Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 106)

Він дуже побивавсь, томивсь. Вернулись вранці із погоні;

Єле живі, були їх коні,

Вся збруя: сідла, нагайки, Мовляв, підпруги й уздечки,

Було все піною облите, .

У кров помазане, побите.

А про Марусю не привіз Ніхто ніяку, кажуть, звісь.

Буцім її з землі не стало, Покинула мов дівка мир.

Без неї мати пропадала,

З бідою горе коштувала В чужбині — що зовуть Сибір ²³.

ПЕСНЬ ТРЕТЬЯ

Щоб краще одурить Петра, Прикинувсь хирявим Мазепа.

Всі знахарі, хто із шатра,

З Німещини хто, з лісу, з степу, Всі панькали біля його.

Він дивиться у домовину,

На його груди і на спину Набгали враг знає чого;

Коржами тім’я обліпили,

У хаті'ладаном кадили. Цураючись від усього,

Бажав він тільки одного,

Щоб так умерти, як хрещений, Архієрея він зове;

Й по голові його мерзенній Святеє миро скрізь пливе.

Московщина все шведа ждала, Чи швидко в гості причвала,

І мовчки військо зобирала,

Щоб певно прочухрать з двора,

Тогді пізнали злу личину: Дременув Ка-рл на Україну; Мазепа миттю з ліжка встав. Той, що п’ять раз вмирав учора І еле ворушивсь, конав,

Тепер — йому немає горя —

Він став Петрові ворог злий,

Не мав він страху за плечима; Блискотючи кругом очима, Обзирює козацький стрій.

Скрізь сяя вістка полетіла. Україна заклекотіла:

«Мазепа москалю змінив,

Він став тепер полигач вражий». Негарная зійшла зоря —

Зоря кривава.

Хто розкаже Всю злість правдивую царя? Гетьмана увесь люд кепкує,

РІого обличчя кат шматує²⁴,

А душу у церквах кленуть;

На раді кожний коверзує Гетьмана іншого добуть.

Від річки, кажуть, Єнісея Увесь рід Іскри й Кочубея Назад якмога привезли.

Додому їх Петро вертає,

Сріблом і злотом обсипає. Відтіль, з тієї ж пак землі, і Палія притеребили²⁵;

Він не любив, крий боже милий! Як не любив Мазепи він,

Як дуже на його сварився.

На шибениці не один Моторний'парень опинився: Ізгинув Чечель ^2б, мов блоха,

Да і вельможного, бач; пана,

Із Запорожжя отамана,

Щось доля не була плоха ²⁷.

Коханець військової слави, Синьокаптанковатий швед Надвинув на степи Пілтави; Петро туди ж повів перед.

Насупротив вони постали,

Як треба, військо вгамовали,

Все під мушкетом ні белмес.

І бачить Карл зовсім не теє,

Тут не рушеииє військовеє,

Не иар[в]ських бачить неотес²⁸; Тут військо все було одбірне В строю, 1 пішеє, і кінне,

Штиків блискучих цілий ліс.

І він сказав: «Ось завтра вранці Я вам, москалики, поганці, Цибульки піднесу під ніс».

Ніч світ обкутала собою; Москаль і швед уже хропе.

Ген під палаткою одною Щось то шушука, то гуде.

Мазепа

Послухай, Орлик, ні, я бачу,

Що тута добре обмиливсь! Зробив без глузду, на удачу,

Із Карлом рано подруживсь;

Він хлопець нібито проворний, До різанини геть моторний, Регочеться против гармат;

Та не йому, мені здається,

Петра посмикать доведеться, Петро — йому не панібрат.

Карл приндиться да упирує,

На долю все свою кладе,

Про Нарву тільки і товкує.