Ребекка Яррос – Останній лист (страница 64)

— Повернись, — наказала Хейлі, і, коли я це зробила, вона відірвала ярлик зі зворотного боку, уже тримаючи коробку від взуття та ще один набір ярликів. — Ходімо!

З купою мого одягу ми підійшли до каси.

— Вона піде в цьому.

Хейлі поклала бірки та коробку на прилавок.

Продавець-підліток подивився на мене й усміхнувся.

— Я бачу.

— Але це ненадовго, — додала Хейлі, і підморгнула.

Серйозно, до чого сьогодні всі ці підморгування?

Хейлі заплатила кредиткою Бекетта, і мене охопило те саме відчуття провини, що й у салоні. Але я не встигла зосередитися на цьому, коли ми мчали до будівлі суду.

Бекетт стояв на вулиці в ідеально пошитому костюмі, його волосся було укладене недбало, але сексуально. Побачивши мене, він повільно й широко всміхнувся, знайшовши час, щоб перевести погляд з моїх пальців ніг з педикюром на м’які хвилі білої тканини, які спадали прямо під мої груди. Нарешті він зустрівся зі мною поглядом і проковтнув, що було помітно.

— Bay.

—Четверта тридцять одна — і вона вся твоя! — заявила Хейлі, простягаючи Бекетту його кредитну картку.

— Дякую, Хейлі. — Він сховав картку в нагрудну кишеню.

— Що ти скажеш, Елло Маккензі? Хочеш зробити мене татом?

Він подав мені руку, і моє серце затріпотіло, як тисячі метеликів, що оселилися в моєму животі.

— Ти точно могла б зробити це пізніше, — прошепотіла Хейлі, коли я проходила повз.

Але я лише скоса подивилася на неї й перевела погляд на Бекетта.

Забувши про Хейлі, я взяла його під руку.

Від нього неймовірно пахло, і, коли він відчинив переді мною двері, я нахилилася, щоб глибше вдихнути. Це було так, ніби хлопець надягнув на себе нову шкіру, напахтився вітром і справді чимось смачним. Хай там що, це абсолютно працювало на нього.

Ми пройшли через фоє, і я зупинилася біля широких сходів.

— Що не так? — запитав він ніжним тоном.

— Останнього разу, коли я була в цій будівлі суду, я виходила заміж за Джеффа. І хай там яким неправильним було це рішення, я не можу про нього пошкодувати, бо воно дало мені близнюків. Це привело мене до цього моменту. До тебе.

Він міцніше стиснув мою руку, і його увага перемкну лася на мої губи.

Поцілуй мене.

— Ось ви двоє! — гукнув Марк згори. — Почнімо це шоу, добре?

— Нумо починати? — запитав Бекетт низьким і грубим голосом.

—Так. Почнімо.

Через пів години ми вийшли з будівлі суду з аркушем паперу, на якому було написано, що Бекетт став батьком Мейсі та Кольта.

Я знала, що це лише для того, щоб захистити Мейсі, щоб дати їй шанс подолати хворобу, але в той момент, коли ми обоє підписували документ, це здавалося важливішим, ніж просто угода.

У моєму серці спалахнув крихітний, але незаперечний вогник надії, що це було не лише на папері — це було реально.

Мої діти тепер були дітьми Бекетта також.

І я була закохана в нього по вуха.

* * *

—Я ненавиджу його!

Я вилаялася, грюкнувши вхідними дверима, повернув шись через чотири години.

Фари машини Бекетта згасли, коли він повернувся до свого будиночка.

— Кого ненавидиш? — запитала Ада, виходячи з кухні.

— Я припускаю, що Бекетта, — сказав Ларрі, сидячи на підлозі в коридорі, де він ремонтував ляльковий бу диночок Мейсі.

—Так, Бекетта! — огризнулась я. — О, дякую, Ларрі. Я дуже ціную твою допомогу.

— Щось з усиновленням? — тихо запитала Ада, затягуючи мене до кабінету.

— Ні, усе було чудово. Увесь вечір був ідеальним! Він повів мене на вечерю й замовив вино, а потім відвіз мене на гондолі до Вілледжу на один із тих маленьких концертів просто неба й потанцював зі мною. Чоловік танцював зі мною! А потім він привіз мене додому, провів до дверей і обійняв. Він обійняв мене та побажав доброї ночі.

Тривога зникла з її обличчя, і вона зітхнула з ніжною усмішкою.

— О, Елло, ти закохалася в нього, чи не так?

— Він мене обійняв!

— Не те щоб я тебе звинувачувала. Він хороша людина насправді. Він чудово вправляється з дітьми, і добрий, і надійний, і на нього приємно дивитися. Додай до цього його комплекс лицаря в сяйливих обладунках, і ти просто повинна була закохатися в нього.

Вона взяла мене за руки.

— Він обійняв мене, — прошепотіла я.

— І що ж ти збираєшся з цим робити?

— Нічого. Він уже дав зрозуміти, що стосунки не обговорюються. І я не можу його звинувачувати. У мене є багаж, знаєш. Двоє дітей, одна з них хвора, бізнес, який потрібно вести, великі проблеми з довірою. Насправді я не така, яку шукав би такий, як він.

— А який він?

— Досить ідеальний.

Ада зітхнула й опустила мої руки.

— Гаразд, ти можеш залишатися тут і дутися. Але якщо тобі захочеться поводитися відповідно до свого віку та зробити щось спонтанне, ми з Ларрі залишимось у кімнаті для гостей на ніч. Тож ми будемо тут. Всю ніч. І до ранку. Знаєш... про всяк випадок.

— Я поводжуся відповідно до свого віку.

— О, люба, ти не поводишся так і ніколи не поводилась. Ти не стара, не зіпсована, не засохла діва. Тобі двадцять п’ять. Тож так. Я йду спати.

Я стояла у своєму кабінеті, не бажаючи рухатися, але й не готова зняти підбори. Це було занадто схоже на поразку.

ТИ РОБИШ ДОСТАТНЬО.

Я дивилась на слова Хаоса, повторюючи їх у своїй голові. Він мав рацію. Я робила достатньо, і я збиралася покінчити зі своєю пасивною участю в будь-яких своїх стосунках із Бекеттом.

Глянувши на намальований диплом Мейсі, я зупинилася на уривчастому почерку Бекетта. Що було не так з тими хлопцями-військовими, що їх почерк був гіршим, ніж у лікарів? Його почерк був так само нерозбірливим, як і почерк Хаоса, і це вже про щось говорило.

Я втратила Хаоса ще до того, як змогла діяти відповідно до своїх почуттів, і я не збиралася припуститися тієї самої помилки з Бекеттом.

Вийшовши з кабінету, вихопила ключі зі столика біля вхідних дверей. Я могла заприсягтися, що почула «давай, дівчинко» з вікна гостьової кімнати, коли сідала в машину, але, коли озирнулася, у кімнаті було темно.

— Ти робиш достатньо, — бурмотіла я собі під ніс, поки їхала до будиночка Бекетта. У нього горіло світло, тож принаймні не розбуджу. Я припаркувала машину, а потім проковтнула легкий присмак паніки, що заповнив мій рот. Випрямивши спину, ступала його сходами.

Стук. Стук. Стук.

Я поставила кісточки пальців на двері, перш ніж устигла здригнутися, але в ці дорогоцінні секунди, які знадобилися

Бекетту, щоб відчинити двері, у мене почало рости якесь дуже боязливе куряче пір’я навколо серця.