Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 105)
Піпадзі спантеличено глянула на свої пальці, немовби перевіряючи, чи вони досі чорні.
Неджа перестав корчитися. Він випростався, розтираючи шию. Чорнота вже сходила з його шкіри.
— О Жинь, — він театрально зітхнув. — Це подіяло б Але ти зарано виклала козирі.
Він зімкнув кулак і вдарив ним навідліг. Позаду Піпадзі здійнявся стовп води і зніс її в річку. Піпадзі, відпльовуючись, спробувала підвестись. Але вода здіймалась і опадала, знову й знову збиваючи її з ніг.
Піпадзі закричала. Чорнота з її пальців поширилася на руки. Під водою розквітли нові чорнильні хмари, рвучись до Неджі, наче морські істоти. Неджа перевернув долоню й зімкнув пальці чашею. Вода під ногами Піпадзі піднялася, відкидаючи її на кілька метрів назад Цього разу дівчина лишилася лежати. Темні смуги зникли.
— І це найкраще, що ти можеш показати? — вишкірився Неджа. — Ти прийшла по мене з
Жинь не могла говорити. Паніка туманила розум. Вона нічого не могла ані сказати, ані зробити. Навіть Фенікс був наляканий і неохоче віддавав полум'я, вже передбачаючи програну битву.
Неджа простяг до Піпадзі пальці. Жинь думала, що дівчина померла — навіть
— Годі! — верескнула вона. — Годі, благаю, помилуй...
Річка зімкнулася навколо її обличчя. Крики враз стихли. Неджа підняв руку до неба. Піпадзі високо зависла над річкою, полонена у височенному стовпі води. Вона нестямно борсалася, намагаючись випливти, але вода випиналася, поглинаючи її зусилля. Дулінь дістав меч і нестямно рубав колону, як дерево, але Неджа смикнув пальцями, і вода вибила клинок із його рук.
Піпадзі в розпачі широко розтулила рота. Жинь могла читати по її губах.
«Допоможи!»
Без роздумів Жинь прикликала вогонь і зробила випад.
Неджа змахнув зап'ястком. Перед нею здійнялася хвиля й відкинула її спиною об стіну. Неджа зітхнув і похитав галовою:
— І це все?
Коли Жинь підвелася, жах стиснув груди. Так легко. Для нього це
— А тепер ти, — Неджа наставив кулак на Дуліня.
Дулінь не мав шансів. Жинь не бачила, що саме зробив Неджа. Вона досі силкувалася підвестися, прокліпуючись від води, що заливала очі. Відчула лише сильний ривок, ніби тимчасову течію, а потім падіння води. Коли вона нарешті випросталася, Дуліня вже не було.
— Розповім тобі одну цікаву річ про океан, — Неджа розвернувся до Піпадзі. — Якщо зануритися надто глибоко, тиск тебе вб'є.
Так само буденно він стиснув кулак. Піпадзі вибалушила очі. Неджа поворухнув рукою, немовби щось кидав. Колона води смикнула Піпадзі, як ганчір'яну ляльку. Обм'якла, вона впала долілиць на мілину. Лишилася на поверхні, але не гребла.
Жинь перекотилася до неї й випустила ревуче полум'я Неджі в обличчя. Він змахнув рукою. Вода піднялася, щоб загасити вогонь. Але це виграло Жинь кілька цінних секунд, за які вона встигла звестися на ноги, пригнутись і стрибнути.
Вона мусила повалити його на землю. Віддалені атаки не подіяли б, його щити надто міцні. І єдиною надією було вдарити зблизька. На коротку мить, коли вона опиниться біля нього, боги не матимуть значення — йдеться лише про них двох, смертних людей, які качаються й борсаються в річці. Він ударив її коліном у стегно. Вона обмацувала його обличчя, намагаючись вичавити очі. Його руки міцно обхопили її за шию і стиснули.
Вода стіною впала на них, тиснучи донизу, втримуючи під поверхнею. Жинь відбивалась і хапала ротом повітря, але намарно. Пальці Неджі дедалі сильніше стискалися на її шиї, ламаючи гортань.
«Допоможи мені! — Жинь нестямно спрямовувала свої думки Феніксу. — Допоможи!»
Вона почула відповідь бога притлумленим, віддаленим відлунням; «Дракон надто сильний. Не вийде...»
Вона вчепилася в їхній зв'язок. Сіпнула його. «Мені байдуже!»
Жар заструменів венами. Вона притиснулася ротом до вуст Неджі. Полум'я вибухнуло під водою, і річка навколо здибилася. Хватка Неджі ослабла Вона бачила пухирі, що проступають на його шкірі, лишають рожеві мітки на обличчі.
Жинь вирвалася на поверхню, шумно вдихаючи Світ немовби заволокло чорним туманом. Вона зробила декілька хрипких, глибоких вдихів. Перед очима прояснилось, і бічним зором вона помітила, як Неджа підводиться.
Жинь пригнулася, готова до другого раунду. Навколо неї іскрилося полум'я.
Але Неджа не дивився на неї. Він силкувався стояти рівно, одяг висів обпаленим лахміттям під обладункам, а обличчя було червоне від пухирів, що дуже швидко зникали. Його очі, розширені від жаху, зосередилися на чомусь позаду неї.
