Ренсом Риггз – Місто порожніх. Втеча з Дому дивних дітей (страница 54)

Клоун провів нас до стола, що вгинався від харчів — тих самих варених горіхів і смаженого м’яса, що спокушали нас на ярмарку. Ми оточили стіл і безсоромно напхалися. Складаний чоловік з’їв п’ять вишень і скибочку хліба та оголосив, що він ще ніколи в житті так не наїдався. А Бронвін міряла кроками простір уздовж стіни, кусаючи нігті, занадто стривожена, щоб їсти.

Коли ми поїли і стіл перетворився на поле бою з обгризеними кістками та плямами жиру, клоун відкинувся на спинку стільця і сказав:

— Ну, дивні дітлахи, що ви нам розкажете? Чому ви сюди аж з Уельсу приїхали?

Емма витерла губи.

— Щоб допомогти своїй імбрині, — відповіла вона.

— Припустімо, їй допомогли, — спитав клоун. — Що далі?

Я був зайнятий: саме вимочував індичу підливку залишками хліба, — але, почувши це, підвів очі. Запитання було таким безпосереднім, так просто сформульованим, таким очевидним, що аж не вірилося, як це ніхто з нас не замислився над ним раніше.

— Не говоріть так, — сказав Горацій. — Ви нас зурочите.

— Королик творить дива, — заспокоїв клоун. — Нема про що хвилюватися.

— Сподіваюся, ви маєте рацію, — сказала Емма.

— Звісно, маю! То який у вас план? Ви, звісно, залишитеся і допоможете нам воювати, але де ви будете спати? Не зі мною, у мене кімната для одного. Винятки бувають нечасто. — Він подивився на Емму і звів брову. — Зауважте, я сказав «нечасто».

Зненацька всі повідводили погляди й стали роздивлятися картини на стінах чи поправляти комірці. Всі, крім Емми, чиє обличчя аж позеленіло. Може, ми були від природи песимістами й наші шанси на успіх здавалися такими мізерними, що ми жодного разу не завдали собі клопоту подумати: а що буде, коли ми вилікуємо пані Сапсан… а може, кризові ситуації останніх кількох днів йшли таким суцільним потоком і так тиснули на нас, що не було нагоди над цим поміркувати. Як не крути, а запитання від клоуна заскочило нас зненацька.

А раптом у нас усе вийде? Що робитимемо, якщо пані Сапсан просто зараз зайде в кімнату, така, як колись?

Зрештою відповідь дав Мілард.

— Я думаю, ми знову підемо на захід, туди, звідки прийшли. Пані Сапсан зробить для нас ще один контур. Такий, де нас ніколи не знайдуть.

— І все? — не повірив клоун. — Сховаєтеся? А як щодо решти імбрин, тих, яким пощастило менше? Як щодо моєї?

— Рятувати весь світ — не наша робота, — відповів Горацій.

— Ми не весь світ намагаємося врятувати. Лише царство дивних.

— Ну, це теж не наша робота. — Горацій говорив мляво, наче захищався. Йому було соромно, що його загнали в куток і змусили це сказати.

Клоун нахилився вперед у своєму кріслі й люто зиркнув на нас.

— А чия це робота?

— Має бути хтось інший, — сказав Єнох. — Люди, краще оснащені, навчені таке робити…

— Перше, що зробили зіпсовані три тижні тому, — напали на Внутрішню гвардію дивних. Менш ніж за день її розвіяло за вітром. Тепер війська нема, імбрин теж, і кому лишається захищати царство дивних, га? Простим людям, таким як ви та я, ось кому. — Клоун викинув індичу ніжку. — Ваше боягузтво мені огидне. Аж апетит пропав.

— Вони потомилися, приїхали здалеку, — сказав складаний чоловік. — Дай їм перепочити.

Клоун, мов шкільна училка, помахав у повітрі вказівним пальцем.

— А-а. Задурно ніхто кататися не буде. Мені начхати, годину ви тут чи місяць пробули. Раз ви тут, повинні мати бажання воювати. Вигляд у вашої зграйки миршавий, проте ви дивні, а отже, у всіх вас є приховані таланти. Покажіть, на що ви здатні!

Він підвівся і попрямував до Єноха, виставивши вперед руку, наче збирався обшукати Єнохові кишені, щоб виявити його дивні здібності.

— Гей, ти, — наказав він. — Зроби, що вмієш!

— Для цього мені потрібен труп людини, — відповів Єнох. — І це будеш ти, якщо хоч пальцем до мене торкнешся.

Клоун повернув у бік Емми.

— Тоді як щодо тебе, красунечко? — спитав він, і Емма підняла догори палець та запалила на його кінчику полум’я, як на іменинній свічці. Клоун засміявся.

— Почуття гумору! — сказав він. — Мені подобається. — І перейшов до сліпих братів.

