Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 81)
Жинь упала на землю.
Кулі намарно прошили випалений ґрунт. Пілот не цілився, йому просто треба було знищити що-небудь перед тим, як його життя вислизне. Дирижабль випустив останній гарматний залп, а потім урізався в гірський схил і вибухнув полум'яною кулею.
Жинь підвелася, неушкоджена.
— Промазав! — крикнула вона на гору, туди, де опадали уламки останнього дирижабля. — Ти довбаний мазило!
Звісно, ніхто не відповів. Її голос, тонкий і хрипкий, потьмянів без відлуння в холодному повітрі.
Але вона закричала знову, а потім знову і знову. Було так добре повідомляти всьому світу, що вона вижила, що вона, бляха, нарешті перемогла, і їй було байдуже, що кричить вона до трупів.
Частина З
Розділ 22
Арлон, за дев'ять років до того.
— Неджа, — Їнь Вейсжа поманив його пальцем. — Підійди.
Неджа в захваті підбіг до батька. У нього саме був важкий урок класики, але вчитель уклонився й вийшов, щойно Воєначальник Дракона з'явився на порозі.
— Як навчання? — запитав Вейсжа. — Стараєшся?
Неджа проковтнув нестримне бажання забелькотіти, натомість ретельно обмірковуючи відповідь. Вейсжа ніколи не ставив йому таких запитань.
Він ніколи не виказував особливої зацікавленості до будь-кого зі своїх дітей, окрім Дзіньджі. Неджі не хотілося виставити себе перед батьком хвальком чи дурнем.
— Учитель Чау каже, що в мене непогані успіхи, — обережно сказав він. — Я опанував основи давньонікарської граматики, а ще можу розповісти напам'ять сто двадцять два вірші династії Їнь. Наступного тижня ми...
— Добре. — Вейсжа не був ані зацікавлений, ані задоволений. Він розвернувся. — Йди за мною.
Трохи пригнічений, Неджа вийшов услід за батьком зі східного крила до головної зали для прийомів. Він не знав, куди вони йдуть. Арлонський палац був величезний, холодний, наповнений здебільшого порожнім повітрям і довгими коридорами з високими стелями та гобеленами, що зображали історію провінції Дракона з часів падіння династії Червоного Імператора.
Вейсжа зупинився перед детальним портретом Їнь Важі, колишньою Воєначальника Дракона перед Другою Маковою війною. Неджі ніколи не подобався цей гобелен. Діда він не знав, але суворе, худорляве обличчя Важі змушувало його почуватися маленьким і нікчемним, коли пін проходив повз нього.
— Ти колись хотів правити, Неджа? — запитав Вейсжа.
Спантеличений, Неджа насупив брови:
— Чого б то мені цього хотіти?
Йому не судилося правити. Дзіньджа, первісток, мав успадкувати титул Воєначальника Дракона, а з ним і всі обов'язки. Неджа був лише другим сином. Йому випала доля стати солдатом, найвідданішим генералом свого брата.
— Ніколи про це не думав?
У Неджі зародилося відчуття, немовби він провалив іспит, але він не знав, що ще сказати.
— Це не моє місце.
— Не твоє, — Вейсжа помовчав. А потім запитав: — Хочеш почути історію?
— Так, — обережно промовив він. — Хочу.
Вейсжа глянув на нього згори вниз:
— Знаєш, чому ми не дозволяємо вам ходити до тих гротів?
Неджа стрепенувся:
— Через чудовиськ?
Це буде історія про чудовиськ? Він сподівався, що так. Неджа відчув, як у ньому розгоряється захват. Його няньки знали, що найдужче він любить розповіді про міріади створінь, які, за чутками, чаяться в гротах: дракони, краби-канібали, жінки-риби, які змушують чоловіка їх покохати, а потім топлять його, щойно він підходить занадто близько.
— Чудовиськ? — гмикнув Вейсжа. Неджа ще ніколи не чув такого гмикання від батька. — Тобі подобаються історії про гроги?
Неджа кивнув:
— Дуже.
Вейсжа поклав руку йому на плече. Неджа ледь стримався, щоб не здригнутися. Він не боявся батькового доторку — Вейсжа ніколи не був жорстоким з ним. Але й ніколи не проявляв такої ніжності. Обійми, поцілунки, підбадьорливі доторки — усе це було за матір'ю Неджі, леді Сайкхажі, яка мало не душила своїх дітей обожнюванням.
Неджа завжди вважав батька схожим на статую: віддаленим, знудженим, недоторканним. Для нього Вейсжа більше скидався на бога, ніж на людину. Був бездоганним ідеалом в усьому, яким виховували й самого Неджу. Кожне слово Їнь Вейсжі було чітке й лаконічне, кожна дія — ефективна, обміркована Він ніколи не виказував до дітей прихильності, більшої за дивний, похмурий кивок на знак схвалення. Ніколи не розповідав їм казок.
То що ж відбувається?
