Ребекка Куанг – Макова війна (страница 57)
Дзюнь глянув на тризубець, і кутик його вуст смикнувся вгору.
— Ти мені погрожуєш?
Зброї Алтань не витяг, бо ж наставити її на командира іншого підрозділу прирівнювалося до найвищої державної зради, однак і руки з держака не прибрав. Жинь здалося, що на якусь мить між його пальцями пробігли іскри.
— Я прошу.
Дзюнь відступив на крок, але хлопця не відпустив.
— Твої люди не мають доступу до припасів П’ятого підрозділу.
— І їхня дисципліна — це мій обов’язок, а не ваш, — сказав Алтань. — Відпустіть його. Зараз же, Дзюню.
Дзюнь із відразою гмикнув і відпустив хлопця, а той швидко кинувся навтьоки й перебіг на бік Алтаня, пригнічено потираючи голову.
— Минулого разу вони підвісили мене за литки на міській площі, — мовив хлопець. Він скидався на дитину, яка скаржиться на однокласника вчителеві.
Алтань був розгніваний.
— Із Першим чи Восьмим ви обійшлися б так само? — наполегливо запитав він.
— Першому й Восьмому стає здорового глузду не лізти до припасів П’ятого, — випалив Дзюнь. — Відколи твої люди прийшли сюди, від них самі неприємності.
— Та ми ж виконуємо вашу кляту роботу! — не стримався хлопець. — Це ви ховаєтеся за стінами, наче закривавлені боягузи.
— Тихо, Жамсо, — різко мовив Алтань.
Дзюнь глузливо засміявся.
— Вас десятеро. Не переоцінюйте свою вагу для всієї Міліції.
— Але якщо вже до цього дійшло, ми служимо Імператриці так само, як і ви, — сказав Алтань. — Ми покинули Замок Ночі, аби стати вам підкріпленням. Тож ви ставитиметеся до моїх людей із повагою, інакше про це дізнається Імператриця.
— Звісно. Ви ж улюблені цуцики Імператриці, — протягнув Дзюнь. — Підкріплення. Що за дурниці.
Він востаннє презирливо глянув на Алтаня й пішов геть. Дзюнь прикинувся, що навіть не помітив Жинь.
— І отак весь останній тиждень, — зітхнувши, промовила Цара.
— Мені здалося, ти говорила, що все гаразд, — відгукнувся Алтань.
— Я трохи перебільшила.
Жамса глянув на свого командира.
— Привіт, Тренсиню, — радісно сказав він. — Добре, що ти повернувся.
Алтань прикрив обличчя руками, закинув голову і глибоко вдихнув. А потім опустив руки. Видихнув.
— Де мій штаб?
— Далі тією вулицею й ліворуч, — сказав Жамса. — Очистили стару контору митниці. Тобі сподобається. Ми принесли твої мапи.
— Дякую, — мовив Алтань. — Де розмістилися Воєначальники?
— Старий урядовий комплекс за рогом. Вони постійно проводять наради. І, звісно ж, зазвичай нас туди не запрошують. Ти ж розумієш.
Жамса замовк, на його обличчі раптом проступив дуже винуватий вираз. Алтань допитливо глянув на Цару.
— Жамса підірвав половину іноземного кварталу в доках, — повідомила вона. — І завчасно не попередив Воєначальників.
— Я підірвав одну будівлю.
— Велику будівлю, — рішуче сказала Цара. — Усередині ще було двоє людей із П’ятого.
— Вони вижили? — запитав Алтань.
Цара з нерозумінням глянула на нього.
— Жамса висадив будівлю в повітря разом із ними.
— Я так розумію, що відколи я пішов, ви чимало зробили, проте нічого корисного, — сказав Алтань.
— Ми звели укріплення! — прощебетав Жамса.
— На лінії оборони? — з надією запитав Алтань.
— Ні, лише навколо твого штабу. І наших казарм. Воєначальники й близько не підпускають нас до лінії оборони.
Алтаня це засмутило.
— Мені треба піти й розібратися з цим. Урядовий комплекс он у той бік?
— Ага.
