Ребекка Куанг – Полум'яний бог (страница 100)

— Лише тому, що Червоний Імператор викреслив Теардзу з історії, — сказала Жинь. — Викреслив так ретельно, що ніхто навіть не впізнає її обличчя.

Вона не могла не поважати цього чоловіка. Коли підкорюєш так абсолютно й цілковито, можеш змінювати хід усього. Можеш визначати, що люди розповідатимуть про тебе поколіннями.

«Коли вони співатимуть про мене, — вирішила вона, — Неджа не удостоїться навіть згадки».

Під її керівництвом Південна армія закінчила підготовку до прибуття Неджі. Вони сховали гармати за кожною статуєю. Викопали траншеї й тунелі. Обклали укріплення мішками з піском. Визначили цільові точки для Дуліня, знайшовши слабкі місця в камені, через які вся споруда могла обрушитися на республіканську армію.

А потім залягли в очікуванні.

Злива почалася того ж вечора і не вщухала всю ніч. Великі краплі барабанили невмолимою стіною, що перетворювала землю під ногами на таку ковзку багнюку, що довелося підпирати вози камінням, аби колеса намертво не вгрузли. Жинь сподівалася, що такий сильний дощ до ранку спустошить хмари, але барабанення лише посилювалося. На світанку сіра пелена над Сюджоу нітрохи не потоншала.

Жинь спробувала трохи поспати, але за такого стукоту дощу по намету це було неможливо. Вона облишила намагання й перечікувала ніч, сидячи зовні й не зводячи очей з гробниці під статуєю Теардзи.

Неджа правий, атакувавши в сезон мусонів. Сьогодні від її полум'я небагато користі, воно може хіба що зігріти її саму. Жинь перевіряла це всю ніч, випускаючи полум'яні арки в нічне небо. Вони з шипінням згасали за лічені секунди. Вона ще могла спопелити будь-кого в безпосередній близькості, але в запеклому бою це не допомогло б. Гармати й аркебузи за такої погоди також не матимуть і половини своєї ефективності: запали загорятимуться вічність. Для обох сторін це означало використання передусім грубої, примітивної, знайомої зброї: мечів, стріл і списів.

Сьогодні переможця визначатиме стратегічна майстерність. І Жинь мимовільно вже не могла дочекатися миті, коли побачить, із чим же до неї прийде Неджа.

Сонце вже високо піднялося в небо. Солдати Жинь були бадьорі, озброєні й готові до бою, але від вартових не надходило жодних звісток. Вони ще годину чекали в напруженому передчутті. А потім дощ раптово посилився від гучного стукоту до шаленого гуркоту.

Це могла бути просто витівка природи, але Жинь сумнівалася. Все сталося надто раптово. Хтось прикликав той дощ із небес.

— Він тут, — вона підвелась і помахала своїм офіцерам. — Готуйте стрій.

За декілька секунд вартові помітили те, про що вона вже знала, і над гробницею відлунням рознеслися кілька сигналів горна.

Республіканська армія показалася на іншому боці ущелини, збираючись біля ніг Червоного Імператора.

Жинь роздивлялася передову в підзорну трубу, аж доки помітила Неджу, який ішов на чолі свого війська. Він мав дивне, гібридне вбрання: на грудях виднілася тканина знайомого синього кольору з пластинчастим обладунком Армії Дракона, але руки й ноги були обгорнуті якоюсь бронею з металевих пластин, що накладались одна на одну. Вони здавалися незручно важкими. Плечі Неджі, зазвичай так зарозуміло розпрямлені, немовби осунулися.

— Що то в нього навколо зап'ястків? — запитав Кітай.

Жинь примружилась і глянула в підзорну трубу. Вона лише туманно розгледіла золоті браслети навколо обох зап'ястків Неджі Ці прикраси не виконували жодної функції, що могла її стривожити, — вони не здавалися частиною його обладунку, і вона навіть уявити не могла, як їх можна використати в бою.

Вона опустила підзорну трубу. Ще одна пара золотих браслетів виднілася поверх його черевиків.

— Вони були у нього в Арабаку?

— Та наче не пам'ятаю, — сказав Кітай. — Але пригадую, що якось помітив ці дивні шрами, просто навколо...

— Він нас побачив, — різко промовила Жинь.

Неджа також дістав підзорну трубу. І дивився просто на них.

Жинь приголомшила симетричність цієї сцени. Вийшла б непогана картина: два ворожих війська під статуями, які могли б бути їхніми богами-охоронцями. Теардза і Червоний Імператор, спірлійка проти завойовника, нові учасники в конфлікті минулих століть, який не згас, а продовжився, відлунюючи крізь історію.

Донині. Допоки хтось із них не покладе йому край, на краще чи на гірше.

Неджа підняв руку.

Жинь напружилася. Кров бухкала у вухах, знайома, п'янка адреналінова лихоманка бриніла в тілі.

То он як усе почнеться. Ані обміну люб'язностями, ані обов'язкової спроби перемовин — лише битва. Неджа опустив руку» і його військо рушило вглиб ущелини, тупаючи по землі.

