Ренсом Риггз – Бібліотека душ (страница 13)

— Стерв’ятники наганяють завою на місцевість, щоб приховати свою діяльність, — відповів Шарон, — а також щоб засліпити жертв. На щастя для вас, мене з’їсти не так легко. — І з цими словами він витяг з води свою довгу жердину, переніс її в нас над головами й постукав по дерев’яному оці на носі човна. Око засвітилося, наче ліхтар у тумані, пронизуючи променем світла завій. Шарон знову занурив жердину у воду й наліг на неї всім тілом, повільно обводячи човен по колу, щоб зі своїм ліхтарем оглянути навколишні води.

— Але якщо вони таке творять, — сказала Емма, — то вони дивні, чи не так? А якщо вони дивні, то, може, вони друзі.

— Чисті серцем не стають піратами, що паразитують у річках-смердючках. — Шарон перестав обертати човен, бо наш ліхтар вихопив із непроглядності інше судно, що наближалося. — Про вовка промовка.

Тепер ми могли їх чітко роздивитися, але вони поки що бачили нас тільки як велику пляму світла. Не те щоб це було великою перевагою, але принаймні давало нам можливість оцінити супротивника перед тим, як сховатися назад під брезент. Їх було двоє. Двоє чоловіків на човні, приблизно вдвічі більшому за наш. Перший керував майже безшумним підвісним мотором, а другий тримав у руці дрючок.

— Якщо вони такі небезпечні, — прошепотів я, — тоді чому ми просто їх чекаємо?

— Ми занадто заглибилися в Акр, тепер від них не втекти. Я заговорю їм зуби, і ми, найпевніше, виплутаємося.

— А якщо не вдасться? — спитала Емма.

— Тоді стрибайте у воду й рятуйтеся вплав.

— Я радше помру, — відказала Емма, скоса зиркнувши на маслянисту чорну воду.

— Діло твоє. А зараз, діти, я раджу вам щезнути, і щоб ані м’язом мені там не ворушили.

Ми знову натягнули собі на голови брезент. А наступної миті енергійний голос покликав:

— Хо, там, на борту! Човняре!

— Хо! — відповів Шарон.

Я почув, як весла загрібають воду, а потім відчув удар, коли інший човен стукнувся об наш.

— Що тут робиш?

— Та от, прогулятися вирішив, розважитися, — світським тоном промовив Шарон.

— Гарну ж ти вибрав для цього днину! — розсміявся чоловік.

Але другий був не в гуморі для жартів.

— Шо під шматою? — прогарчав він з тарабарським акцентом.

— Що я везу на своєму човні — це моя справа.

— Шо по Смердюйці плава, вшьо наш справ.

— Старі линви й різний корабельний мотлох, якщо вже хочете знати, — відповів Шарон. — Нічого цікавого.

— Тоді ти не заперечуватимеш, якщо ми подивимося, — сказав перший чоловік.

— А ми про що домовлялися? Хіба я вам цього місяця не платив?

— Нима ужо домов, — відповів йому другий. — Витвори платят п’ят раз більш за гарних пухких кормових. А тому, хто корм випустить… світе яма чи гірше.

— Куди вже гірше, ніж яма? — спитав перший.

— Я взнаваць не хо.

— Джентльмени, будьте розважливі, — сказав Шарон. — Можливо, настав час знову домовлятися. Я можу запропонувати такі умови, яких не запропонує вам жоден мій конкурент…

Кормові. Я затремтів, незважаючи на липке тепло, яке сочилося під брезентом від того, що руки в Емми швидко нагрівалися. Я сподівався, їй не доведеться застосувати свою зброю, але пірати на вмовляння не піддавалися, і я боявся, що своєю балаканиною човняр зупинив їх ненадовго. Проте бій означав би катастрофу. Навіть якщо ми переможемо чоловіків у човні, то все одно всюди стерв’ятники, як назвав їх Шарон. Я уявляв, як збирається банда. Вони наздоганяють нас на човнах, стріляють з берегів, зістрибують на нас із містків. І мене паралізував жах. Дуже-дуже не хотілося дізнаватися значення слова «кормові».

Та потім я почув обнадійливий звук — брязнули монети, що переходили з рук у руки, і другий пірат сказав: «О, се діло! Із сим у Гішпанію втікти мона…»

Та поки в душі несміливо піднімала голову надія, шлунок почав опускатися вниз. У живіт заповзало старе знайоме відчуття, і я збагнув, що воно поволі й поступово наростало вже деякий час. Почалося зі сверблячки, переросло в тупий біль, та тепер він загострювався — красномовний сигнал про те, що неподалік намалювався порожняк.

Але не якийсь там порожняк. Мій порожняк.

Це слово вискочило в голові без жодного попередження чи прецеденту. Мій. Чи, може, я все перевернув з ніг на голову. Може, це я належав йому.

Та жоден порядок не гарантував безпеки. Я думав, що прикінчити мене йому хочеться так само сильно, як і будь-якому порожнякові, та тільки зараз щось тимчасово закоркувало це прагнення, мов у пляшці. Та сама загадкова штука, що примагнітила порожняка до мене й повертала стрілку компаса в мене всередині в його бік. І саме ця стрілка повідомила мені, що зараз порожняк уже близько і з кожною хвилиною все ближче.