— Гаразд. — Алтань неуважно глянув на Жинь. — Царо, їй потрібне спорядження. Дай їй усе необхідне й посели. Жамсо, підеш зі мною.
— Ти лейтенант Алтаня? — запитала Жинь, коли Цара повела її далі ще одним звивистим кварталом вулиць.
— Не я. Мій брат, — Цара прискорила крок, пірнула під круглими воротами, вмурованими в стіну, і зачекала, доки Жинь пролізе за нею. — Я за нього, доки він не повернеться. Ти лишишся тут зі мною.
Вона потягнула Жинь ще одним сходовим маршем, який привів до вогкої кімнати під землею. Це було невелике приміщення, не більше від сараю в Академії. З отвору в стелі дуло. Жинь розтерла руки й здригнулася.
— Жіноча казарма повністю наша. Нам щастить.
Жинь роззирнулася кімнатою. Стіни були земляні, не з цегли, а це означало відсутність будь-якої відокремленості. У кутку виднівся єдиний розгорнутий матрац, а поруч — вузол із Цариними речами. Жинь подумала, що їй доведеться дістати окрему ковдру, якщо вона не хоче спати серед тарганів.
— У підрозділах більше немає жінок? — спитала Жинь.
— З підрозділами в нас окремі казарми. — Цара порилася в сумці біля матраца, витягла згорток одягу й кинула його Жинь. — Перевдягнися з форми Академії. Енькі збирає стару тканину для пов’язок.
Жинь швидко скинула поношену за час мандрівки туніку Академії, одягла форму і передала старий одяг Царі. Її новою формою була проста чорна туніка. На відміну від форми Міліції, зліва на грудях не було знаку Червоного Імператора. На формі Цике взагалі жодних розрізнювальних знаків.
— Нарукавну пов’язку також, — Цара вичікувально простягла руку.
Жинь збентежено торкнулася білої нарукавної пов’язки. Вона не знімала її після битви, хоч офіційно вже й не була ученицею Дзяна.
— Це обов’язково?
В ескадроні Єньдзеня вона бачила чимало солдатів із нарукавними пов’язками, хоча вони були значно старші за тих, хто навчався в Академії. Сінеґардські офіцери часто носили нарукавні пов’язки ще багато років після випуску, пишаючись ними.
Цара схрестила руки.
— Тут не Академія. І тут байдуже, чиєю ти була ученицею.
— Я знаю, що… — почала була Жинь, але Цара її перебила:
— Ти не розумієш. Ми не Міліція, а Цике. Нас усіх відправили сюди, бо вважають, що ми створені для вбивства, але не вписуємося в підрозділи. Більшість із нас ніколи не вчилися в Сінеґарді, а ті, хто вчився, мають про нього не найкращі спогади. Тут нікому немає діла до того, ким був твій майстер. Хизуючись цим, ти не завоюєш нічиєї прихильності. Забудь про схвалення, ранги, славу чи чого там ще ви прагнули в Сінеґарді. Ти одна з Цике. І гарна репутація тобі однаково не світить.
— Я не переймаюся своєю репутацією… — запротестувала Жинь, але Цара її знову перебила:
— Ні, вислухай. Ти вже не в Академії. Ти вже ні з ким не змагаєшся й не працюєш заради гарних оцінок. Ти живеш разом з нами, б’єшся разом з нами й помираєш разом з нами. Віднині й надалі твоя абсолютна відданість належить Цике та Імператриці. Якщо ти хотіла видатної кар’єри, треба було йти до підрозділів. Але ти не пішла, а це означає, що з тобою щось негаразд, а це означає, що ти застрягла разом з нами. Затямила?
— Я не просила про прихід сюди, — обороняючись випалила Жинь. — У мене не було вибору.
— Ніхто з нас не мав вибору, — різко сказала Цара. — Спробуй змиритися.
Поки вони йшли, Жинь намагалася запам’ятати мапу їхньої бази, скласти в голові уявну картинку лабіринту, яким виявився Кхурдалайн, але покинула марні спроби вже на п’ятнадцятому повороті. Вона підозрювала, що Цара зумисне обрала звивистий шлях.