — вогонь.

Усі подивились на Лео.

— О, — тільки й зміг вимовити він. — Гаразд.

Джейсон підбадьорливо кивнув, наче це була дуже чудова новина — наче сподівався, що Лео підійде до колосальної маси з мороку, вистрелить кількома вогняними кулями й розв’яже усі їхні проблеми. Лео не хотілось розчаровувати друга, але він досі чув у голові голос Геї: «Він — безодня, що поглинає всю магію. Холод, що поглинає весь вогонь. Тиша, що поглинає мовлення».

Навряд чи кількох сірників буде достатньо, аби велетня охопило полум’я.

— Це гарна підказка, — наполягав Джейсон. — Принаймні знаємо, як вбити велетня. А ця чаклунка... що ж, якщо Геката вірить у перемогу Хейзел, я теж вірю.

Очі Хейзел метнулись додолу.

— Треба тільки дістатись Дому Аїда, пробитись крізь війська Геї...

— І купу привидів, — похмуро додав Ніко. — Духи у храмі можуть виявитись ворожими.

— ...знайти Браму Смерті, — продовжила Хейзел, — і врятувати Персі з Аннабет, якщо якимсь дивом ми прибудемо у той самий час, що і вони.

Френк проковтнув шматок млинця.

— Ми впораємось. Повинні впоратися.

Оптимізм здорованя вражав. Якби ж тільки Лео його поділяв!

— Що ж, щодо обхідного шляху, — промовив він. — За моїми розрахунками, ми дістанемось Епіру за чотири-п’ять днів. Це якщо не брати до уваги затримання на, самі знаєте, напади чудовиськ і таке інше.

Джейсон гірко усміхнувся.

— Еге. Ми ж тільки так і подорожуємо.

Лео поглянув на Хейзел.

— Геката сказала тобі, що Гея запланувала свою грандіозну вечірку на перше серпня, так? Свято когось там?

— Спеси, — підказала Хейзел. — Богині Надії.

Джейсон крутнув виделку.

— У теорії у нас достатньо часу. Сьогодні тільки п’яте липня. Ми встигнемо зачинити Браму Смерті, знайти штаб велетнів і завадити їм пробудити Гею до першого серпня.

— У теорії, — погодилась Хейзел. — І все ж, я би залюбки дізналась, як нам пройти крізь Дім Аїда, водночас не збожеволівши і не померши.

Пропозицій ні в кого не було.

Френк опустив свій згорнутий млинець, наче той раптом більше не смакував йому.

— П’яте липня. Ох, народе я навіть не подумав...

— Ой, старий, розслабся, — промовив Лео. — Ти ж канадець, еге ж? Я й не очікував від тебе жодних подарунків на честь Дня Незалежності... хіба що ти цього хочеш.

— Та не в цьому річ. Моя бабуся... вона завжди запевняла, що сім — нещасливе число. Число примар. Вона не дуже зраділа, коли я сказав, що у поході буде семеро напівбогів. А липень — це сьомий місяць.

— Так, але... — Лео стурбовано застукотів пальцями по столу, а потім усвідомив, що вибиває повідомлення азбукою Морзе: «Я тебе кохаю», як колись робив із мамою. Добре, що друзі не розуміють коду, а то довелось би піти крізь землю. — Але це лише збіг, так?

Вираз Френкового обличчя не підбадьорював.

— У Китаї, — промовив здоровань, — у давні часи, сьомий місяць називали примарний. У цей період світи духів та людей найбільше наближались одне до одного. Живі та мертві могли переходити з одного світу в інший. І скажіть мені після цього, що пошуки Брами Смерті під час Місяця примар — це збіг.

Ніхто нічого не сказав.

Лео хотілось думати, що давнє китайське повір’я не має нічого спільного з римлянами та греками. Зовсім різні речі, еге ж? Але саме існування Френка доводило те, що культури взаємопов’язані. Родинне коріння Чжанів тягнулось аж до Стародавньої Греції. Вони пройшли крізь Рим і Китай, а зрештою опинились у Канаді.

А ще Лео все думав про свою зустріч із богинею помсти, Немезидою, біля Великого Солоного озера. Немезида назвала його сьомим колесом, чужим у поході. Вона ж не мала на увазі, що він примарне колесо?

