Проспер Мериме – Опис України (страница 13)

Виконуючи свою обіцянку, повім ще кілька слів про їхні звичаї, зокрема весільні, та про те, як вони сватаються; це, безперечно, видасться декому дивним та неймовірним.

ЯК ДІВЧАТА ЗАЛИЦЯЮТЬСЯ ДО ПАРУБКІВ

Тут, на відміну від звичаїв і традицій інших народів, дівчина першою сватається до парубка, якого собі сподобала. Їхній традиційний та незламний забобон майже завжди дівчині в цьому допомагає, та й вона більш певна успіху, ніж парубок, коли б наважився першим свататися до обраної дівчини. Ось як це виглядає. Закохана дівчина йде до хати парубка, якого любить, у той час, коли сподівається застати вдома батька, матір і свого судженого. На порозі вітається словами: «Помагай біг», які значать майже те само, що наше «Хай благословить Господь» і є звичайним їхнім привітанням, коли заходиш до чиєїсь господи. Сівши у хаті, дівчина береться вихваляти того, хто припав їй до серця. Звертається до нього, називаючи Іван, Федір, Дмитро, Войтик, Микита, одним із тих найбільш розповсюджених тут імен, та й каже: «Бачу з твого обличчя, що ти людина добра, будеш дбайливим і любитимеш свою жінку. Сподіваюсь, що з тебе вийде добрий господар. Ці твої гарні якості змушують мене уклінно просити взяти мене за жінку». Мовивши це, вона звертається з подібними словами до батька й матері парубка, покірно прохаючи згоди на їхній шлюб. А якщо ж дістане відмову чи одговірку, буцімто парубок ще молодий і не готовий до одруження, то дівчина відповідає, що не залишить їхньої хати, поки він її не пошлюбить і не візьме собі за жінку. А мовивши це, дівчина вперто стоїть на своєму і не виходить з кімнати, поки не дістане того, що вимагає. Через кілька тижнів батьки змушені не тільки погодитись, а й намовляють сина, щоб той пильніше придивлявся до дівчини, як до своєї майбутньої жінки. А парубок, бачу чи, як завзято дівчина бажає йому добра, відтепер починає дивитись на неї, як на свою майбутню володарку. Наполегливо просить у батьків дозволу її покохати. Ось як закохані дівчата в цьому краї влаштовують свою долю, змушуючи батьків і суджених виконати своє бажання. Як я вже говорив, батьки бояться накликати на себе гнів божий чи якесь інше лихо, прогнавши дівчину, бо вважають, що, так вчинивши, навіки знеславлять увесь її рід, який неодмінно їм за це помститься. Так само вони не застосовують для цього насильства, бо побоюються суворої церковної кари, яка передбачає в такому випадку епітимію, великий штраф і ганьбу для їхньої господи. Батьки так лякаються цих забобонів, що якомога швидше бажають уникнути нещасть, які могли б, безперечно, стати карою за те, що їхні сини колись відмовили дівчатам, які сватались до них[63]. Звичай, який я описав, водиться тільки між людьми рівного стану, бо в цьому краї усі селяни однаково заможні й нема великої різниці в їхніх статках. Та коли кохаються простий селянин із шляхтянкою, у цьому їм допомагає інший звичай.

ЯК СЕЛЯНИН МОЖЕ ОДРУЖИТИСЯ ІЗ ШЛЯХЕТНОЮ ПАННОЮ

Існує звичай у селах цього краю, що в неділю та свята селяни разом із жінками та дітьми збираються по обіді до корчми; там вони проводять решту дня за частуванням. Однак випивають лишень чоловіки та жінки, а парубки і дівчата весело танцюють під звуки дуди (інструмент, схожий на волинку). Сюди звичайно приходить місцевий пан із своєю сім’єю, щоб подивитись, як молодь веселиться. Інколи пан запрошує танцювати перед своїм замком: буває, що сам танцює з жінкою та дітьми. Під час цих танців шляхетніші пани змішуються з простим людом. А треба додати, що всі села на Поділлі та Україні оточені гайками зі сховками, де влітку селяни переховуються від набігів татар. Ці лісочки простягаються на добрих півмилі в ширину, і хоча селяни тут є майже кріпаками, однак вони здавна користуються правом і привілеєм викрадати під час загального танцю шляхетних дівчат, навіть дочок свого пана. Але парубок мусить зробити це кмітливо та спритно і втекти в сусідній гай, де повинен перечекати двадцять чотири години і сховатися так, щоб їх не знайшли. Лише тоді йому все пробачать. Якщо викрадена дівчина бажає вийти за нього заміж, під страхом смертної кари він змушений погодитись на це; якщо ж дівчина цього не бажає, йому дарують його злочин і ніхто не має права переслідувати його за це чи карати. Та коли ж спіймають викрадача протягом доби, одразу ж стинають голову без жодного суду. За тих сімнадцять років, які я провів у цьому краї, не чув, аби сталося щось подібне. Зате бачив, як дівчата сватались до парубків і часто їм це вдавалося. Однак, щоб викрасти шляхетну дівчину, є багато ризику. Силоміць узяти її, втекти на очах усіх присутніх і втекти так, щоб не зловили (тут треба мати добрі ноги), було б дуже важко, якби не домовився попередньо з тією дівчиною. А крім того, селяни тепер більш уярмлені, та й шляхта більше чванькувата і владолюбна. Очевидно, селяни мали право викрадати шляхетних дівчат у ті часи, коли поляки ще обирали королем того, хто найпрудкіше бігав босоніж, вважаючи такого чоловіка найсміливішим і найкмітливішим; начебто сміливість та кмітливість залежать від спритності й міцності в ногах. З тих самих часів, на мою думку, йде ще один звичай: на другий день після елекції зобов’язувати короля дати присягу перед вівтарем про те, що жоден шляхтич не буде арештований за свій злочин після двадцяти чотирьох годин, хіба що йшлося б про злочин проти короля чи державну зраду. Цим вони хотіли, напевно, засвідчити свою повагу до людей, які вміють добре і швидко бігати. Це видно ще й тепер, оскільки поляки дуже цінують баских і прудких коней, лише на це звертають увагу і відразу платять ту ціну, яку за коня правлять. Гадаю, що вони це роблять для того, аби легко наздоганяти ворога, коли той втікає, та й самим швидко втікати, якщо колись доведеться це робити.

