Ребекка Яррос – Останній лист (страница 78)

— Вищі за вашу платню. Послухайте, я погодився приїхати сюди заради Елли та Бекетта, і мені не проблематично відповідати на будь-яке питання, яке у вас виникає. Але у вас немає дозволу знати, ну, майже нічого. Все, що ви дізналися, — це те, що я був уповноважений запропонувати йому статус особи з тимчасовою втратою працездатності в надії, що він вилікується й буде здатен повернутися до активної служби будь-коли протягом наступних п’яти років. Подано належні документи, і він має право на медичне обслуговування. Це все. Це все, що ви від мене почуєте.

Вона поправила окуляри й навела погляд на нас із Еллою.

— Тож ви випадково з’явилися в Телльюрайді, щоб виконати прохання вашого померлого друга, яке він висловив у листі, та всиновили її дітей.

— Не випадково, але так. Я полюбив і дітей, і Еллу. Коли ви любите когось, хочете захистити його. У них не було тата в їхньому житті, і я хотів стати для них татом.

— Але ви могли би просто одружитися з міс Маккензі й досягти того самого, чи не так?

Її погляд промайнув між нами.

— Тоді це було б шахрайством, — сказав я, коли Елла стиснула мою руку. — Це стало б тим випадком, хоча якби ви ганялися за кожною молодою дівчиною, яка переслідувала військового за пільги, то ви були б надто зайняті, щоб з’являтися тут.

— Я не дуже вірю в шлюб, — додала Елла.

Якого біса?

— Не вірите? — запитала міс Вілсон, явно не вірячи їй.

— Ні. Я була одружена з біологічним батьком Кольта та Мейсі. Він пішов, щойно дізнався, що будуть близнюки. Незабаром він розлучився зі мною. Одруження з Бекет-том було б абсолютним шахрайством, коли я не маю жодної віри в шлюб. Зрештою, що це таке, коли обіцянки нічого не значать і аркуш паперу пов’язує ваше життя із чиїмось так само легко, як наступний розриває зв’язок? Це нічого не означає. Але всиновлення означає. У нього чудовий зв’язок із моїми дітьми, і він виконує так багато батьківських обов’язків, як і я. Він водить Мейсі на лікування, Кольта — на заняття з футболу й сноуборду. Він побудував для них будиночок на дереві, а вранці пакує обіди. Це нагадує вам шахрайство?

Запала незручна тиша, коли міс Вілсон удавала, що переглядає свої записи. Нічого із цього не мало сенсу. Звичайно, рахунки Мейсі були захмарними, але люди всиновлювали дітей із високим рівнем потреб щодня.

— Якщо ми тут закінчили... — почав Донаг’ю.

— Я не задоволена.

Тон її голосу, те, як вона різко дивилася на Донаг’ю, змусили мене нахилитися вперед і проглянути деталі її обличчя.

Справа була в чомусь особистому.

— Звідки ви дізналися про підрозділ? — запитав я.

— Я припускаю, що вона дізналася від своєї сестри Кассандри Рамірес.

Донаг’ю дивився на неї згори вниз.

Рамірес.

Він пішов з армії після того, як утратив руку. З того, що я чув від хлопців перед виходом, пішов він непросто. Тут Елла мала рацію: такі хлопці, як ми, не відмовляються від викиду адреналіну без бою. Я теж тепер працював у рятувальній службі. А Рамірес...

Вона ковтнула й кілька разів постукала ручкою по паперу, перш ніж підвести очі.

— Так, я сестра Кессі. Але це не має нічого спільного із цим розслідуванням.

Чортівня.

— Звичайно, — сказав Донаг’ю, знизавши плечима. — Ви хочете справедливості з огляду на те, що з ним сталося. З огляду на те, що йому довелося залишити роботу, перш ніж він був готовий, і я не міг дати йому такої самої угоди, як Джентрі. Не гроші — усе покривала його медична пенсія, — а надію повернутися. Ось чому ви тут. Це не через Мейсі, чи Бекетта, чи Еллу. Це через мене.

Вона відкашлялася й склала папки.

— Це не має нічого спільного із цим. Зовсім. І мені шкода, але, якщо ви не зможете надати мені доказів того, що у вас були будь-які зв’язки із цією дитиною до поставленого діагнозу, я рекомендуватиму переглянути вашу справу та призупинити всі поточні методи лікування, поки ми далі все розслідуватимемо.

— Ви не можете цього робити! — кинула Елла. — За законом вони його діти. Він піклується про них, підтримує їх і в усьому чинить як їхній тато.

— Цікаво, адже, коли я випадково зустріла Кольтона раніше в школі, він сказав мені, що в нього немає тата. І коли я запитала його про вас, він сказав, що ви найкращий друг його дядька та хлопець його мами, але жодного разу не згадав, що ви його всиновили. Чому б це?

