Проспер Мериме – Опис України (страница 14)

Якщо ж навпаки, ознак дівоцтва не виявлять, весілля обривається, чоловіки кидають об землю келихами, жінки перестають співати, а родичі молодої збентежені та осоромлені. Одне слово, зчиняється справжній гармидер: гості б’ють горщики, в яких варилися різні наїдки, відбивають вушка в келихах, з яких випивали напої, матері молодої натягають на шию кінський хомут, садять її у кутку, перед поглядами усіх присутніх, а самі співають їй безперестанку грубих і сороміцьких пісень. Частують її з надбитого келиха, дорікаючи за те, що не вміла берегти доньку. Висловивши все, що лиш може прийти в голову, гості розходяться до своїх домівок, ображені такою неприємною подією. А родичі молодої, заховавшись від людей, деякий час сидять вдома, присоромлені тим, що трапилось.

Що ж до молодого, то це вже на його розсуд — жити з дружиною чи прогнати її, але коли відважиться на спільне життя, мусить бути готовий на всі ті образи, якими його будуть осипати.

При цій нагоді додам кілька слів про звичаї жінок. Добрим словом згадую те, що хоча вільне вживання горілки та меду робить дівчат дуже доступними, однак загальне висміювання та сором, які випадають на долю дівчини, що, втративши свою дівочість, хоче віддатись за парубка, утримують їх від подібних вчинків.

Перш ніж завершити цю розповідь, скажу ще кілька слів про великодні обряди. У страсну суботу вони йдуть у храм, який називають церквою, аби взяти участь у релігійних торжествах, які полягають у тому, що фігурку Господа нашого Христа кладуть у гріб, а потім з великими урочистостями звідти виймають. Після цього обряду всі вони — чоловіки, жінки, парубки і дівчата — стають навколішки перед єпископом (якого називають владикою) і подають йому яйце, зафарбоване в червоний або жовтий колір, із словами «Христос воскрес!» А єпископ бере яйце, відповідає «Воістинно воскрес!» і христосується з жінками та дівчатами. Таким чином протягом якихось двох годин він збирає понад 5—6 тисяч яєць, а крім того, має ще й приємність цілувати найвродливіших молодиць і дівчат, які є у церкві. Звісно, йому було б не з руки та й неприємно цілувати старих жінок, але він спритно і швидко дає собі раду: коли якесь обличчя йому не подобається, він простягає для цілування руку. Так робив у Києві митрополит на ім’я Могила[65], який є верховним над усіма єпископами. Так само роблять і найнижчі священики, яких називають господинами.

Протягом наступного тижня на вулицю треба неодмінно виходити з певною кількістю крашанок, щоб частувати ними всіх зустрічних знайомих і промовляти до них ті самі слова, які говорили владиці чи своєму господинові. Зустрінутий друг чи подруга відповідають вам тими самими словами, обнімаються і цілуються. Той чи та, кого привітали, мусить дати одну крашанку, знову розпочавши ту саму церемонію.

Ознайомтесь ще з однією витівкою, яка проходить спозаранку у світлий понеділок. Парубки групами простують вулицями і, коли стрінуть дівчат, то хапають їх та силоміць тягнуть до колодязя. А там обливають їх п’ятьма-шістьма відрами води. Дівчата ніби скупані, мокрі з голови до п’ят. Проте ця забава дозволена лише до полудня.

