Ребекка Яррос – Останній лист (страница 75)

Він зняв кепку й занурив руки у волосся.

—Це технічне питання.

—Я дивлюся на службу в армії як на вагітність. Або вона є, або її немає. Немає наполовину технічних деталей.

Темні, злі сумніви, які я стримувала, почали прорізати мої груди, прокладаючи шлях до серця.

— їй брехав мені весь цей час? Ти все ще там? Ти просто чекаєш, поки ти мені більше не будеш потрібен, щоб ти міг повернутися? Я все ще лише місія для тебе? Молодша сестра Раяна?

— Боже, ні.

Він потягнувся до моєї руки, але я відсмикнула її.

— Елло, усе зовсім не так.

— Поясни мені.

—Дехто з’явився тут одразу після того, як я приїхав сюди, попросивши мене повернутися, і я відмовився. Після того, що сталося, я вже не підходив для повернення, та й Хевок може слухатися вас, але вона не буде приймати робочих команд від будь-кого іншого.

—Ах, ще одна жінка, яку ти зруйнував для будь-якого іншого чоловіка, — сказала я, вітаючи його своєю пляшкою води.

—Я сприймаю це як комплімент.

Він схилився над столом, спершись ліктями на темне поліроване дерево.

— Не варто.

— Цей... чоловік запропонував мені зробити документи про тимчасову непрацездатність. Це дозволило б мені зберегти все в армійському плані, не з’являючись там. Я можу повернутися, коли забажаю, якщо просто підпишу пакет документів на рік, їх ще можна продовжити до п’яти. Він використав усі можливості системи, щоб я міг легко повернутися.

— І ти погодився.

Я навіть не могла дивитися в ці очі. Щойно я це зроблю, він переконає мене, що залишиться, коли всі докази вже доводять протилежне.

— Я відмовився.

Я підвела на нього погляд.

—Але тієї ночі, коли зрозумів, що можу додати Мейсі та Кольта до своєї страховки, я знав, що повинен підписати ці документи. Це був єдиний спосіб покрити їх страховкою на 100 %.

— Коли ти це зробив?

— Того ранку, коли пішов на зустріч із Джеффом. Залишався рівно один день до закінчення чинності пропозиції.

—Чому ти не сказав мені?

Моя підозра трохи розвіялась.

— Бо я знав, що ти ненавидиш усе, що ми робимо, життя військових. Щоб ти не думала, що я підписую ці документи як засіб для втечі, коли закінчу грати в сім'ю тут, у Телльюрайді. Я маю рацію?

Він відхилився назад і підняв брову.

— Можливо, — визнала я. — Ти не можеш звинувачувати мене, чи не так? Такі хлопці, як Раян і ти. Хаос. Ви всі постійно потребуєте поспіху. Одного разу Раян сказав мені, що найбільш живим він відчував себе під час перестрілки. Що все в ті хвилини відбувалося яскраво, а решта його життя через це трохи потьмяніла.

Бекетт грався краями кепки й повільно кивнув.

—Так, може бути. Щойно рівень адреналіну у твоєму організмі знижується, посилюється відчуття життя і смерті, звичайні, повсякденні речі здаються не такими важливими. Наче в Діснеї, життя — це монорейкова дорога, а боротьба — це американські гірки: злети, драматичні падіння, перипетії. За винятком того що іноді люди гинуть на каботажному судні й це змушує тебе почуватися ще щасливішим, вийшовши з нього, але водночас із великим почуттям провини.

— Тоді чому б мені не очікувати, що ти повернешся до цього? Якщо ми монорейкова дорога, тобі доведеться нудьгувати, а якщо ні, то все одно буде нудно.

— Бо я кохаю тебе.

Він сказав це з такою неймовірною впевненістю, як хтось казав про те, що Земля кругла або океани глибокі. Його кохання було щирим.

— Бо я люблю цілувати тебе, займатися з тобою коханням. Коли ми разом, ти все це затьмарюєш. Усе це навіть не відходить на задній план — його просто немає. Бойові дії мене ніколи не турбували, бо мені було нічого втрачати. Мене ніхто не кохав, і я дбав лише про Раяна та Хевок. Я не зміг би залишити тебе. Я не зміг би поїхати світ за очі й переживати за тебе, за дітей. Я не зміг би брати участі в бою з такою самою ефективністю, бо знав би, що, якщо я загину, ти будеш сама. Розумієш?

— Я твій криптоніт.

Це звучало не так улесливо.

— Ні, ти дала мені що втрачати. З іншими одруженими хлопцями все гаразд, але, можливо, це тому, що в них не було такого сумного дитинства. Любов для них була монорейкою. Ти перша людина, яку я коли-небудь кохав, і перша жінка, яка коли-небудь кохала мене. Ти — американські гірки.

Ну, якщо це просто не встромило шпильку в мою бульбашку гніву й не прокололо її.

— Ти мав сказати мені.

— Мені шкода. Я повинен був тобі сказати. Але тоді ми були настільки близькі і я так сильно хотів тебе, що не бажав ризикувати.

Він сів прямо й узяв мене за руку, дивлячись мені в очі з таким напруженим виразом обличчя, що мороз пробіг по спині.

— Якщо я щось приховую від тебе, то це тому, що боюся ризикувати тебе втратити. Вся ця штука з американськими гірками? Я ніколи не відчував такого. Ніколи моє серце не залишало мого тіла й не належало комусь іншому. Я не знаю, як підтримувати стосунки, і боюсь, що можу зіпсувати їх.

Я провела великим пальцем по нижній частині його зап’ястка.

—У тебе все добре виходить. У нас усе добре. Якщо подумати, це найдовші стосунки для мене також. Тільки не приховуй нічого від мене, гаразд? Я завжди можу зрозуміти правду, але брехня...

Я проковтнула клубок у горлі.

— Брехня — моя жорстка межа. Я маю довіряти тобі.

І я все одно довіряла, хоча він приховав від мене цю деталь.

— Є три речі про мене, які змінили б те, як ти сприймаєш мене.

— Ти цього не знаєш.

—Я знаю.

Він був такий упевнений.

— Перевір мене.

М’яз на його щелепі напружився, і він мав такий вигляд, ніби міг...

— Звідки ти дізналася про мого командира?

Чи не міг.

Мій шлунок заполонило розчарування.

— Телефонували зі страхової компанії. Вони посилають когось у понеділок, щоб провести з нами співбесіду.

— Що? Навіщо?

— Я припускаю, що під час нещодавнього подання документів їх стривожила сума рахунків Мейсі. Вони будуть проводити розслідування щодо страхового шахрайства.

Його очі повільно заплющилися, а голова закинулася назад.

— Це просто чудово.

— Бекетте...

Він відштовхнувся від столу й узяв кепку, натягнувши її, сказав:

— Я думаю, я спатиму вдома сьогодні ввечері. Це не через тебе, просто це рятувальна операція, і мені потрібно...

— Ви знайшли маленьку дівчинку? — спитала я, соромлячись, стишивши голос, бо й не подумала про те, щоб запитати раніше, надто захоплена власною драмою.

— Так. Повинна вижити, але була близька до загибелі.