Вона обернулася.
Глибоко в гроті щось рухалося.
Неджа стиха застогнав від жаху.
— Жинь, що ти
Вона не відповіла Прикипіла до підлоги від невимовного страху, здатна лише дивитись у зачарованому ознобі, як арлонський Дракон виповзає з лігва.
Він рухався повільно, важко. Жинь силкувалася розібрати його форму, але він був такий величезний, що вона навіть обрисів розгледіти не могла, лише розмах. Коли він висунув голову, вона затьмарила їх усіх — Жинь, Неджу і її солдатів — тінню, немов від гори.
Дракони в нікарських міфах були вишуканими створіннями, мудрими, величними володарями річок і дощів. Але цей Дракон був зовсім не схожий на лискучих лазурових плазунів, зображених на картинах по всьому арлонському палаці. Він лише трохи нагадував змію, товсту й звивисту, його темне, розширене тіло закінчувалося гострою, нерівною головою. Здавалось, ожило саме нутро океану.
«Дракон колекціонує прекрасні речі». Це тому, що море забирає все, чого торкається? Бо воно таке неосяжне й бездонно глибоке, що шукає яку завгодно прикрасу, щоб набути її форми?
Дракон нахилив величезну голову і заревів — цей звук вони радше відчули, аніж почули. Вібрація немовби могла роздерти світ.
— Лишайтеся на місці, — сказала Жинь солдатам, щосили намагаючись говорити спокійно. Вона не боялася.
Дракон здійнявся. На неабияку честь солдатів, вони навіть не здригнулися. Тримали зброю високо й намарно аж до самого кінця.
Все скінчилося за лічені секунди. Різкий рух, крики, а потім швидкий відступ. Жинь не бачила, як рухалися його щелепи. Вона бачила лише покинуту зброю, червоні смуги, що розпливалися на поверхні, а також уламки обладунків, які плавали в бурхливих хвилях.
Дракон відповз назад, схилив голову набік, вивчаючи іншу здобич.
Неджа різко підняв руки. Річка здійнялася бар'єром між ним і Драконом, блакитна вода сягнула на кілька метрів у небо. Дракон заворушився, немов клацнувши батогом. Щось велике й темне розітнуло воду. Бар'єр розсіявся, розірваний, немов аркуш тонкого паперу.
«Дозволі» мені, — наполягав Фенікс. Його голос дзвенів у її розумі гучніше, ніж будь-коли, на мить заглушивши її власні думки. — Дай мені контроль».
Жинь вагалася. Її заперечення сформулювалося лише частково. «Кітай...»
«Хлопець не буде перешкодою, — сказав Фенікс. — Якщо ти того побажаєш».
Жинь глипнула на Дракона. Що ще їй лишалося?
«Бажаю».
Фенікс вивільнився на повну. Полум'я полилося з її очей, носа й рота. Світ вибухнув багрянцем — нічого іншого вона просто не сприймала. Жинь не знала, чи Неджа в безпеці, чи вона палить його живцем самою близькістю. Навіть якщо так, вона однаково не могла цього спинити.
Тепер вона не є засобом і не має контролю, не прикликає вогню, а просто є посудиною для нього — пошарпаними й покірними воротами, крізь які він з ревінням виривається в матеріальну площину.
Звільнившись, Фенікс нестямно заґелґотів.
Жинь похитнулася, приголомшена подвійним баченням, що виникло, коли духовна площина наклалася на матеріальний світ. Вона бачила пульсуючі божественні енергії, яскраво-червону супроти лазурово-синьої. Річка вирувала й парувала На поверхню піднімалась ошпарена риба Щось спалахнуло в свідомості Жинь, а вже за мить річка й гроти зникли з очей.
Тепер вона бачила лише неосяжну чорну долину і дві сили, які рвалися й боролися в ній.
Вона не відчувала Кітая. На мить він здався їй таким віддаленим, немовби вони взагалі не заякорені.
«І знов привіт, пташечко». Голос Дракона скидався на гуркітливий стогін, глибокий, знуджений і задушливий. Саме його звучання було схоже на потоплення. «А ти наполегливий».
Фенікс зробив випад Дракон відступив.
Жинь силкувалась осягнути сутичку богів. Вона не могла простежити за їхньою дуеллю: ця битва відбувалась у занадто складній площині, тож розум просто не міг її сприйняти. Бачила лише натяки: колосальні вибухи звуку і кольору неймовірних відтінків та регістрів, коли сили вогню і води сплелися, достатньо потужні, щоб знищити цілий світ, і кожна врівноважувала іншу.
«Як же ти можеш перемогти?» — нестямно подумала вона Боги не особистості, а основоположні сили творення, складники самого існування. Що означатиме для однієї здолати іншу?
Жинь здалося, що в цьому шумі вона почула крик Неджі.
А потім жар у ній сягнув апогею, розпікшись так сильно, аж вона злякалася, що випарується. Схоже. Фенікс брав гору — тепер у площині духів переважали вибухи багрянцю і Жинь туманно вирізняла величезний полум'яний вир навколо темної постаті Дракона.