Ребекка Куанг – Макова війна (страница 29)

— Яка бунтарка.

Жинь зашарілася, але Алтань просто розвернувся й закінчив форму.

— На мене не зважай, починай тренування, — сказав він.

— Ні, я… Я прийшла сюди подумати. Але якщо ти тут…

— Вибач. Я можу піти.

— Ні, усе гаразд, — вона не знала, що ще сказати. — Я збиралася… Я хотіла сказати, що просто… Бувай.

Жинь квапливо вибігла з саду. Алтань більше не промовив ані слова.

Щойно за нею зачинилися садові ворота, Жинь затулила обличчя руками й застогнала.

— Чи є в бою місце смиренності? — запитав Ірдзях.

Це було вже сьоме запитання від нього. Жинь щастило. Майстер міг поставити щонайбільше сім запитань, і якщо вона впорається з цим, то успішно складе іспит Ірдзяха. І вона знала відповідь — про це безпосередньо йшлося у двадцять другому правилі Суньдзи.

Вона підняла підборіддя і відповіла голосно й чітко.

— Так, але лише як хитрість. Суньдзи писав: якщо у твого опонента холеричний характер, намагайся роздратувати його. Прикинься слабким, щоб він став зарозумілим. Гарний тактик грається з ворогом, як кіт із мишею. Удає слабкість та нездатність рухатися, а потім накидається на нього.

Усі семеро майстрів щось занотували у своїх сувоях. Жинь ледь помітно погойдувалася на п’ятах, чекаючи продовження.

— Добре. Більше не маю запитань, — Ірдзях кивнув і змахнув рукою в бік колег. — Майстре Їм?

Їм відсунув стільця назад і повільно підвівся. На якусь мить звірився з сувоєм, а потім глянув на Жинь поверх окулярів.

— Завдяки чому ми перемогли в Другій Маковій війні?

Жинь затамувала подих. До цього запитання вона не готувалася. Воно було таким простим, що, на її думку, аж зайвим. Це запитання Їм поставив на першому занятті, і в нього закралася логічна омана. Не «завдяки чому», бо Нікань узагалі не перемогла в Другій Маковій війні. Перемогла Призахідна республіка, а Нікань просто долучилася до домовленостей, укладених після перемоги.

Жинь розмірковувала над тим, щоб відповісти прямо, але потім їй сяйнуло, що можна ризикнути з оригінальнішою відповіддю. Спроба була лише одна. І Жинь хотіла вразити майстрів.

— Бо ми віддали Спір, — сказала вона.

Ірдзях рвучко підняв очі від сувою. Їм підняв брову.

— Ти мала на увазі, втратили Спір?

— Ні. Я мала на увазі, що це було стратегічне рішення пожертвувати островом, щоб у парламенту Призахідної республіки виникло бажання втрутитися. Припускаю, що командування в Сінеґарді знало про запланований напад і не попередило спірлійців.

— Я був на Спірі, — перебив Дзюнь. — Це в кращому разі потішна історіографія, а в гіршому — наклеп.

— Ні, не були, — вирвалося в Жинь.

Тепер усі семеро майстрів пильно дивилися на неї. Жинь надто пізно згадала, що Ірдзяху її теорія не сподобалася. І що Дзюнь ненавидів її.

Але вороття вже не було. Вона подумки оцінила, чим це може їй загрожувати. Майстри шанували відвагу та творчий підхід. Якщо вона відступить, то це розцінять як невпевненість у собі. Вона сама почала копати цю яму. І сама ж могла її засипати.

Жинь глибоко вдихнула.

— Ви не могли бути на Спірі. Я читала звіти. У ніч, коли на острів напали, там не було нікого з регулярних військ Міліції. Перші загони прибули лише після сходу сонця, уже після того, як Федерація пішла. Після того, як усіх спірлійців перебили.

Обличчя Дзюня потемніло до кольору перестиглої сливи.

— Ти смієш звинувачувати…

— Вона нікого ні в чому не звинувачує, — незворушно перебив Дзян. Це він уперше заговорив від початку іспиту. Жинь здивовано глянула на нього, але Дзян лише почухав вухо, навіть не глянувши на неї. — Вона просто намагається дати розумну відповідь на доволі безглузде запитання. От чесно, Їме, йому вже літ та й літ.

Їм знизав плечима.

— Справедливо. Більше не маю запитань. Майстре Дзян?

Усі майстри роздратовано обернулися. З того, що Жинь зрозуміла, присутність Дзяна на іспиті була лише формальністю. Він сам ніколи нічого не запитував і здебільшого просто потішався зі студентів, коли вони спотикалися під час відповіді.