— Їхні голови поєднані. — Між клоуном і братами виросла Меліна. — Вони бачать вухами і знають, про що думає інший.

Клоун сплеснув у долоні.

— Нарешті хоч щось корисне! Вони будуть нашими дозорцями. Одного виставимо на ярмарку, а другого триматимемо тут. Раптом там щось станеться, ми одразу дізнаємося.

Він відштовхнув Меліну. Брати від нього сахнулися.

— Їх не можна розділяти, — категорично заявила Меліна. — Джоел-і-Пітер не люблять бути нарізно.

— А я не люблю, коли на мене полюють невидимі тварюки. — І клоун заходився оддирати старшого брата від молодшого. Хлопчики міцно схопилися за руки й голосно застогнали. Вони цокали язиками й дико крутили очима. Я вже збирався втрутитися, та раптом брати розділилися й у два голоси закричали, так гучно і пронизливо, що я побоявся, як би голова не розкололася. Забрязкали тарілки на столі, всі поприсідали й позатуляли вуха долонями. А на нижніх поверхах, як мені здалося, по суцільній брилі льоду з тріском побігла сітка тріщин.

Коли відлуння стихло, Джоел-і-Пітер стисли одне одного в обіймах на підлозі. Їх трясло.

— Подивися, що ти накоїв! — закричала на клоуна Меліна.

— Господи Боже, нічого собі! — Клоун був у захваті.

Однією рукою Бронвін узяла його за шию і підняла в повітря.

— Якщо й далі нас діставатимеш, — спокійно попередила вона, — проломлю твоєю головою стіну.

— Пробачте… я не… буду… — прохрипів клоун крізь стиснуту трахею. — Постав… мене… а?

— Постав, Броні, — сказала Оливка. — Він перепросив.

Бронвін неохоче послухалася. Відкашлявшись, клоун поправив костюм.

— Схоже, я вас недооцінив. Для нашого війська ви станете чудовим доповненням.

— Я ж кажу, ми не збираємося вступати у ваше дурне військо, — нагадав я.

— І взагалі, який сенс воювати? — спитала Емма. — Ви навіть не знаєте, де імбрини.

Складаний чоловік розклався з крісла й горою виріс над нами.

— Річ у тому, — сказав він, — що коли зіпсовані отримають решту імбрин, їх уже буде не спинити.

— По-моєму, їх уже не спинити, — зауважив я.

— Якщо по-вашому це «не спинити», то ви ще нічого не бачили, — пирхнув клоун. — І якщо ви думаєте, що, поки ваша імбрина на волі, вони перестануть на вас полювати, то ви ще дурніші, ніж здаєтеся.

Підвівшись, Горацій прокашлявся.

— Ви щойно описали те, що станеться в найгіршому випадку, — сказав він. — Останнім часом я чув чимало песимістичних сценаріїв. І жодного аргументу за найбільш оптимістичний.

— О, це буде щось із чимось, — сказав клоун. — Ну, вперед, моднику, послухаємо.

Набираючись сміливості, Горацій глибоко вдихнув повітря.

— Витворам потрібні були імбрини. І тепер вони в них є — принаймні більшість. Припустімо суто гіпотетично, що більше витворам нічого не треба і тепер вони можуть втілити в життя свій диявольський план. І вони втілюють: стають супервитворами, чи напівбогами, чи ким там вони хочуть стати. Після цього їм більше не потрібні імбрини, дивні діти, часові контури, тому вони йдуть, щоб бути напівбогами деінде, і дають нам спокій. І все не лише знову стає нормально — все стає навіть краще, ніж було раніше, бо більше ніхто не намагається з’їсти нас чи викрасти наших імбрин. А потім, можливо, ми зрідка вибиратимемося за кордон, як колись, щоб трохи побачити світу і походити по піску там, де є сонце, а не холод і сірість триста днів на рік. А в такому випадку який сенс залишатися тут і воювати? Ми кидатимемося на їхні мечі тоді, коли все може обернутися чудово і без нашого втручання.

Якийсь час усі мовчали. А потім клоун розсміявся. Він усе хихотів і хихотів, його смішки відбивалися від стін, аж поки він не впав зі стільця.

— У мене просто нема слів, — сказав Єнох. — А ні, стоп, є! Горацію, це найбільш разючо наївне й боягузливе видавання бажаного за дійсне, яке я чув у житті.

— Але це можливо, — не здавався Горацій.

— Так. А ще можливо, що Місяць зроблений із сиру. Але ж сильно навряд чи, чорт забирай.

— Я можу зупинити суперечку просто зараз, — втрутився складаний чоловік. — Хочете знати, що витвори з нами зроблять, коли в них будуть розв’язані руки? Ходімо, я покажу.

— Лише для людей з міцними шлунками, — застеріг клоун і зиркнув на Оливку.

— Якщо вони зможуть витримати, то я теж, — сказала вона.