Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 104)
Вона все зна і вам розкаже*
Орлик
Сховав де гроші, покажи!
Не хочеш? Гроші де, скажи?
Ти швидко заспіваєш, враже! Кажи, де схоронив ти клад? Мовчиш? Га? Що? Ану лиш, каті
І кат прийшов...
Лиха година!
А де ж Мазепа, песький син,
Де він, поганая личина?
Балака про себе один,
На ліжку сидячи Марусі.
Мов гад його кусає душу,
А в голові нечисте все Нсвісь-як розумом мутує:
«Хоч так, хоч сяк, а треба се, Хай ворог до чортів мандрує!
Та як Марусенька знесе,
Коли про смерть отця почує?
А більше нічого вилять,
В мішку не заховаєш шила.
Мені тебе хоч жалко, мила,
Біди не можна одволать.
Уранці завтра в Україні Всі, від старого до дитини,
Про смерть судді загомонять.,. Зробить хто хоче певне діло Й не затопити душу й тіло,
До себе жінки не мани,
Бо зроду-звіку не чували,
Щоб коли-небудь у ярмі Хоч би возили, хоч орали Укупі віл і козеня!»
А місяць блись із-за вікна. Мазепа гульк: Маруся спала. «Як тихо, гарно спить вона,
Бо ще про лихо не пізнала;
А завтра!» — І паскудний гад Від єї очі відвертає,
Встає, з світлиці виповзає І шамотить у темний сад.
Давно вже сонечко зайшло За гору, ген по той бік річки; Ущухнув гомін, дав бог нічку, Надворі тихо все було.
Мазепа вибився із моці,
В душі ж Мазепи щось страшне, Зла думка думку злу жене; йому здається — зірки ночі,
Мов бога праведного очі,
На його карою глядять,
Й тополі, ростучи уряд,
Тиняючися головами,
Про його дещо шепотять Недовідомими речами.
І літня ніч йому душна,
Будім.підземная тюрма;
Помалу небо занімалось,
І край його почервонів;
Все ворушилось, все рушалось,
І ліс, і степ заблискотів;
Уже й пташки защебетали,
Година вранішня настала, Хрещений люд загомонів.
Маруся ранком ще куняла. Крізь сон вона не розібрала,
А чула — не одна була: її за ногу щось будило,
Вона очиці підвела І знов, зажмурившись, закрила,
Бо світ зовсім їх засиовав. Спросонок дівка потягнулась, Додолу з неї килим спав.
«Се ти, Мазепо?» — і жахнулась: Другу їй мову хтось казав. Розкрила карі оченята,
Здається перед нею мати!
«Хто се такий?»
Мати
Мовчи, мовчи!
Не скампути нас, я вночі Сюди прошилась, ніби муха,
Тебе щоб тільки ублагать,
Щоб у гетьмана одволать Смерть батькові, ой, доню, слухай! Зрятуй його!
Маруся
Що? Батько... Як? Якая смерть?
Хіба не чула!
Хіба ж се ліс або байрак?
Ти, бачу, нас зовсім забула!
Ще меж народом ти живеш,
А не де-небудь серед степу; Катують батька, ти зовеш До себе гаспида Мазепу!
Біжи мерщій моли його,