ЯК ВІДБУВАЮТЬСЯ ВЕСІЛЛЯ

Оскільки ми вже розповіли про сватання на Русі, скажемо ще кілька слів про тутешні весільні врочистості та їх особливості.

Весільні обряди такі: запрошені парубки й дівчата від імені молодого й молодої просять усіх своїх родичів прийти до них на весілля; при цьому кожен має віночок з квітів, який вішає через плече і зі списком усіх запрошених відвідують їх у переддень весілля. Молодь іде парами, а один парубок з патерицею у руках виголошує запрошення. Не буду докладно описувати страв і скільки м’ясних виробів подають до столу, скажу лишень, що молода вбрана за їхнім звичаєм у довгу коричневу сукню. Сукня розпирається прутами з китового вуса, а знизу має облямівку з тканини напівшовкової і напіввовняної. Голова і обличчя молодої відкриті, волосся розсипається по плечах, а на голові вінок квітів у залежності від пори року. Батько, брат чи якийсь близький родич молодої ведуть її до церкви; перед ними ступають музики із скрипкою, дудою або цимбалами. Після вінчання один із родичів бере молоду за руку і відводить додому під і у саму мелодію. Обійду мовчанкою весільні розваги під час весільного обіду; вони дуже дивні, нічим не поступаються своєю дивиною звичаям інших народів. Зауважу лише, що те, що особливо схиляє їх до нестримного гультяйства, яке від природи є у їхніх звичках, пов’язане з тим, що з нагоди шлюбних бенкетів та хрестин їхніх дітей пан дозволяє їм варити пиво. Привілей цей приводить до того, що пиво є набагато дешевше і в більшій кількості, бо в інший час селяни мусять купувати пиво в панських броварнях.

Коли настає час укладати молоду на шлюбне ложе, родички молодого відводять її до спальні і там роздягають догола. Докладно розглядають її з усіх боків, навіть заглядають у вуха, волосся, на пальці ніг та в інші частини тіла, аби пересвідчитись, чи ніде нема крові, голки або захованого клаптика бавовни, насиченого червоним сиропом. Якби знайшлося щось подібне, зчиниться на весіллі сум’яття і метушня. А коли нічого не знаходять, надягають на молоду біленьку й новеньку бавовняну сорочку, а потім, завівши її у постіль, потайки вводять молодого. Коли молоді опиняться разом, жінки затягають заслону біля постелі. Більшість гостей приходить у кімнату, чоловіки танцюють з келихами в руках під звуки дудки, а жінки підскакують, плескаючи в долоні, аж поки не звершиться шлюбний союз. А коли серед цього радісного танку молода якимсь чином висловить задоволення, усі присутні враз стрибають з радощів, плещуть у долоні, зчиняють веселий галас. Увесь цей час родичі молодого не відходять від ліжка, прислухаються, що там відбувається; чекають, коли можна буде відслонити запону. Одягають на молоду чисту сорочку, а коли на попередній знаходять докази її цнотливості, радісними вигуками сповнюють цілу домівку, і вся родина радіє разом з ними[64]. Тепер молоду одягають і зачісують як молодицю, тобто покривають їй голову, бо це дозволяється робити лише заміжнім, а дівчата ходять із власним заплетеним волоссям і вважали б для себе ганьбою покрити голову.

Наступного дня відбувається ще кумедніша забава, яка може видатись невірогідною для того, хто подібного ніколи не бачив. Крізь два рукави сорочки, вивернутої навиворіт, пропихають палицю і носять її, наче знамено, вулицями міста, вельми урочисто, як стяг, що підтверджує почесне завершення битви, аби кожен переконався у цнотливості молодої і в мужській силі молодого. А за ними ступає цілий натовп гостей з музикою, вони танцюють і співають ще завзятіше, ніж перед тим. Процесія іде через ціле місто, дружби ведуть попід руки дружок, збігаються люди і проводжають їх, поки молодята не дійдуть до хати молодого.