На другий день, у вівторок, черга за дівчатами, але хлопцям вони відплачують більш лукаво. Кілька дівчат ховається у якійсь хаті з глеками, повними води. На вулиці залишають малу дівчинку, яка умовним вигуком повідомляє їх, що бачить парубка. В ту саму хвилину всі дівчата вибігають на вулицю і з криком та вереском ловлять парубка. На допомогу їм біжать інші дівчата; поки дві-три найкремезніші тримають хлопця за руки, інші виливають йому за шию усі глеки води. І відпускають його лише тоді, коли він мокрий, як хлющ. Ось так пустують парубки і дівчата у великодні дні. Та дорослі чоловіки мають іншу забаву у світлий понеділок. З самого ранку вони сунуть натовпом до замку, щоб побачитися зі своїм паном; той терпеливо їх дожидає. Низько вклонившись йому, кожен селянин підходить і дарує чи курку, чи якусь іншу птицю. З вдячності за таке обдаровування пан частує своїх селян горілкою; задля цього наказує викотити барило горілки і поставити посеред майдану. Всі селяни підходять і стають довкола тієї бочки. Тоді пан підступає з великим ополоником і, зачерпнувши ним горілку, п’є до найстаршого із селян. Потім передає ополоник тому, до кого пив. Так усі вони п’ють по черзі, а далі знову розпочинають те саме, аж поки бочка зовсім не спорожніє. А коли бочка порожніє ще до сутінків (таке трапляється найчастіше), пан неодмінно розпоряджається викотити ще одну; зобов’язаний їх частувати, аж поки не зайде сонце, якщо, звичайно, селяни годні триматися на ногах. Коли ж заходить сонце, звучить сигнал розходитися; той, хто добре себе почуває, вертається додому; якщо ж не годен іти, кладеться просто серед вулиці і засинає, аж поки не очуняє. Хіба що жінка чи діти змилосердяться, покладуть на ноші і занесуть додому. Але хто надто залив себе горілкою, лишається на замковому подвір’ї, засинаючи п’яним сном. Гидко дивитися на тих п’яниць, які не з’їли ні шматка хліба, а безперервно пили і лежать тепер у нечистотах, як ті свині. Бачив одного п’яницю, якого везли вже мертвого на возі, хоча була тільки друга година пополудні. Ото дивні звичаї, що марно гублять людей; справедливим є прислів’я, яке вони залюбки повторюють: не вмієш пити горілку, пий воду. Після своїх щоденних обідів той люд дуже важко засинає, та якщо п’яний, то спить так міцно, що вранці не пам’ятає, що було з ним увечері. Від сп’яніння настільки втрачають здоровий глузд, що лишається з них тільки людська подоба. В таких випадках той, хто бажає що-небудь від них дістати задарма, вдає, ніби з ними завзято напивається, а коли бачить, що вони розвеселилися од випитого (а в такому стані вони поступливі), просить те, що собі сподобав, і відразу ж це дістає. Одержані речі швидко виносить з хати п’яного. А вранці той дуже здивований, бо нічого не пам’ятає і не знаходить того, що вчора віддав. Засмучений, проклинає своє марнотратство. Але все-таки себе втішає тим, що так само облупить іншого і покриє заподіяну шкоду.

КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА

Якщо вже ведемо мову про наших русинів чи козаків, скажемо також про те, що вони чинять за різних обставин та оказій.

Бачив я хворих козаків, у лихоманці, які замість уживати якихось ліків брали півзаряду гарматного пороху, змішували його навпіл з горілкою і все це випивали; а далі клалися спати, щоб вранці прокинутися зовсім здоровими. Мав я машталіра[66], який неодноразово видужував, уживаючи ліків, яких не визнають ні лікарі, ні аптекарі. Інші ж козаки брали попіл і так само змішували його з горілкою, усе це випивали і також видужували. Неодноразово бачив, як козаки, поранені стрілами, перебуваючи далеко від хірургів, замазували свої рани землею, замоченою власною слиною; це виліковувало їхні рани ніби найкращий бальзам. Отже, у цій країні, як і в багатьох інших, дотепна вигадка породжується самим життям.

Це мені нагадало одного козака, якого я стрів на ріці Самарі; той козак варив рибу у дерев’яному цебрику, який польські вершники і козаки чіпляють ззаду до сідла і напувають з нього коней. Для цього козак розпікав на вогні круглі камінці і кидав їх у відро; робив це доти, доки вода не закипала і риба не зварювалась. Спочатку воно видалось мені дуже простацьким, однак це не позбавлене здорового глузду.

