Рик Риордан – Дім Аїда (страница 10)
— Так, — промовила жінка. На її шиї висів дивний кулон, схожий на круглий лабіринт. В очах було стільки люті, що Лео нарешті зрозумів, чому замість слова «божевільний» іноді використовують «скажений». Ця жіночка просто сказилася через свою ненависть. — Дім Аїда чекає. Ти станеш першим слабким гризуном, який помре в моєму лабіринті. Ти маєш тільки одну можливість урятуватись, Лео Вальдес. Тож вирішуй.
Вона вказала на урвище.
— Ви збожеволіли, — нарешті вимовив Лео.
А не варто було. Жінка схопила його за зап’ясток.
— Може, мені краще вбити тебе зараз, поки мій темний друг не прийшов?
Пагорб тремтів від кроків. Велетень наближався. Повитий тінями, величезний, важчезний, він прагнув убивати.
— Чув про смерть уві сні, хлопче? — запитала жінка. — Це можливо, від рук чаклунки!
Рука Лео задимилась. Дотик жінки діяв, наче кислота. Хлопець спробував звільнитись, але хватка була сталевою.
Він розкрив рота, аби закричати. Масивна постать велетня, затьмарена стовпами чорного диму, нависла над ним.
Велетень здійняв кулак. Крізь сон почувся чийсь голос.
— Лео! — Джейсон трусив його за плече. — Агов, старий, чого це ти поліз обійматися з Нікою?
Очі Лео різко розплющилися. Він обома руками обіймав статую богині перемоги. Певно, борсався вві сні. Вчепився за Ніку, як чіплявся в дитинстві за подушку, коли йому снились кошмари. (Ох і ніяково ж було в дитячих притулках!)
Виплутавшись із обіймів богині, Лео підвівся і потер обличчя.
— Та таке, — пробурчав він. — Просто пообіймались трохи. А що там у вас?
Джейсон не кепкував з нього. Лео був удячйий за це. Крижані блакитні очі друга дивились спокійно та серйозно. Маленький шрам на роті сіпнувся, як робив завжди, коли Джейсон збирався поділитись поганими новинами.
— Ми перетнули гори, — промовив хлопець. — Уже майже в Болоньї. Приєднуйся до нас у їдальні. Ніко має свіжі новини.
X Лео
Лео сконструював стіни їдальні таким чином, що вони показували в реальному часі різні місця з Табору Напівкровок. Спочатку це здавалось прикольною ідеєю. Тепер він уже не був так певен.
Картинки з дому — табірні співи, вечері в павільйоні, волейбольні матчі біля Великого Будинку, — здавалось, тільки засмучували друзів. Що більше віддалявся Лонг-Айленд, то гірше ставало. Часові пояси змінювались, змушуючи Лео відчувати відстань при кожному погляді на стіни. Тут, в Італії, сонце щойно зійшло. У Таборі Напівкровок була північ. Біля дверей будиночків тріскотіли смолоскипи. У місячному сяйві блищали хвилі Лонг-Айлендської затоки. Численні відбитки ніг укривали пляж, наче його щойно залишив великий натовп.
Лео раптом збагнув, що вчора — тобто кілька годин тому, тобто яка в біса різниця — було четверте липня.
Вони пропустили щорічну пляжну вечірку з приголомшливими феєрверками, які готували брати та сестри Лео з Дев’ятого будиночка.
Він вирішив не згадувати про це у присутності решти команди, але сподівався, що друзі вдома чудово відсвяткували. Їм також треба було якось підтримувати гарний настрій.
Лео постійно пригадував картини зі сну: зруйнований, усипаний тілами загиблих табір; Октавіан на волейбольному полі, який безтурботно говорить голосом Геї.
Лео втупив очі у свою яєчню з беконом. Він шкодував, що не може вимкнути відео на стіні.
— Ну, — промовив Джейсон, — якщо ми зібрались...
Він сидів на чолі столу, як зазвичай. Після втрати Аннабет Джейсон усіма силами намагався бути хорошим ватажком. Як колишній претор, він був звичний до цього, і все ж, Лео бачив, що другові нелегко. Очі Джей-сона стали більш запалими, ніж раніше, а світле волосся — нехарактерно скуйовдженим, наче він забував його причесати.
Лео оглянув інших за столом. Хейзел теж сиділа із затуманеним поглядом, але це не дивно — вона всю ніч не спала, проводжаючи корабель крізь гори. Дівчина стягнула своє брунатне волосся банданою і тепер була на вигляд, наче краля-командос, через що Лео якусь мить витріщався на неї... а потім ще почувався через це винним.
Біля Хейзел сидів її хлопець, Френк Чжан, одягнений у чорні спортивні штани та римську футболку для туристів, яка кричала: «СІАО!» (Це хоч слово взагалі?) Свій старий значок центуріона здоровань, як завжди, причепив до грудей, попри те, що в Таборі Юпітера напівбогів з «Арго II» вважали Ворогами Народу № 1 — 7. Похмурий вираз Френкового обличчя тільки посилював його природну схожість із борцем сумо.