Неджа помітив, що батькові очі трохи осклянілі і що говорить він значно повільніше, ніж зазвичай. А його подих... Щоразу, коли Вейсжа говорив, Неджі в обличчя бив різкий, кислий запах. Цей сморід Неджі був знайомий. Уперше він відчув його біля кімнат слуг, коли вештався після відбою там, де не мав би, а вдруге — в кімнаті Дзіньджі.
Він зіщулився під рукою Вейсжі. Раптом стало дуже незатишно. Він більше не хотів слухати історію. Закортіло повернутися до уроку.
— Розповім тобі історію про грот, — сказав Вейсжа. — Ти знаєш, що Арлон постав як південна сила за десятиліття війни після смерті Червоного Імператора. Але в останні роки його правління, після того як він покинув провінцію Дракона, щоб побудувати нову столицю в Сінеґарді, Арлон вважали проклятим місцем. Ці острови лежать у долині смерті, бурхливих хвиль і постійно підтоплюваних берегів. Жоден корабель не міг уціліти, пропливаючи повз Червоні скелі. Усі розбивалися об каміння.
Слухаючи, Неджа не смів і ворухнутися. Він ніколи не чув цієї історії. І не був певний, що вона йому сподобається.
— Зрештою, — продовжив Вейсжа, — чоловік на ім'я Ю вивчив шаманічні мистецтва, прикликав дракона, Володаря Західної річки, і благав його допомогти контролювати течію. За ніч Арлон змінився до невпізнаваності. Води заспокоїлися. Повені відступили. Арлонці збудували канали й рисові поля поміж островами. За кілька років провінція Дракона перетворилася на перлину Нікарської імперії, землю краси й достатку. — Вейсжа помовчав. — А от Ю продовжував страждати.
Вейсжа поринув у марення, говорячи не до Неджі, а до гобеленів, немовби розповідав про походження роду в безмовній залі.
— Гм, — зглитнув Неджа. — Чому...
— Природу не можна змінити, — сказав Вейсжа. — Лише стримати. Лишалася небезпека, що води Арлона вирвуться й люто затоплять нове місто. Ю мусив проживати життя в стані шаманічних галюцинацій, постійно звертаючись до Дракона, постійно чуючи його нашіптування у вухах. Після кількох десятиліть таких мук Ю відчайдушно прагнув покінчити з таким життям. Але коли бог переміг, коли Ю вже не міг померти, він хотів ув'язнити себе в Чулуу Корікх. Але знав: якщо знайде спокій, хтось інший мусить узяти на себе його ношу. Ю не міг бути таким жорстоким, таким егоїстичним. І що ж сталося?
Неджа не знав. Він складав усе докупи, наче шматочки пазла, як його вчили, готуючи до іспиту Кедзю.
Батько сказав, що це історія про грот. Історії про гроти завжди про чудовиськ.
— Ю змінився, — сказав Неджа. — Він став чудовиськом.
— Не чудовиськом, Неджа. — Вейсжа заправив пасмо волосся синові за вухо. — Рятівником. Заради Арлона він пожертвував усім. Але Арлон одразу забув про нього. Люди побачили його нову страхітливу подобу, його звивисті кільця та гостру луску й поставилися до нього не вдячно, а зі страхом Навіть власна дружина його не впізнала. Глянула на нього й закричала. Її брати кидали в нього камінням і вигнали з селища, відтіснили до гротів, де він десятиліттями молився про їхній захист. Він...
Вейсжа не договорив.
Неджа підвів очі:
— Батьку?
Вейсжа мовчки дивився на гобелени. Спантеличений, Неджа простежив за його поглядом На жодному з гобеленів не зображувалась історія, яку він щойно почув. Усі вони були династійними портретами, безкінечним рядом гарно вишитої подібності давно спочилих предків Неджі.
Що батько хоче йому сказати?
Яку жертву мусив принести дім Їнь заради Арлона?
— Вчителі сказали мені, що ти хотів побувати в гротах, — несподівано промовив Вейсжа.
Неджа напружився. То річ у цьому? У нього неприємності? Так, він просив, значно частіше, ніж мав би. Благав, скиглив, торгувався, що триматиметься на мілководді чи навіть на протилежному березі річки, якщо йому тільки дозволять підійти й хоч одним оком зазирнути в печери.
— Вибачте, батьку, — сказав він. — Я більше не проситиму. Мені просто було цікаво...
— Що?
— Я думав... ну тобто я чув про скарби і подумав...
Неджа не договорив. Його щоки пашіли. Слова прозвучали по-дурному і по-дитячому, коли він промовив їх уголос. Подумки він прися гнувся більше не перечити батьковій волі.
Але Вейсжа не сварив його. Він просто довго-довго дивився на Неджу з незбагненним виразом обличчя. Нарешті, він поплескав сина по плечі.
— Не ходи до тих гротів, Неджа, — мовив батько дуже втомлено. — Не бери на себе тягар усього народу. Він заважкий. Тобі він не до снаги.