Якраз вчасно — щоб нас піймали чи вбили. Чи щоб він сам нас убив. Тієї миті я твердо вирішив: якщо вдасться дістатися до берега, запишу собі в план позбутися порожняка раз і назавжди.

Але де він міг бути? Якщо так близько, як повідомляло чуття, то він плив за нами по Смердючці, але не почути, як пливе брасом тварюка з сімома кінцівками, я ну ніяк не міг. Та тут стрілка змістилася й опустилася, і я зрозумів — майже побачив, — що він під водою. Очевидячки, порожнякам не потрібно було надто часто дихати. І одразу ж пролунав тихий бам — то він причепився до нашого човна. Ми всі підскочили від цього звуку, але тільки я знав, що воно таке. Я дуже шкодував, що не можу попередити друзів, але доводилося лежати без руху й відчувати його тіло буквально за кілька дюймів на іншому боці дощок, на яких лежали ми.

— Що то було? — почув я слова першого чоловіка.

— Я нічого не чув, — збрехав Шарон.

«Забудь про нас, — подумки благав я, сподіваючись, що порожняк мене чує. — Пливи собі геть і дай нам спокій». Та, замість послухатися, він почав чухрати дерево. Я уявляв, як своїми довжелезними зубами він вгризається в дно човна.

— А я чув, та ще й так чьотко, — сказав другий. — Редж, човняр нас у дурні шиє!

— Я теж так думаю, — погодився перший.

— Запевняю вас, немає нічого, більш далекого від правди, ніж це ваше припущення, — мовив Шарон. — Це просто мій проклятущий дефективний човен стукає. Не встиг його вчасно віддати на техогляд.

— Усе, угода більше не діє. Показуй, що в тебе там.

— Або ви дозволите мені збільшити винагороду, — запропонував Шарон. — Вважатимемо це премією за ваше добросердечне розуміння.

Чоловіки стали стишеними голосами радитися.

— Та як ми ‘го пустим, а ше хто злове його з кормовими, нам яма.

— Чи гірше.

«Іди геть, геть, ГЕТЬ!» — благав я порожняка англійською.

«Гуп, гуп, ГУП», — відповів він, стукаючи в корпус.

— Підніми ту шмату! — наказав перший чоловік.

— Сер, будь ласка, зачекайте одну хвилинку…

Але чоловіки були налаштовані рішуче. Наш човен розгойдувався, наче хтось його брав на абордаж. Пролунали крики, й біля наших голів загупотіли кроки, бо почалася тасканина.

«Нема вже сенсу ховатися», — подумав я. І решта, здавалося, були зі мною згодні. Я побачив, як розпечені до жару Еммині пальці тягнуться до краю брезенту.

— На рахунок «три», — прошепотіла вона. — Готові?

— Як скакун, — прогарчав Едисон.

— Стій, — зупинив її я, — ви повинні знати… під човном, там…

І тут брезент з нас зірвали, і я того речення так і не закінчив.

Далі все сталося дуже швидко. Едисон гризонув руку, яка зірвала брезент, а Емма навідліг вдарила того, кому та рука належала, і вперіщила розжареними пальцями здивованому чоловікові по обличчю. Він аж завив од болю, відсахнувся і впав у воду. У шарпанині Шарона збили з ніг, і тепер другий пірат нависав над ним, здіймаючи дрючка. Едисон стрибнув на нього й уп’явся зубами йому в ногу. Чоловік розвернувся, щоб струсити з себе пса, і цього часу Шаронові вистачило, щоб схопитися на ноги й затопити йому в живіт. Пірат склався навпіл, і Шарон вправним помахом жердини його обеззброїв.

Пірат вирішив тікати, поки не пізно, й стрибнув назад у свій човен. Шарон зірвав брезент з підвісного мотора, шарпнув за дріт, і наш човен, чхаючи, ожив, якраз вчасно, бо із завою вигулькнув і помчав до нас на всіх парах третій човен. У ньому сиділо троє, і один з них цілився в Емму зі старомодного пістоля.

Я крикнув їй «Лягай!» і штовхнув, і тут же прогримів постріл, а вгору здійнялася хмарка білого диму. Чоловік узяв на мушку Шарона, той відпустив шнур двигуна й здійняв руки догори. І там-таки, думаю, був би нам і каюк, якби з мого горла не стали вириватися стрімким потоком дивні слова. Вони лунали гучно, впевнено і були зовсім чужими для мого слуху.

— Топи їхній човен! Язиками потопи їхній човен!

За ті півсекунди, поки всі розверталися й вирячалися на мене, порожняк відштовхнувся від нашого суденця й вчепився язиками в інший човен. Вони вистрілили з води, обкрутилися довкола корми й примусили човен описати зворотне сальто, під час якого всі троє, що сиділи в ньому, повилітали.

Перевернутий човен звалився двом з них на голови.

Шарон міг би скористатися нагодою, газонути й витягти нас із тієї халепи. Але він стояв, заклякнувши від шоку, досі здіймаючи руки догори.

Але мене це влаштовувало. Все одно я ще не закінчив.