Питер Уоттс – Сліпобачення (страница 80)

Це не самогубство, хоча часом люди вмирають. Призматики можуть сказати, що все якраз навпаки: ти й не жив по-справжньому, аж доки не відчув, як це — ледь не померти. Однак тут все значно глибше за банальне лоскотання нервів адреналіновими наркоманами. Призматичне відхилення тягнеться від еволюційних основ свідомості як такої.

Піднесіть руку до відкритого вогню — і підсвідомий інстинкт висмикне її ще до того, як ви відчуєте біль. Тільки коли різні цілі вступають у конфлікт — руці боляче, але ви не хочете розлити гарячий вміст посудини на чистий килим, — прокидається свідомість і вирішує, якому імпульсу підкоритися. Задовго до появи мистецтва, науки та філософії свідомість мала єдину функцію: не просто виконувати моторні команди, а поєднувати команди, що суперечать одна одній.

Коли тіло задихається, лежачи під водою, важко уявити два суперечливіші імперативи, ніж потреба дихати і потреба затримати дихання. Як сказала мені одна з призматиків: «Ляж в одну з тих штук і скажи, чи відчував ти коли-небудь у житті себе свідомішим, ніж зараз?» Я попросив її описати цю посилену свідомість. «Не можу, — визнала вона за деякий час. — Ти настільки більше знаєш, ніж чоловічок, що дивиться крізь твої очі, розумієш? Він ідіот. Може втримати в пам’яті кілька телефонних номерів та список покупок, якщо він не надто довгий. Число Звіра надто велике, щоб поміститися у чомусь настільки маленькому».

Їхня філософія сама по собі скидається на вияв якогось протидійного імпульсу, реакції на щось. Хай там як, а утоплення — абсолютно неприємний досвід. (Я не пристав на пропозицію жінки, в якої брав інтерв’ю.) Важко уявити, який стимул може спровокувати настільки інтенсивний опір. Навіщо їм потрібно так агресивно утверджувати свою свідомість? Жоден із призматиків, з якими я спілкувався, не пролив світла на це питання.

Вони просто не думали про свої дії у таких термінах. «Важливо знати, ким ти є», — сказав мені після хвилинних роздумів один двадцятивосьмирічний ТПК-майстер. — Важливо бути готовим». Однак така відповідь видалася мені радше черговим запитанням, тож, коли я поцікавився, до чого молодик хоче бути готовим, він не зміг відповісти.

Кажуть, якщо зануритися достатньо глибоко, ми всі однакові.

Юнґ називав це колективним несвідомим. Окору — глибинним Тотемом. Сьогодні ж ми вважаємо це гештальтом інстинкту та артефакту: підвальна проводка таламусу та лімбічної системи, глибоко вкорінений страх перед зміями, фрактальні візерунки, що міняться перед очима під час галюцинацій та передсмертного досвіду. Генетичні алгоритми, вбудовані в нас еволюцією; арки, що виникли внаслідок випадкових побічних ефектів мозкової структури.

Вони не завжди заявляють про себе однаково. Міріади шарів між спинним мозком та неокортексом приховують їх, перекручують, обертають на фобії та архетипи, чию універсальність можна виявити, тільки акуратно вичесавши з них роль культури та досвіду. Але закладені в основі схеми у всіх однакові. Про це подбала еволюція, і тут немає нічого надприродного.

Хоча часом так не здається.

За останні чотири місяці 2089 року Розум Мокші тихенько збільшився утричі; на тлі пришестя Бога 21 секунди це помітили одиниці. Ряди призматиків за той самий період зросли на 64 %. Продаж заборонених міжвидових інтерфейсів зріс у чотири рази. Неначе по всій планеті наш вид розвив раптовий потяг до поведінки, наслідком якої є насилля та змінені стани. Такий драматичний стрибок дав поштовх світовому тренду; він триває і досі, хоча вже пологішою кривою.

Немає очевидних пояснень тому, що відбувається.

З дарвінівського погляду, така поведінка не сприяє адаптації. Ритуалізоване самозатоплення не підвищує загальної пристосованості; люди, які злилися мізками з восьминогами, займаються сексом не частіше за решту з нас (відверто кажучи, навіть навпаки). Для мільйона живих мерців, що загубилися у Розумі Мокші, розмноження в принципі неможливе.

Але такий феномен — не збочений механізм пристосування, не класична схильність до адаптативних імпульсів, що вже переросли свою корисність. Коли заражаєш себе чужинною свідомістю, не відчуваєш припливу дофаміну. Призматики — не любителі еротичної асфіксії. Хай би що вони вичавлювали з навколосмертного досвіду, це не задоволення. Зазвичай такі групи надзвичайно схильні до тривоги та параної — неначе вони у стані підвищеної свідомості бачать щось страшне, але повернувшись, не можуть чітко пригадати, що саме.