Ну і звісно, брат Хейзел, Ніко ді Анжело. Як же спиною Лео гасали мурашки, коли цей хлопчина був поряд! Ніко сидів, відкинувшись на спинку крісла, у шкіряній авіаторській куртці, чорній футболці та джинсах, на пальці — срібна каблучка у формі черепа, на поясі — стигійській меч. Пучки чорного волосся стирчали завитками, наче крила новонароджених кажанів. Очі були сумними і ніби порожніми, так наче хлопчина колись зазирнув у глибини Тартару... що, до речі, було правдою.
Єдина з напівбогів, кого бракувало, — це Пайпер. Вона чергувала за штурвалом разом із тренером Хеджем, їхнім сатиром-наглядачем.
Лео шкодував, що її немає зараз поряд. Вона вміла . заспокоювати цими своїми чарами Афродіти. А після вчорашніх снів Лео б не відмовився від чого-небудь заспокійливого.
З іншого боку, напевно, на краще, що вона там, нагорі, наглядає за їхнім наглядачем. Тепер, коли вони вже в античних землях, слід пильнувати. До того ж Лео сильно нервував, залишаючи тренера самого кермувати кораблем. Сатир був дещо шибайголовою, а на контрольній панелі знаходилася купа яскравих та небезпечних кнопочок, які могли легко здійняти в повітря мальовничі італійські села під ними.
Лео настільки поринув у думки, що не помітив, коли Джейсон знову почав говорити.
— ...Дім Аїда. — тільки й почув він. — Ніко?
Ніко випрямився.
— Я говорив з мертвими минулої ночі.
Отак і каже, ніби текстове повідомлення отримав від приятеля.
— Мені вдалось дізнатись більше про те, що на нас чекає, — продовжив Ніко. — У стародавні часи, Дім Аїда був важливим місцем для грецьких пілігримів. Туди приходили поговорити з мертвими та вшанувати предків.
Лео нахмурився.
— Схоже на
Він пригадав, як вона тягала його до місцевого цвинтаря у Х’юстоні, де вони прибирали біля могил родичів та розставляли підношення у вигляді лимонаду, печива та свіжих чорнобривців. Тітка Роза змушувала Лео залишатись там на пікнік, наче товариство мертвих могло поліпшити апетит.
Френк фиркнув.
— У китайців теж таке є — поклоніння предкам, прибирання могил навесні. — Він поглянув на Лео. — Твоя тітка Роза чудово б поладнала з моєю бабусею.
У Лео в голові виникла жахаюча картина з тіткою Розою та старою китайською жінкою в бійцівських костюмах, які лупцюють одна одну шпичастими палицями.
— Еге, — промовив він. — Певен, що вони стали б найкращими подружками.
Ніко багатозначно кашлянув.
— У багатьох культурах існують сезонні звичаї вшановувати мертвих, але Дім Аїда був відкритий протягом усього року. Пілігрими могли по-справжньому поговорити з привидами. Грецькою це місце називалось Некромантейон, Оракул Смерті. Потрібно було пройти крізь різні рівні тунелів, залишити всюди підношення та випити особливі зілля...
— Особливі зілля, — пробурмотів Лео. — Смакота.
Джейсон зиркнув на нього, мовляв: «Старий, та годі вже тобі».
— Ніко, продовжуй.
— Пілігрими вірили, що кожний поверх храму наближає до Підземного царства, аж допоки перед тобою не з’являються мертві. Якщо підношення вдовольняє духів, вони можуть відповісти на запитання гостя, можливо, навіть розповісти щось про майбутнє.
Френк постукав пальцями по своєму кухолю з гарячим шоколадом.
— А якщо не вдовольняє?
— Деякі пілігрими нічого не знаходили, — відповів Ніко. — Деякі втрачали глузд або помирали після виходу з храму. Інші губились у тунелях. Більше їх ніхто не бачив.
— Але суть справи в тому, — швидко промовив Джейсон, — що Ніко знайшов інформацію, яка може нам допомогти.
— Еге ж! — Ніко, здавалось, не палав ентузіазмом. — Привид, з яким я учора розмовляв... Він колись був жрецем Гекати. Він підтвердив учорашні слова богині на роздоріжжі. У першій війні з велетнями Геката билась на боці богів. Убила одного з велетнів — того, що був створений їй на противагу. Типа на ім’я Клітій.
— Темний чувак, — здогадався Лео. — Оповитий тінями.
Хейзел обернулась до нього і зіщулила свої золоті очі.
— Лео, звідки ти про це знаєш?
— Сон наснився.
Ніхто не здавався здивованим. Яскраві кошмари про події з усього світу снилися більшості напівбогів.
Друзі уважно слухали, поки Лео розповідав. Переборюючи бажання подивитись на зображення табору на стіні, Лео описав руїни, на які перетворилося це місце, а потім перейшов до темного велетня і дивної жінки на Пагорбі Напівкровок, яка пропонувала йому кілька способів померти.
Джейсон відсунув свою тарілку з млинцями.
— Отже, цей велетень — Клітій. Я так розумію, він чекатиме нас, на варті Брами Смерті.
Френк скрутив один з приятелевих млинців і зачавкав (кого-кого, а цього хлопчину навіть неминуча смерть не змусить відмовитися від здорового сніданку!).