Ребекка Куанг – Макова війна (страница 27)

Вони сиділи разом під вербою, спокійно милуючись маком. Того дня було майже безвітряно. Сніг ще легко притрушував сад, але вже виднілися перші ознаки весни. Люті зимові вітри полетіли деінде, і повітря нарешті вгамувалося. Спокійно.

— Сьогодні вже ніяких тренувань, — сказав Дзян. — Ти відпочиваєш. Іноді треба відпустити тятиву, аби стріла могла полетіти.

Жинь зробила гримасу.

— Ти маєш обрати вірування, — захопливо продовжив Дзян. — Ніхто, ніхто, навіть Алтань не схоплював усього так швидко.

Жинь раптом стало дуже ніяково. Як сказати йому, що вона прагнула навчитися бойових мистецтв лише заради того, аби пройти Випробування та вчитися під керівництвом Ірдзяха?

Дзян ненавидів брехню. Жинь вирішила, що також може бути з ним відвертою.

— Я планувала обрати стратегію, — нерішуче промовила вона. — Ірдзях говорив, що може подати заявку на мене.

Дзян махнув рукою.

— Ірдзях не навчить тебе нічого такого, чого ти не можеш вивчити сама. Стратегія — обмежений предмет. Проведи вдосталь часу в полях із «Принципами» Суньдзи біля ліжка — і почерпнеш усе необхідне для перемоги.

— Але…

— Хто такі боги? Де вони мешкають? Чому роблять те, що роблять? Це основоположні питання вірувань. Я можу навчити тебе інших прийомів з кі. Можу показати шлях до богів. Можу зробити тебе шаманкою.

Боги? Шаманкою? Часто було важко зрозуміти, коли Дзян жартував, а коли говорив серйозно, але, схоже, він був щиро переконаний у тому, що мав здатність говорити з божественними силами.

Жинь зглитнула.

— Пане…

— Це важливо, — наполягав Дзян. — Будь ласка, Жинь. Це мистецтво вмирає. Червоному Імператору майже вдалося його вбити. Якщо ти його не вивчиш, якщо ніхто не вивчить, то воно взагалі зникне.

Від раптового відчаю в його голосі Жинь стало надзвичайно незатишно.

Вона перебирала між пальцями стеблинку. Безперечно, вірування вабили її, проте вона була не така дурна, аби змарнувати чотири роки навчання під керівництвом Ірдзяха в гонитві за предметом, в якому інші майстри давно зневірилися. Вона прийшла в Сінеґард не для того, щоб купитися на розповіді про забаганки, а надто розповіді, які зневажали всі інші мешканці столиці.

Жинь не приховувала свого зачарування міфами та легендами, але з вуст Дзяна вони звучали майже реальними. Але дужче її цікавило те, як пройти Випробування. Учнівство в Ірдзяха відчиняло їй двері до лав Міліції. Гарантувало офіцерську посаду й можливість обрати підрозділ. Ірдзях мав зв’язки з усіма дванадцятьма Воєначальниками, і його вихованці завжди отримували гарні посади.

Уже через рік після випуску Жинь змогла б очолити власний загін. А через п’ять років — стати відомим командиром. Вона не могла відмовитися від цього, поступившись лише витворам уяви.

— Пане, я просто хочу стати гарним солдатом, — сказала вона.

Обличчя Дзяна осунулося.

— Як і решта студентів у цій Академії, — пробурмотів він.

Роздıл 7

Дзян не з’являвся в саду ані наступного дня, ані через день по тому. Жинь сумлінно приходила туди, сподіваючись, що він повернеться, хоча глибоко всередині й знала, що Дзян покінчив з її навчанням.

Через тиждень Жинь побачила його в їдальні. Вона різко відставила миску й попрямувала просто до нього. Гадки не мала, що скаже, але розуміла, що треба з ним бодай поговорити. Вона вибачилася б, пообіцяла б займатися з ним, навіть ставши ученицею Ірдзяха, або сказала б бодай щось…

Але Жинь і підійти до нього не встигла, бо Дзян перекинув свою тацю якомусь учневі на голову й щез за дверима кухні.

— Велика Черепахо, — промовив Кітай. — Та що ж ти йому зробила?

— Не знаю, — відповіла Жинь.

Дзян був непередбачуваним і вразливим, немов полохливий дикий звір, і Жинь не розуміла, наскільки цінувала його увагу, аж доки не відлякала його.

Після того він поводився так, немовби взагалі її не знав. Як і всі інші, Жинь так само зрідка бачила його на території Академії, однак він її не визнавав.

Вона мала б докласти більше зусиль, щоб якось залагодити цю ситуацію. Активніше шукати Дзяна й визнати свою помилку, хай би якою туманною не була ця думка.

Але наприкінці семестру, коли конкуренція між першорічками сягнула шаленого розмаху, усе це видавалося їй другорядним.

Можливий виліт із Сінеґарда цілий рік мечем висів над їхніми головами. А тепер ця загроза стала реальністю. Через два тижні вони мали скласти низку іспитів, передбачених Випробуваннями.

Жабань пояснив правила. За проведенням Випробувань спостерігав і наглядав увесь факультет. Залежно від результатів майстри могли подавати заявки на те, щоб узяти обраних собі за учнів. Якщо студент не отримував жодної заявки, його чи її чекав ганебний виліт з Академії.