Пригадується мені, що перед тим я говорив про хворобу, яку вони називають гостець і якою часто хворіють. Доречно буде кількома словами сказати про неї.

Хворі на цю недугу (яка зветься у Франції «колтуном») цілий рік лежать без руху, ніби паралізовані, відчуваючи великий біль у нервах. Вони нестримно кричать від цього. Коли мине рік, якоїсь ночі їм так сильно пітніє голова, що вранці все їх волосся склеєне докупи і звисає одним широким пасмом, ніби хвіст тріски; від цієї хвилини хворий почувається набагато краще, а через кілька днів одужує, будучи в кращому здоров’ї, ніж перед недугою. Лише волосся виглядає жахливо, не можна його розчесати, а коли хотів би зрізати, то рідина, що виділяється через пори на голові, за два дні спала б йому на очі і він неодмінно стратив би зір.

Цю недугу вони між собою вважають невигойною, однак я з успіхом лікував багатьох хворих тим методом, яким лікують у Франції сифілітиків. Деякі з хворих, відчувши в себе ту недугу, покидають рідні сторони, змінюють на деякий час клімат і так само позбуваються хвороби. А взагалі ця хвороба не передається іншому, якщо пити з одного кухля, хіба лише через злягання: чоловік заражує нею жінку, а жінка чоловіка. Лікарі розрізняють у цій хворобі чоловічу недугу і жіночу, і кажуть, що старі баби заражують людей різними короваями або ж парою гарячої води: той, кого окутала така пара, вражений недугою і незадовго падає з ніг. Трапляється, що й діти приходять на світ уражені нею з таким самим злиплим волоссям; але це добрий знак, бо згодом волосся розклеюється і діти ніколи більше хворобою тією не хворіють.

ПРО ФАУНУ УКРАЇНИ

Ще розповім вам дуже примітну річ у цьому краї. Вздовж берегів Борисфену літає незліченна кількість комах: вранці видно цілі міріади ледь помітних мушок, але вони не надокучають; опівдні літають комахи завбільшки на дюйм, вони обсідають коней, так впиваючись їм у шкіру, що аж кров виступає. Та найгірше ввечері над рікою, коли з’являються комарі і мухи. Не годен тоді заснути без пологу, як то кажуть козаки. Це невеликий намет, під яким сплять, щоб захиститись від комарів. Якби не це, то вранці прокидаєшся з опухлим обличчям. Якось таке зі мною сталося, тому можу про це говорити. Три дні минуло, перш ніж обличчя моє набрало нормального вигляду. Я нічого не бачив на очі, не годен був їх розплющити, бо повіки зовсім порозпухалися, мав я жалюгідний вигляд. Однак, як уже говорив, козаки розкладають полог, зроблений таким чином: вони вирубують п’ятнадцять невеликих ліщинових вилок завтовшки на палець і завдовжки приблизно на дві з половиною ступні. Вбивають ці вилки у землю, на віддалі двох стіп одна від одної і на цілу стопу в ширину, а зверху кладуть п’ять поперечок, опираючи їх на вилочки. Далі кладуть ще п’ять кілків, покладених упоперек і все це зв’язують мотузкою. Поверх цього накладають вшите спеціально для цього повстяне полотно, врізане так, щоб воно затуляло не тільки верх, а й усі боки; полотно звисає одним боком додолу, а при вході підноситься догори. Його можна підгортати під матрац чи ліжко, щоб та комашня не залітала всередину. Під таким пологом легко вміщається дві особи, однак лише важніші старшини сплять під ним, бо не кожен може дозволити собі на такий маленький намет. Коли ж падає дощ, вони вкриваються так, як це видно з наступного рисунка. Його зображення краще від будь-якої розповіді дасть уявлення про це все. Одне слово, комашня так нестерпно надокучає у цьому краї, що доводиться безперервно розпалювати багаття, аби відганяти її.