Пол Остер – 4 3 2 1 (страница 41)

Якби не дівчата, то Фергюсон, звісно, розпався б на шматки, але жодна з дванадцяти дівчат у класі не обернулася проти нього, до того ж було двоє хлопців, котрі відмовилися брати участь у цьому дикунстві: товстий і трохи недоумкуватий Ентоні Де-Люкка, відомий під прізвиськами Товстун, Кабан та Медуза, який завжди з повагою ставився до Фергюсона і який був у минулому мішенню знущань з боку Кролика й компанії, а також новий хлопець, Говард Смол, мовчазний інтелігентний хлопець, який перебрався до Вест-Оранджу з Манхеттена після літніх канікул і який досі намацував свій шлях як новачок в приміській глушині. Фактично, більшість учнів була в таборі Фергюсона, і завдяки тому, що був він не один, принаймні, не абсолютно один, йому вдавалося зносити знущання, дотримуючись своїх трьох основних принципів: ніколи не давати супротивникам побачити, як він плаче, ніколи не реагувати в стані пригнічення або люті і ніколи не розповідати про це людям авторитетним, а особливо своїм батькам. Звісно, це було жорстоке й деморалізуюче випробування, з незчисленними сльозами, виплаканими вночі у подушку, жорстокі мрії про витончену помсту, тривалі падіння в кам’янисті розщелини меланхолії, гротескні запаморочення свідомості, коли він уявляв, що стрибає вниз з Емпайр-Стейт-Білдінг, тихі але пристрасні промови про несправедливість, яку вчиняли по відношенню до нього, супроводжувані поривчастими й шаленими нападами презирства до самого себе, приховане переконання, що він заслужив на таке покарання, бо сам накликав на себе цей жах. Але все це було наодинці. А на людях Фергюсон змушував себе бути стійким, зносити стусани без єдиного зболеного вереску, ігнорувати їх так, як ігнорують мурах або погоду десь у Китаї, виходячи з кожного нового приниження наче переможець в якійсь вселенській боротьбі добра зі злом, стримуючи будь-який вираз смутку чи приниження, бо він знав, що дівчата спостерігають за ним, і чим хоробріше протистояв Фергюсон своїм нападникам, тим більше підтримували його дівчата.

Все було не так просто. Їм було вже по дванадцять років або майже дванадцять, і дехто з дівчат та хлопців вже починали «відпаровуватися», а колишня відстань між статями звузилася настільки, що жіноче й чоловіче мало тепер практично спільне підґрунтя; раптом почалися розмови про друзів та подруг, про постійні зустрічі, а майже кожного уїк-енду проводилися гулянки з танцюльками та грою «в пляшечку», і тепер ті ж самі хлопці, які іще рік-два тому терзали дівчат, смикаючи їх за коси та щипаючи їм руки, прагнули з ними цілуватися. Тіммерман, і досі парубок номер один, зав’язав романтичні стосунки з дівчиною номер один, Сюзі Краусс, і вони удвох панували у класі, мов монарше подружжя, містер та міс Популярність-1959. Фергюсону допомагало те, що вони з Сюзі були друзями іще з дитячого садочку і що вона очолювала сили, які протистояли забіякам. Коли наприкінці березня стало відомо, що вона зустрічається з Тіммерманом, атмосфера дещо змінилася, і невдовзі Фергюсон помітив, що напади на нього порідшали, і в них брали участь вже менше хлопців. Ніхто про це ані слова не сказав. Фергюсон підозрював, що Сюзі поставила свого кавалера перед ультиматумом: припини знущатися над Фергюсоном, інакше я піду, і через те, що Тіммерману більше хотілося зустрічатися з Сюзі, аніж мучити Фергюсона, він відступив. Він і досі ставився до Фергюсона зі зневагою, але кинув спілкуватися з ним мовою кулаків і більше не псував його манатків, тож коли Тіммерман вийшов з Банди Дев’ятьох, за ним слідком вийшли й кілька інших хлопців, оскільки Тіммерман був їхнім ватажком і вони наслідували його у всьому, тому за два з половиною місяці до закінчення шкільного року залишилося тільки четверо мучителів – Кролик та його банда імбецилів, і хоча протистояння цим чотирьом також було справою не з приємних, це все одно було значно краще, аніж бути гнаним зграєю з дев’ятьох ненависників. Сюзі не сказала йому, говорила вона з Тіммерманом чи ні (чинні правила етикету вимагали, щоби вона не висловлювалася на цю тему з огляду на вірність своєму кавалеру), але Фергюсон майже не сумнівався, що вона з ним все ж таки говорила, і настільки вдячним він був її шляхетному серцю, що почав потайки сподіватися, що після того, як вона колись кине Тіммермана, перед ним відкриється поле для діяльності й він спробує з нею свого щастя. Він думав про це безперервно в перші весняні тижні і вирішив, що найкращий варіант – це запросити її провести з ним суботу в батьковому тенісному центрі, де він влаштував би їй екскурсію, продемонструвавши свою обізнаність з внутрішньою структурою і методом роботи цього закладу, і це неодмінно справить на Сюзі враження і створить у неї настрій, сприятливий для поцілунку, а може – і кількох поцілунків, а якщо не поцілунків, то вони хоча б за руки потримаються. Зважаючи на скороминущість таких підліткових любовних захоплень в тому куточку передмість штату Нью-Джерсі, де середній альянс тривав від двох до трьох тижнів, а двомісячна дружба прирівнювалася до десятилітнього шлюбу, Фергюсон цілком резонно сподівався, що слушна нагода може випасти йому іще до завершення навчального року.