Джейсон поклав долоні на бильця свого крісла.

— Зосередьмося на тому, чому можна дати раду. Ми наближаємось до Болоньї. Можливо, коли знайдемо цих карликів, ми отримаємо більше відповідей про...

Корабель накренився, наче наткнувся на айсберг. Тарілка зі сніданком Лео поїхала по столу. Ніко перекинувся назад разом із кріслом і стукнувся головою об буфет. На бідолаху звалилося не менше дюжини чарівних кубків і тарілок.

— Ніко! — Хейзел кинулась йому на допомогу.

— Що?.. — Френк спробував підвестись, але корабель нахилило в інший бік. Здоровань налетів на стіл і пірнув обличчям у яєчню Лео.

— Погляньте! — Джейсон вказав на стіни. Зображення Табору Напівкровок мерехтіли та змінювались.

— Неможливо, — пробурмотів Лео.

Накладені чари могли показувати винятково місця з табору. Усю ліву стіну раптом закрила величезна потворна фізіономія: криві жовті зуби, клочкувата руда борода, бородавчастий ніс і два несиметричних ока — одне значно більше та розташоване значно вище. Обличчя наче намагалось прогризти стіну і потрапити всередину кімнати.

Інші стіни теж замерехтіли і почали показувати верхню палубу. Біля штурвалу стояла Пайпер, але щось із нею було не так. Нижче плечей вона була обмотана ізоляційною стрічкою, у роті — кляп, а ноги прив’язані до контрольної консолі.

Біля грот-щогли, навколо так само зв’язаного та із заткнутим ротом тренера Хеджа, танцювала якась химерна істота — дещо середнє між гномом та шимпанзе, — обдарована цілковитим несмаком в одязі. Створіння заплітало тренерові крихітні кіски й зав’язувало їх рожевими резинками.

Тим часом на лівій стіні величезне обличчя зменшилось. Лео зміг повністю розгледіти істоту — ще один чи то гном, чи то шимпанзе, навіть у більш божевільному вбранні. Цей тип почав стрибати палубою, пхаючи все навколо в мішок: кинджал Пайпер, вії-контролери Лео. А потім гном витягнув зі штурвалу Архімедову сферу.

— Стій! — заволав Лео.

— Ох, — застогнав Ніко на підлозі.

— Пайпер! — крикнув Джейсон.

— Мавпи! — загорланив Френк.

— Не мавпи, — буркнула Хейзел. — Гадаю, це карлики.

— Крадуть моє добро! — загорланив Лео й кинувся до сходів.

XI Лео

Лео раптом згадав, що Хейзел крикнула: «Ідіть! Я подбаю про Ніко!»

Наче Лео збирався залишатись. Авжеж, він сподівався, що з Анжело все добре, але в нього і самого були неабиякі проблеми.

Лео помчав сходами. Джейсон і Френк — за ним.

Положення на палубі виявилось навіть гіршим, ніж він уявляв.

Тренер Хедж і Пайпер щосили намагались звільнитись від своїх пут, тоді коли один з демонічних мавпо-карликів гарцював палубою, хапав усе, що не прив’язане, і пхав награбоване в торбу. Він був заввишки десь у чотири фути, навіть нижчий за тренера Хеджа. Ноги криві, ступні — як у шимпанзе, а одяг такий кричущий, що у Лео паморочилось у голові. Закочені зелені штани клітинку, що тримались на яскраво-червоних підтяжках зверх смугастої чорно-рожевої жіночої блузки. На кожній руці по півдюжини золотих годинників, а на голові — смугастий ковбойський капелюх, наче зі шкури зебри, на крисах якого теліпався цінник. Шкіру карлика вкривали жмутки ріденького рудого хутра, але дев’яносто відсотків волосся на його тілі, здавалось, було зосереджено у його дивовижних бровах.

У голові Лео тільки-но почало формуватися запитання: «Де другий карлик?», як позаду щось клацнуло. Хлопець усвідомив, що привів друзів у пастку.

— Лягай! — Лео впав на палубу — і у вухах прогримів вибух.