Я проглянув набагато більше даних, ніж можу тут описати, вважав нові тренди і мемами, і патогенами, розглядав десятки моделей поширення. Жодна не підійшла. Йдеться не просто про зміну парадигми. Цей феномен надзвичайно далекий від дії звичних мозкових імплантатів, якими люди запасаються, щоб підвищити конкурентоспроможність на ринку. Є у цьому щось майже інстинктивне. Мільйони не пов’язаних між собою людей на планеті раптово стали одержимі ідеєю вирватися зі своїх черепів, наче лосось під час міграції, що рухається до вищої довготи. І ні аналізи мережевих шляхів, ні епідеміологічні розрахунки не дають пояснення цьому феномену.

Можете назвати це епідемією. Чумою свідомості.

Або ж — Колективним Несвідомим, що прагне прокинутися.

«Чоловічок, що дивиться крізь твої очі, — ідіот», — сказала жінка-призматик. Він — блокнот для замальовки реальності, що існує лише якусь мить, перш ніж її перепишуть.

А от решта… Та частина, що тягає вантажі та ухвалює складні рішення, розв’язує рівняння та вирішує проблеми, яким ніколи б не знайшлося місця у свідомій оперативній пам’яті. Вона не може продемонструвати своєї роботи, тож підкидає нам рішення у сни та інтуїцію, дозволяючи відділяти зерно від полови. Очевидно, вона бачить небезпеки, які підпрограми свідомості зовсім не помічають.

Можливо, вона бачить щось просто зараз. Можливо, ми більше не можемо дозволити собі залишатися сліпими.

Схоже, загроза справді величезна. У двадцятому столітті небезпека ядерної війни не пробудила нас, а у двадцять першому — було мало генетично модифікованих пандемій. Поколіннями ми самовдоволено заперечували катастрофічну руйнацію навколишнього середовища. Якщо наше несвідоме «я» намагається прорватися… якщо воно, по суті, намагається розтягнути наш свідомий розум, щоб він був здатен вмістити складну та життєво важливу правду, — тоді загроза значно більша за будь-які фільтри, що, на нашу біду, так довго допомагали нам ігнорувати все навкруги. Загроза, певно, смертельно небезпечна — чи навіть гірше.

«Число Звіра, — сказала вона, — надто велике, щоб поміститися».

Якщо консорціум «Тезей» і знає, де опинився їхній флагман, нам вони нічого не кажуть. Імовірно, він перебуває десь на півшляху до G-хмари[108], рухаючись за інерцією, а його поснула команда досі не прийшла до тями.

Або, можливо, десь там у хмарі Оорта «Тезей» знайшов те, що шукав. Можливо, ледь помітне свідчення того, що ця зустріч відбулася, пролетіло крізь простір зі швидкістю світла і застигло над нами хвилею прибою. Цього не помітили блокноти свідомості, але для розумніших схем під ними ця новина задзвеніла сигналом пожежної тривоги. А може, Культ Зловісних Дій справді мав рацію. Можливо, вся людська проводка — і зверху і знизу — сплетена у якусь квантову павутину, для якої швидкість світла не має значення.

Ми знаємо напевне тільки одне: через шість років після відльоту «Тезея» — лише коротке кліпання для космічного ока — щось змусило працювати Колективне Несвідоме на підвищених обертах. Ми так часто стояли на межі самознищення, але ще жодного разу в нашого виду не запускалося спільне рефлексивне прагнення прокинутися.

«Важливо бути готовим», — сказав мені якось призматик, до кінця не розуміючи, що він має на увазі. «Akan datang tidak lama lagi», — пробурмотіла Аанджай з глибин кататонії. У перекладі з малайської це означає «скоро буде», якщо мої імплантати не помиляються.

А можливо, «скоро повернеться».

Нотатки й коментарі

Ці нотатки й коментарі мають на меті переконати вас, що я не божевільний (або, якщо не вдасться, просто залякати, аби ви промовчали). Читати для отримання додаткових балів.

Навряд чи мене можна вважати першим автором, який спробував раціоналізувати вампіризм з погляду чистої біології. Річард Метисон зробив це ще до мого народження, і, якщо «циганська пошта» не бреше, новий роман Октавії Батлер пройдеться по темі вздовж і впоперек ще до того, як ви прочитаєте ці рядки. Але я готовий закластися, що саме я першим вигадав хрестовий глюк, щоб пояснити огиду вампірів до хрестів, — а коли додалося трохи натхнення, з’явилось і все решта.

Вампірів віднайшли зовсім випадково. Одна з форм експериментальної генної терапії дала цікавий побічний ефект, запустивши в дитині-аутисті давно заснулі гени й спровокувавши низку фізичних і неврологічних змін, що призвели до фатальних наслідків. Компанія, що несе відповідальність за відкриття, представила свої знахідки після додаткових випробувань на мешканцях техаських пенітенціарних закладів. Запис тієї презентації з ілюстраціями є у вільному доступі[109]; допитливі читачі, у яких є півгодини вільного часу, можуть зануритися не лише в біологію вампірів, а й у подробиці самого дослідження, фінансування й «етичні і політичні міркування» щодо одомашнення вампірів (не згадуючи вже про горезвісну кампанію «Приборкайте вчорашні жахіття для світлішого завтра»). Нижче запропоновано набагато коротше резюме, що зводиться до біологічних характеристик предкового організму: