Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 123)
— А що треба, щоб вони поважали нас?
— Вони ніколи вас не поважатимуть, — невиразно промовив Неджа. — Ніколи не бачитимуть у вас більшого, ніж подобу людини. Вони обережно працюватимуть з вами, бо бояться вас, але ви завжди будете на межі. Ви завжди муситимете вклонитися, щоб отримати бажане. Республіка мого батька була єдиним режимом, який вони охоче підтримали, і все одно вони ніколи по-справжньому мені не повірять, якщо не принесу їм ваші голови.
Жинь пхикнула.
— Тоді це глухий кут.
— Та годі Ти знаєш, що я прийшов сюди не заради цього, — він притиснув пальці до скронь. — Ти перемогла, Жинь. Справедливо. Я не заявляю прав на трон Просто намагаюся зробити це не таким болісним для всіх причетних.
— Ти такий переконаний у тому, що з мене вийде кепська правителька.
— Це не образа Я просто вважаю, що ти взагалі не зацікавлена в тому, щоб правити. Тобі немає діла до управління державою. Ти не керівник, ти солдат.
— Генерал, — виправила вона.
— Ти генерал, який рішуче стирає всіх інших з мали, — сказав він. — Ти перемогла, гаразд Ти мене розбила Але твоя роль — принаймні ця роль — скінчилася. Більше не лишилося війн, у яких ти можеш воювати.
— Ти знаєш, що це неправда.
— Це може бути правдою, — наполягав він. — Призахідна республіка не хоче війни. Війна продовжиться, якщо ти приведеш її до них. Але якщо співпрацюватимеш із ними, якщо дозволиш їм повірити, що ти не загроза, вони й не ставитимуться до тебе як до загрози. Якщо ти підеш на поступки, якщо завоюєш їхню прихильність...
— Це все маячня, — перебила вона. — Я вже чула схожу логіку. Су Дадзі почала Третю Макову війну, бо вважала, що втратити половину країни — краще, ніж втратити її всю. І що сталося потім, Неджа? Як ти дістав отой шрам на обличчі? Як ми дожили до Голінь Нїїс?
— Те, що робиш ти, — тихо сказав Неджа, — буде в тисячу разів гірше за Голінь Ніїс.
— Ні, якщо ми переможемо.
Він насторожено глянув на неї:
— Це мирні перемовини.
— Ні, — м'яко промовила вона. — Ти знаєш, що це не так.
Він примружився:
— Жинь...
Вона відштовхнула стілець і підвелася. Годі цього вдавання. Вона прийшла сюди не для того, щоб підписати мирну угоду, і він також.
— Де флот? — запитала вона.
Він напружився:
— Не розумію, про що ти.
— Клич їх, — вона дозволила полум'ю сковзнути про плечах. — Ось заради чого я прийшла А не задля цих ігор.
Кітай підвівся:
— Жинь, що ти робиш?
Вона не звернула на нього уваги.
— Клич їх, Неджа Я знаю, що вони ховаються. І ще раз я не проситиму.
Неджа перемінився на лиці. Приголомшений, він перезирнувся з Кітаєм, і вже від самої зверхності цього жесту її полум'я зробилося вдвічі вищим.
— Гаразд, — сказала вона. — Я зроблю це сама.
А потім вона повернулася до океану й випустила в небо сліпуче полум'я.
На горизонті одразу з'явився флот дирижаблів.
«Я мала рацію». Жинь відчула гарячу хвилю задоволення. Призахідникам забракло мужності сховати свої повітряні судна на Спірі — розумно, бо інакше вона їх спопелила б, — але вони тримали їх напоготові біля узбережжя провінції Змії.
Забагато як для припинення вогню з боку Неджі. Це підтверджувало всі її підозри. Призахідників не цікавив мир, як і її. Обидві сторони лише хотіли з цим покінчити. Вони прибули, щоб напасти, а вона щойно розкрила їхній блеф.
Неджа підвівся:
— Жинь, вони не...
— Брехун! — гаркнула вона. — Вони
— Це підкріплення, — сказав він. — На випадок...
— На який такий випадок? — вимогливо запитала вона. — На той випадок, якщо ти не впораєшся з завданням? Ти хотів покінчити з цим, тож покінчімо. З'ясуймо це раз і назавжди. Виставімо їхнього бога супроти мого. І погляньмо, котрий виявиться реальним.
Її маяк здійнявся ще вище, полум'яний стовп був такий сипучо-яскравий, що відкидав помаранчевий відблиск на весь берег. Флот наближався. Вони вже дісталися середини каналу, за лічені секунди будуть на Спірі.
Жинь дивилася на горизонт і чекала.
Колись вони з Кітаєм визначили максимальний радіус її дії. Відколи вони заякорилися, це завжди було п'ятдесят метрів у всіх напрямках. Їй ніколи не вдавалося вдарити далі так, щоб Кітай не зомлів і вона не втратила доступ до Фенікса.
Але зараз вона на Спірі На Спірі все змінюється.
Коли перші повітряні судна підлетіли достатньо близько, щоб можна було розгледіти гармати, вона метнула полум'я у височінь. Гармати так і не вистрілили, дирижабль почав стрімко падати в океан, наче камінь.
Решта флоту безстрашно просувалася далі.
«Ну ж бо, ближче, — у захваті думала вона. — Я розіб'ю вас усіх».
Ось воно. Настала та мить, коли вона перепише історію. Призахідницький флот зібрався в небі, немов грозові хмари, і вона знищить його за лічені хвилини. Це буде більше, аніж нищівна перемога. Це буде демонстрація сили — беззаперечна, безсумнівна демонстрація божественної влади.
А потім призахідники, яким вона дозволить вижити, втечуть, і цього разу назавжди. Вони більше не повернуться до східної півкулі. Ніколи не посміють погрожувати її народу. А коли вона зажадає золота й зерна, не насміляться відмовити.
Ось на що Спір завжди був здатний, ось що побоялася зробити королева Май'жиннень Теардза Остання спірлійська королева допустила, щоб її домівка перетворилася на острів рабів, бо вважала, що, вивільнивши Фенікса, може випалити світ. Вона мала все, але їй забракло
Жинь не повторить її помилки.
— Я не хотів цього, — туманно, крізь ревіння полум'я вона почула, як Кітай благає Неджу. — Це не те, що вона...
— Зупини її! — вигукнув Неджа.
— Не можу.
Неджа підвівся, відкинувши стілець на землю. Жинь посміхнулася. Коли він зробив випад, вона була до цього готова. Бачила, як випиналася його сорочка там, де він сховав ножа. Вона знала, що коли ініціатива на його боці, він любить завдавати удару правою рукою у верхню частину тулуба. Вона вивернулася вбік Його клинок пронизав повітря. Коли він спробував схопити її, вона віддзеркалила його рух і повалилася разом із ним додолу.
Здолати його було так легко.
Це мала б бути боротьба Неджа переважав у рукопашному бою — був вищий і важчий, його кінцівки були довші, і щоразу, коли вони билися, якщо Жинь не хитрувала, він міг притиснути її до землі самою лишень грубою силою.
Але щось було не так.
Грізних умінь не стало. Сила, швидкість — усе зникла Його удари були жорсткі й незграбні. Вона не бачила ран, але він кривився за кожного руху, мовби невидимі ножі впивалися в його плоть.
Він не прикликав Дракона.
Чому він не прикликав Дракона?
Якби Неджа більше займав її розум, вона помітила б, як золоті браслети бриньчать за кожним його рухом і як темніє шкіра навколо зап'ястків і щиколоток. Але вона про нього не думала. Він був лише перешкодою, великим, незграбним предметом, який їй треба прибрати зі свого шляху. Тієї миті Неджа був запізнілою думкою.
Її розум був у небесах, уся увага прикута до флоту.
То це так Дзян завжди почувався на полі бою, стинаючи цілі шеренги солдатів мало не самою силою думки? Різниця масштабу була немислима. Це був не бій. У цій сутичці не було боротьби, зусиль. Вона просто переписувала реальність. Вона
Її зір похитнувся, загострився, розширився. Коли вона знищила Федерацію, то була під землею, сама в кам'яному храмі, і все ж, пробудивши сплячий вулкан, вона почувалася так, немовби пролітала над архіпелагом, чудово розуміючи, що під нею — мільйони сплячих душ, які спалахують, наче сірникові голівки, а вже за мить раптово, неминуче гаснуть.
А тепер знов-таки вона бачила матеріальний світ — тонку штуку, крихку й тимчасову — очима бога. Бачила повітряні судна так детально, немовби стояла просто під ними. Бачила гладеньку поверхню їхніх балонів. Час розтягувався, коли вона спостерігала, як вогонь спалахує навколо них, прориваючись усюди, де їхні нутрощі заповнював газ, такий