А тим часом він придивлявся до Глорії Долан, яка була гарнішою за Сюзі Краусс, але не такою цікавою, бо була вона дівчиною милою й спокійною, на відміну від рвучкої й іскрометної Сюзі; однак Фергюсон поклав на неї око, бо виявив, що Глорія поклала око на нього, причому в буквальному сенсі, бо поглядала на Фергюсона тоді, коли їй здавалося, що він цього не бачить. Багато разів за останній місяць він ловив її на тім, що вона дивилася на нього на уроці, сидячи за своєю партою, коли містер Блейсі повертався спиною до класу й починав писати чергову математичну задачку на дошці, і тоді Глорія вже не звертала увагу на білі крейдяні цифри, а натомість вивчала поглядом Фергюсона так, наче він став для неї предметом посиленого інтересу, а коли Фергюсон став свідомим цього інтересу, він і собі почав відвертати погляд від дошки й дивитися на дівчину, і їхні погляди стали зустрічатися дедалі частіше, а кожного разу, коли це відбувалося, вони посміхалися один одному. На тому відрізку свого життєвого шляху Фергюсон іще очікував на свій перший поцілунок, перший поцілунок від дівчини, справжній поцілунок – на відміну від фальшивих поцілунків від матерів, бабусь та кузин, палкого поцілунку, еротичного поцілунку, поцілунку, який виходить за межі простого дотику вуст і кидає його в політ над доти незвіданою територією. Він вже був готовий до такого поцілунку, він думав про нього іще задовго до свого дня народження, а протягом кількох останніх місяців вони з Говардом Смолом неодноразово й подовгу обговорювали цю тему, тож тепер, коли вони з Глорією Долан потайки обмінювалися поглядами та посмішками на уроках, Фергюсон вирішив, що саме Глорія має стати першою, бо всі ознаки свідчили про неминучість того, що вона стане першою. Саме так воно і сталося в п’ятницю увечері наприкінці квітня під час гулянки в будинку Пеггі Голдштайн на вулиці Меррівуд-Драйв, коли Фергюсон вивів Глорію до тильного двору і поцілував її. А оскільки вона відповіла на його поцілунок, то вони іще довго цілувалися, значно довше, аніж він сподівався, мабуть, хвилин з десять-дванадцять, а коли на четвертій чи п’ятій хвилині Глорія просунула йому в рота свого язика, то все раптом змінилося, і Фергюсон збагнув, що він живе тепер в новому світі і ні за що не повернеться до світу старого.

Окрім отих вікопомних поцілунків з Глорією Долан, які змінили його життя, іще одною доброю обставиною того недоброго року стала його дедалі глибша дружба з новим хлопцем, Говардом Смолом. Цій дружбі посприяло те, що Говард прийшов з іншого району, що він з’явився на сцені отого першого злощасного ранку нового навчального року без упередженості й забобонів стосовно того, хто був ким чи мав бути у класі, що він придбав третє число «Хрестоносця» через кілька хвилин після своєї появи на ігровому майданчику і що в ту мить, коли Говард з радісним ентузіазмом вивчав зміст газети, він помітив, як на хлопця, котрий щойно ту газету йому продав, напав Тіммерман та інші хлопці, а оскільки Говард Смол був людиною, здатною відрізняти добро від зла, то він негайно став на бік Фергюсона і завжди відтоді був на його боці; завдяки ж тому, що він також інколи зазнавав нападів за свою злочинну підтримку Фергюсона, двоє хлопчаків зблизилися, бо кожен з них був би абсолютно одиноким, якби когось із них в класі не було. Отак парії з шостого класу стали друзями, а через місяць – друзями не розлий вода.

Говард, а не Гові – в жодному разі не Гові. Малий за прізвищем[7], але не за розмірами, на якихось півдюйма нижчий за Фергюсона і вже починаючий вбиватися в тіло, вже не худорлява дитина, а міцний напівпідліток, масивний і дужий, фізично безстрашний спортсмен-камікадзе, котрий компенсував свої посередні здібності неустанним ентузіазмом та працьовитістю. Дотепний і доброзичливий, кмітливий учень з талантом показувати хороші результати в стресових ситуаціях, який перевершив навіть Тіммермана в процентних показниках академічної успішності, любитель книг, як і Фергюсон, дослідник-початківець в політиці, як і Фергюсон, цей хлопець мав дивовижний талант до малювання. Олівець, що він носив його в кишені, безперервно витворював пейзажі, портрети та натюрморти майже фотографічної точності, а іще – карикатури й комікси, котрі брали свій гумор здебільшого з химерних каламбурів, слів, висмикнутих зі своєї звичної ролі через те, що вони були співзвучними з іншими, неспорідненими словами, наприклад, його малюнок під назвою «Він летить у повітрі з надзвичайною легкістю», на якому був зображений хлопець, котрий мчав по небу з величезною літерою «Л» у простягнутих вперед руках, тоді як інші хлопці на задньому плані насилу тягнули на собі малесенькі «л»; або, наприклад, улюблений Фергюсонів малюнок, де слово «неборак» Говард розтлумачив як рака, що мчить зоряним небом мов реактивний лайнер. Яка кумедна ідея, подумав Фергюсон, який же ж тонкий слух треба мати, щоби розполовинити початкове слово й зробити з нього два нових! Але більше за слух важило око, око в поєднанні з рукою, бо результат не вийшов би таким вражаючим, якби летючий рак-літак не був зображений з такою скрупульозною точністю в деталях, яку Фергюсону іще ніколи не доводилося бачити раніше.