Жинь повернулася до командира Міраги;

— Відсилай черепах.

У нікарській історії зазвичай на обстріл лучників було заведено реагувати, відправляючи передові загони під щитами, щоб вони прийняли основний удар на себе. Десятки гарантованих смертельних поранень вигравали час, щоб інші воїни врукопашну пробилися крізь лінію ворога Але Жинь не мала десятків вільних тіл, якими можна пожертвувати.

Тому задіяли черепах. Це був один із нещодавніх винаходів Кітая. Надихнутись броньованими, закритими човнами республіканського флоту, він спроектував невеликі транспортні засоби, схожі на вози, що могли витримати майже будь-який обстріл. Кітай не мав ані часу, ані ресурсів збудувати щось складне, тож зібрав черепах із дерев'яних столів, мокрих бавовняних ковдр і уламків призахідницьких обладунків, і все це вкупі стримувало більшість випущених снарядів.

Одну за одною вони викотили їх із гробниць в ущелину. І, ніби за командою, лучники Неджі пустили залпи, і стріли цяткували поверхню черепах, аж доки ті не стали схожими на їжаків.

— Вигляд у них дурнуватий, — пробурмотіла Жинь.

— Заткнися,— озвався Кітай.— Свою функцію вони виконують.

Республіканські снаряди влучно вдарили в ціль двічі, піднявши двох черепах у повітря, немовби полум'яні кулі Інші броньовані машини безстрашно повзли далі. Повітря наповнила симфонія свистячих звуків, коли Південна армія почала відстрілюватися. Значною мірою це було лише заради видовища — більшість їхніх пострілів намарно зісковзували з металевих щитів республіканців, — але залпи змусили республіканських артилеристів пригнутись і створили момент для просування черепах. Загони Венки, розміщені з луками дальнього ураження на виступі ближче до середини ущелини, завдавали найбільшої шкоди, знімаючи гарматників Неджі прицільними пострілами шворнями.

У гуркоті дощу Жинь лише ледь-ледь розрізнила виразне, низьке рокотання, що луною пронеслося над ущелиною. Вона нахилилася, приклала руку до землі, яка двигтіла, і усміхнулася.

Дулінь саме вчасно.

Під час тренування вони з'ясували, що він не міг викликати землетруси за межами триметрового радіуса, а це означало, що він не мав змоги суттєво вплинути на умови бою всередині ущелини, якщо його не закинуть у самий центр. Жинь не могла тримати його там довго. Черепахи не були неуразливими — половина з них уже перетворилися на обвуглені рештки, знищені прицільним ударом ракети.

Але Дуліню й не потрібно було лишатися там упродовж усієї битви Він мав лише стерти республіканські артилерійські позиції вищого рівня. Тепер він був так близько, хай навіть його позначена черепаха й зупинилася, втикана шворнями та стрілами.

«Ну ж бо».

Скелі завібрували Жинь підняла підзорну трубу на артилерійські позиції. Каміння зісковзувало зі схилу, немов пудра, каскадом падаючи на шеренгу лучників. Виступ змістився й упав, збиваючи з ніг республіканських солдатів в ущелині.

«Уже майже, просто доведи до кінця...»

Ракета вибухнула перед черепахою Дуліня, підкинувши машину в повітря.

Жинь хрипко скрикнула.

Кітай стиснув її руку.

— Усе гаразд, він у нормі, поглянь...

Він мав рацію. Скелі досі двигтіли, артилерійські позиції були поховані під камінням. Дулінь був живий і досі пропускав крізь себе Черепаху. У підзорній трубі Жинь побачила, як Дулінь виліз із перевернутої машини й перескочив до найближчої черепахи. Солдати одразу висунулися, щоб затягти його в броньоване черево. А потім віз рушив назад, почав відступати за піхоту, що очікувала своєї черги.

Загони Неджі його не переслідували. Як і всі інші, Неджа був заклопотаний битвою в ущелині, що, як і передбачалося, тепер перетворилася на безлад. Під дощем ніхто не міг як слід прицілитися. Випущені стріли погода збивала з траєкторії, й вони марно падали в багнюку або рикошетили від скель. Зрідка комусь вдавалося втримати вогонь достатньо довго, щоб підпалити запал, але поле бою було надто багнистим для чистого пострілу. Гарматні ядра, мінометні міни й ракети без розбору влучали і в союзників, і у ворогів. Але разом з тим колісні аркебузи Неджі стали непотребом, загрузнувши в багні, тож їхній радіус ураження обмежувався лише середньою частиною ущелини.

Чотири черепахи ще продовжували просуватися вперед, а за ними йшла й піхота Південної армії. Вони просунулися недалеко. Передова Неджі була озброєна алебардами, виставивши їх у гострому вітанні.

Але черепахи й не мусили розбити шеренгу. Їм лише треба було підібратися достатньо близько, щоб скинути саморобні бомби. Кожен загін мав таку, нашпиговану вугільною сумішшю всередині бляшанки. За три метри від ліній Неджі вони підпалили запали бомб і викинули їх з люків нагорі кожного воза.