— Ви розмовляли з моєю дитиною без моєї згоди?

Елла перелетіла через стіл, і я зміг лише обійняти її за талію та відтягнути назад.

— Заспокойтеся. Це точно не було частиною мого розслідування. Я випадково зайшла до школи, мені треба було дізнатися ще кілька фактів, а Марґарет терміново забрали зі школи, змінивши екстрені контакти на Кольтонові. Тоді я випадково його побачила.

— Брехня.

Елла закипіла.

— Ви перевищили свої повноваження, — сказав я якомога спокійніше. — Все це розслідування — це дурня, і, коли ми вас прикриємо, ми не зупинимося.

— На кону стоїть життя маленької дівчинки.

Елла говорила рівним тоном, але її рука тримала мою мертвою хваткою.

— А ще ви дбаєте лише про те, щоб помститися Донаг’ю.

— Я дбаю про те, щоб дотримувалися правил, яких ці люди не поважають. Правда полягає в тому, що цей чоловік усиновив двох дітей своєї теперішньої дівчини, одна з яких потребує мільйонів доларів на лікування, а ви навіть не сказали дітям, що їх усиновили. Це дуже дивно й погано. Якщо виявиться, що повне розслідування Тгі-Ргіmе не потрібне, я, звичайно, попрошу у вас вибачення. Цього року ми боремося із шахрайством.

Вона полювала на відьом, і, хоча те, що ми зробили, було абсолютно законним і аж ніяк не шахрайством, вона збиралася перекрутити це й кинути нас у пекло, поки вони типу розслідуватимуть усе. Вони могли призупинити платежі за лікування Мейсі, сканування, майбутнє опромінення... усе. Незважаючи на те що нас визнали б невинними в будь-яких протиправних діях, це затягнулося б достатньо надовго, щоб Мейсі відчула наслідки.

Якщо я не зможу довести, що знав дітей до діагнозу.

Мої вуха наповнив глухий рев, коли Елла та міс Вілсон обмінялися словами. Я втратив би Еллу, але я знав це, коли з’явився в Телльюрайді. Час, проведений з нею, був подарунком, на який я не мав права. Чорт, я його вкрав. Вона насправді не знала чоловіка, у якого була закохана, бо я їй нічого не сказав.

Три речі. Три причини. Це те, що я використовував, щоб приймати рішення в моменті, використовував, щоб задовольнити свою потребу — спочатку стрибати, а потім шкодувати.

Елла заслуговувала на правду.

Мейсі заслуговувала на життя.

Моя любов до дітей не була обманом.

Рішення прийнято.

— Якщо ви зачекаєте тут хвилинку, — сказав я, перепрошуючи, щоб вийти з-за столу.

Я піднявся сходами, перестрибуючи через дві за раз, і дістав коробку, яку ховав під купою спідньої білизни в тумбочці.

З доказами в руках я повільно спустився сходами. Елла та міс Вілсон ще сперечалися, але Донаг’ю повернувся до мене. Він узяв коробку, а мій вираз обличчя сказав за себе.

— Ти впевнений? — тихо запитав він.

— Це єдиний спосіб.

Він кивнув, коли я пройшов повз нього, щоб стати біля Елли. Розмова припинилася, і всі погляди звернулися на мене.

— Я тебе кохаю. Я завжди кохав тебе, — сказав я Еллі.

— Я теж кохаю тебе, Бекетте, — відповіла вона, збентежено зсупивши брови. — Що ти робиш?

Поцілувати її було першою думкою в моїй голові — провести цю останню секунду з нею, щоб я міг її згадати потім. Але я вже взяв від неї достатньо.

— Я маю сказати тобі, і я знаю, чого це коштуватиме мені... тобі, але я не можу дозволити іншій дитині платити за мої помилки, особливо Мейсі.

Коробка видала тихенький скребучий звук, коли я посунув її по столу. Міс Вілсон узяла її, піднявши квадратну кришку.

— На що саме дивитися?

Вона витягла докази мого гріха на стіл, й Елла ахнула.

— Чому в тебе мої листи? Його листи? — прошепотіла вона.

Я не зводив очей з міс Вілсон, не в змозі набратися сил, щоб спостерігати, як любов умиратиме в очах Елли, коли вона зрозуміє.

— Ви сказали, що вам потрібні докази того, що я знав дітей до діагнозу, що в мене були з ними стосунки. Ви знайдете там листи, на яких написані дати до встановлення діагнозу, а також дитячі малюнки й маленькі записки. Я знав дітей, любив їх і кохав Еллу до того, як Мейсі поставили діагноз. У вас немає причин для розслідування. Якби мова йшла лише про лікування Мейсі, я б не всиновлював Кольта. Правда в тому, що я хотів бути їхнім батьком.

Міс Вілсон зітхнула, гортаючи листи.

— Мені потрібно буде вийти й зателефонувати.