Еньжо звільнила від іспиту всіх студентів, які не хотіли обирати медицину, однак інші предмети — лінгвістика, історія, стратегія, бойові мистецтва та озброєння — були обов’язковими. І, звісно ж, у розкладі не було іспиту з вірувань.

— Ірдзях, Дзіма, Їм та Соннень проводять усний екзамен, — сказав Жабань. — Вас опитуватимуть перед комісією майстрів. Вони по черзі ставитимуть вам запитання, і якщо ви не зможете відповісти, то іспит із цього предмета для вас завершиться. Що більше ви дасте відповідей, то краще доведете глибину своїх знань. Тож учіться наполегливо, а говоріть виважено.

Дзюнь не проводив усного іспиту. Іспит із бойових мистецтв був у форматі турніру. Цей турнір тривав два дні. Першорічки сходилися на арені за тими ж правилами, що й учні. Вони билися в трьох двобоях із суперниками, яких завчасно визначали жеребкуванням, а далі восьмеро найкращих проходили у чвертьфінальний раунд. Студентів ставили у випадкові пари, і вони билися на виліт до фіналу.

Прохід до чвертьфіналу не гарантував прихильності покровителя, а поразка не означала відрахування. Але студенти, які просунулися далі в турнірі, мали більші шанси показати майстрам, як добре вони б’ються.

— Алтань переміг у свій рік, — сказав Жабань. — А Кужел — у свій. І, зверніть увагу, обоє отримали найпрестижніше учнівство в Сінеґарді. За перемогу призу не буде, але майстри люблять робити ставки. Дозвольте себе перемогти — і жоден майстер не схоче взяти вас до себе.

— Я хочу обрати медицину, але для цього треба вивчити напам’ять стільки додаткових текстів, і ще не враховуючи основного переліку для читання, і якщо я це зроблю, то не встигну вивчити історію… Як гадаєте, мені обрати історію? Думаєте, я достатньо подобаюся Їму? — стурбована Нян розмахувала руками. — Брат сказав, що не варто розраховувати на учнівство в медицині, бо ж іспит у Еньжо складаємо ми четверо, а вона завжди бере лише трьох, тож, можливо, я не отримаю…

— Годі, Нян, — перебила її Венка. — Ти цілими днями тільки про це й торочиш.

— А що ти хочеш обрати? — наполегливо продовжила Нян.

— Бойові мистецтва. І ми обговорюємо це востаннє, — різко сказала Венка.

Жинь підозрювала, що, якби Нян сказала ще бодай слово, Венка закричала б.

Але Жинь не могла звинувачувати Нян. Та й Венку. Серед першорічок розмови були лише про учнівство, і це було водночас і зрозуміло, і нестерпно. З підслуханих у їдальні розмов Жинь зрозуміла ієрархію майстрів: заявки від Дзюня та Ірдзяха були ідеальними для тих, хто хотів отримати посаду командира в Міліції; Дзіма рідко брала собі учнів, хіба що за походженням їм судилося стати судовими дипломатами, а заявка Еньжо була важливою лише для тих небагатьох, хто хотів стати військовим лікарем.

— Добре було б учитися в Ірдзяха, — сказав Кітай. — Звісно, Дзюневі учні самостійно обирають собі підрозділ, але Ірдзях зможе прилаштувати мене в Другий.

— У провінції Щура? — Жинь скривилася. — Навіщо?

Кітай знизав плечима.

— Це армійська розвідка. Я дуже хотів би служити в армійській розвідці.

Учнівство в Дзюня Жинь не розглядала взагалі, але покладала великі надії на те, що Ірдзях може подати заявку на неї. Одначе вона розуміла, що Ірдзях не зробить на неї заявки, якщо вона не доведе, що володіє бойовими мистецтвами, якими можна підкріпити майстерність у стратегії. Стратегу, який не вміє битися, не місце в Міліції. Як вона зможе складати плани битви, якщо ніколи не буватиме на лінії фронту? Якщо не знатиме, що таке бій?

Її майбутнє залежало лише від турніру.

Для учнів то була найзахопливіша подія в Академії за весь рік. Вони шалено обговорювали, хто переможе і кого поб’є, і не крилися зі ставками від першорічок. Чутки про те, кого вважали фаворитами, розлетілися дуже швидко.

Найбільше грошей ставили на сінеґардців. Венка та Хань були впевненими претендентами на півфінал. Нохай, кремезний юнак із рибальського острова у провінції Змії, отримав чималі ставки на чвертьфінал. У Кітая теж була неабияка група прихильників, хоча й здебільшого тому, що він показав такий талант ухилятися від ударів, що більшість його суперників у двобоях дратувалися й виснажувалися через декілька хвилин.

Дивно, але частина учнів поставили й на Жинь. Щойно пішли чутки про те, що вона приватно займається з Дзяном, учні почали неабияк цікавитися нею. Їхній інтерес підігрівало ще й те, що Жинь наступала на п’яти Кітаю чи не в кожному з предметів.

Однак беззаперечним фаворитом їхнього року був Неджа.

— За словами Дзюня, він найкращий у бойових мистецтвах із часів Алтаня, — сказав Кітай, рішуче копирсаючись у їжі. — Той не затикається про нього. Бачила б ти, як Неджа вчора вирубив Нохая. Він загроза.