Пётр Гулак-Артемовский – Поетичні твори, повісті та оповідання (страница 103)
Який страшний ти і блідний!
І в пекло я піду за тебе.
Мазепа Не забувай, що кажеш ти!
Давно вже сонечко зайшло За гору, ген по той бік річки; Ущухнув гомін, дав бог нічку, Надворі тихо все було.
Зірки в горах мигають, сяють,
Вода як чисте скло стоїть,
Із хмари місяць випливає:
Усе мов золото блищить. Білоцерківка, сад гетьманський, Будинок старосвітський, панський,
І річка повная води.
Ніщо нігде не зашастує,
Осика листом не жартує,
В будинці ж є зате смути:
Там шепчуть тихими речами,
Там у світлиці, за замками,
В залізах Кочубей сидить І в иебо сумно він глядить.
Уранці смерть, не мав він страху, Бо смерть для праведних покій.
Та мовчки як іти на плаху,
Мов у різницях віл на бій,
Іти на смерть за праве діло,
За те, що має ворог власть;
Вести приятеля в напасть,
Нести на муку честь і тіло?
Як він скалитиметься сміло, Махне, і жаба цицьки дасть!..
І здумав Кочубей Пілтаву,
Сім’ю веселу, й козаків,
І пісні дочки, й першу славу, Бесіду зимніх вечорів,
І те село, де він родився, Будинок батьківський, старий, Де він добро любить зучився,
Де після праці мав покій.
Тепера треба все оставить!
За що? Про що?
А клямка стук; Забрязкотіло щось замками. «Оце, мабуть, ізнов для мук Іде Мазепа з наймитами».
Раз лусь замок: холодний піт,
У другий раз: сипнуло жаром. «Ні, може, то з христовим даром Іде до мене чесний піп».
Ось двері скрип; сусіль до його, Місь панотця з хрестом святого, Худенький, у очу дрібний, Полигач бісів, Орлик22 злий. Назустріч Кочубей мовляє: «Мене ти знову мучить маєш!»
Орлик
Не все казав, ти ще кажи.
Кочубей
Ізгинь, маро, геть, пріч біжи, Покинь мене.
Орлик
Однеє діло Нам зараз треба показать.
Кочубей
Що показать? І так насилу Я сам на себе набрехать Зумів, що ви мені казали,
Чого ж ви знову забажали?
Ми знаємо, із давніх літ У тебе є клади зариті;
Тепер ти оставляєш світ,
Скажи ж, твої де гроші скрлті?
Кочубей
Такі Мав і не один я клад,
Та ви зуміли одібрать;
Один — як кров мою смоктали, Навік од мене одтягали;
Той клад був честь; другий була Дочка, од вас же не втекла; Зазнаю я ту ніч прокляту,
Як осоромляли ви хату.
А третій клад в душі сидить,
Вій мусить з богом говорить... • То вічне безголов’є кату.
Орлик
Покинь невісь-що городить, Старий, та дурень, глянь на небо, Отам ти будеш завтра жить, Кажи, де гроші, те нам треба. Чого ж замовчав?
Кочубей
Наймит злий! Роби що хоч, та згинь швидчій. Дай хоч лягти у домовину,
Навіки очі дай закрить;
Тогді бери мою дитину,
Іди із нею скарб лічить,
Біжіть кривавими руками Ламать комори із льохами,
Беріть і злото, і срібло.
Дочка вам схованки покаже,
Где, як лежить моє добро,,