Дзян глянув Жинь просто у вічі.

Вона зглитнула, почуваючись незатишно під його допитливим поглядом. Немовби він бачив її наскрізь, як калюжу після дощу.

— Кого ув’язнюють в Чулуу Корікх? — запитав він.

Жинь кліпнула. За всі чотири місяці тренувань із нею Дзян жодного разу не згадував про Чулуу Корікх. Як і майстер Їм, майстер Ірдзях чи навіть Дзіма. Назва Чулуу Корікх не траплялася їй у медичній термінології, і це не була відсилка до якоїсь відомої битви чи лінгвістичний термін. Ця фраза могла мати безліч значень. А могла бути й маячнею.

Дзян або загадав їй загадку, або просто прагнув викинути її геть.

Але Жинь не хотіла визнавати поразку. Не хотіла виставити себе дурепою перед Ірдзяхом. Дзян поставив їй запитання, а Дзян ніколи не ставив запитань під час Випробувань. Тепер майстри очікували цікавої відповіді, й вона не могла їх розчарувати.

Як найрозумніше можна сказати «Я не знаю»?

Чулуу Корікх. Вона достатньо довго вивчала з Дзімою давньонікарську, аби згадати, що на давньому діалекті ця фраза означала «кам’яна гора», проте це не давало підказок. Жодна з великих в’язниць Нікані не була збудована під горою, усі вони розташовувалися або в пустелі Баґхра, або в підземеллях імператорського палацу.

Дзян не запитав, що таке Чулуу Корікх. Він запитав, кого там ув’язнюють.

Яких в’язнів не можна утримувати в пустелі Баґхра?

Жинь думала про це, аж доки не знайшла незадовільну відповідь на незадовільне запитання.

— Надприродних злочинців, — повільно промовила вона, — які вчинили надприродні злочини?

Дзюнь голосно пхикнув. Дзіма та Їм збентежилися. Дзян ледь помітно знизав плечима.

— Добре, — сказав він. — Це все, що я хотів запитати.

Усні іспити закінчилися в середині ранку третього дня. Студентів відправили на обід, але їжі ніхто й не торкнувся, а потім вони побрели до арен на початок турніру.

Першим суперником Жинь випало бути Ханю.

Коли настала її черга битися, Жинь спустилася мотузяною драбиною і глянула вгору. Біля огорожі в ряд стояли майстри. Ірдзях ледь кивнув їй, і цей крихітний жест додав їй упевненості. Дзюнь схрестив руки на грудях. Дзян колупався в нігтях.

Жинь не билася з жодним із однокласників, відколи її вигнали з бойових мистецтв. Вона навіть не бачила їх під час поєдинків. За весь цей час вона сходилася у двобої лише з Дзяном і гадки не мала, чи можна вважати його гарним мірилом того, на що здатні її однокласники.

Турнір вона розпочинала наосліп.

Жинь розправила плечі й глибоко вдихнула, щоб бодай здаватися спокійною.

З іншого боку, Хань видавався дуже не зосередженим. Його погляд ковзав по її тілу, а потім назад до обличчя, немовби вона була якимось диким звіром, доти небаченим, немовби він не знав, чого від неї чекати.

Він боїться, усвідомила вона. Певно, до нього дійшли чутки, що вона займалася з Дзяном. Він не знав, у що вірити. Не знав, чого чекати.

Ба більше, у цьому поєдинку на Жинь ніхто не поставив би. Ніхто не чекав, що вона добре битиметься. А Хань цілий рік займався з Дзюнем. Хань — сінеґардець. Він мусить перемогти, інакше не зможе глянути в очі товаришам.

Суньдзи писав, що завжди треба визначати й використовувати слабкість ворога. Слабкість Ханя була психологічною. Для нього на кону стояло набагато більше, тому він почувався невпевненим. І тому його можна було здолати.

— Що, ніколи дівчини не бачив? — запитала Жинь.

Хань спалахнув від люті.

Добре. Вона змусила його рознервуватися. Жинь широко всміхнулася, показавши зуби.

— Щасливчик, — сказала вона. — Станеш моїм першим.

— У тебе жодного шансу, — випалив Хань. — Ти не знаєш бойових мистецтв.

Жинь ледь помітно всміхнулася і зсутулилася в четвертій початковій стійці Сідзіня. Готуючись випростатися, зігнула ногу, відставлену назад, і підняла кулаки, аби прикрити обличчя.

— Та невже?