Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 78)

Або ось «раднаргоспи». Знаєте, друзі, що воно таке? Це теж ідея Микити Сергійовича. Децентралізація по-радянськи. Висунувши ідею, що «на місцях» краще знають, як господарювати, товариш Хрущов у 1957 році наполіг на розділенні території СРСР на економічні адміністративні райони, якими керували ради народного господарства. Такі собі ради міністрів в мініатюрі загальним числом 70 штук. А союзні та республіканські міністерства практично всі ліквідували, залишивши як один координаційний чинник Держплан СРСР. Ви уявляєте, який кавардак почався? Система централізованого управління економікою та фінансами перетворилася на хаос. Але Микита Сергійович вперто не хотів бачити, що його прожект знищує країну – він переконував себе, що ідея гарна, тільки раднаргоспів забагато. Тож почав їх укрупнювати. Станом на 1963 рік раднаргоспів стало 47. Причому деякі охоплювали цілу республіку, деякі кілька республік, а деякі лише шмат республіки.

От вам малюночок акварельними фарбами на воді: Середньоазійський раднаргосп включав у себе аж чотири республіки-сестри: Узбецьку, Киргизьку, Таджицьку і Туркменську РСР. Він мав єдине керівництво, що сиділо у Ташкенті, але при цьому чотири верховних ради народних депутатів, чотирьох перших секретарів республіканських комітетів партії з їхніми апаратами та інші структури в чотирьох комплектах. І як цим усім керувати? Усе це та інші чудасії Першого секретаря ЦК КПРС і спричинили виникнення першої «змови» проти нього у червні 1957 року.

На засіданні Президії ЦК сімома голосами (Молотов, Маленков, Булганін, Ворошилов, Каганович, Первухін, Сабуров) проти чотирьох (Хрущов, Кіриченко, Мікоян, Суслов) було вирішено звільнити Микиту Сергійовича з посади. Причому, лише сам Хрущов голосував однозначно «проти», решта троє скоріше утримувалася. Проте «змовники» втратили час на безплідні дискусії й дозволили Хрущову кинути на стіл свій таємний козир – Радянську Армію та КГБ. Жукова і Сєрова.

Протягом доби у Москву було доправлено вірних Хрущову членів ЦК.  Для цього використали військові літаки. До кожного з «пасажирів» було приставлено людей з Міністерства оборони та КДБ – буцімто для охорони, але усі чудово розуміли, що насправді це – конвой. На летовищі їх зустрічали заступник Жукова, начальник Головного розвідувального управління генерал-полковник Штеменко та інші товариші й проводили коротку бесіду. А далі товаришів везли у Кремль. Там – зустріч з іще одним прибічником Хрущова – Леонідом Іллічем Брежнєвим. «Товариш Брежнєв інформував членів ЦК про те, що група фракціонерів виступила проти нашого дорогого Микити Сергійовича. На самісінькій верхівці – розлом. Усе залежатиме від вашого, дорогі товариші, рішення. Вирішуйте так, як підказує вам совість комуніста. Але товариш Жуков просив передати, що Радянська Армія на боці товариша Хрущова, інших рішень армія не потерпить і не прийме. До речі, і голова КДБ товариш Сєров просив передати те ж саме» [189].

Радянські люди – вони тямущі. А радянські чиновники – і поготів. Вони краще за афганських хортів нюхом чують, на чиєму боці сила й правда, особливо якщо ця правда спирається на танки, котрі – як заявив міністр оборони Георгій Костянтинович Жуков, – без його команди з місця не рушать. До речі, товариші Жуков та Брежнєв з іншими товаришами стали на бік Хрущова не тому, що він їм подобався. Брежнєв був лише кандидатом у члени Президії. Так само, як і Жуков. І їм дуже хотілося стати членами. А членами можна було стати, лише викинувши з Президії старих членів – Маленкова, Молотова і компанію. Тому на бік Хрущова стали майже усі кандидати у члени – Микола Шверник, Катерина Фурцева, Фрол Козлов. Проти був лише один кандидат в члени Президії – Дмитро Шепілов, але там особисті мотиви.

Проте повторюся – вирішальну роль зіграли танки товариша Жукова та хлопці з чистими руками товариша Сєрова. Саме вони стали тим ломом, проти якого немає прийому у жодній боротьбі народів світу: «Члени і кандидати в члени ЦК правильно розуміли напучування начальника ГРУ генерал-полковника Штеменка, повторене ще раз для цілковитої зрозумілості генерал-лейтенантом Брежнєвим. Та й без цих побажань їм все було зрозуміло. Якщо члена ЦК у далекому Владивостоці або Хабаровську будять серед ночі і, нічого не пояснюючи і не запитуючи, везуть на військовий аеродром, упаковують в хутра, чіпляють під дупу парашут, садять в кабіну кормового стрільця бомбардувальника Іл-28 (бо інших місць для пасажирів у бомбардувальнику немає), значить, поїздка ця не суперечить інтересам Збройних Сил» (там само). Відбувся справжній державний переворот. Причому – військовий, хоча безпосередньо війська і не застосовували. Жуков, Сєров та компанія повернула на посаду Хрущова, знятого за всіма правилами більшістю Президії.

Більшість президії оголосили меншістю, «антипартійним угрупованням» з усіма наслідками, що з цього витікали. Молотов вилетів з Президії та ЦК КПРС і поїхав послом до Монголії. Маленков став директором електростанції у Казахстані. Каганович обійняв важливу посаду директора заводу в Асбесті. Булганіна вислали командувати раднаргоспом до Ставрополя, а трохи пізніше Хрущов познущається над ним, позбавивши маршальського звання, яким той так пишався.

Первухіна теж викинули з Президії ЦК КПРС, але йому пощастило більше за Молотова – погодьтеся, що посол в Німецькій Демократичній республіці – це все ж таки не в Монголії. «Примкнулого» до «антипартійної групи» Шепілова заслали заступником директора Інституту економіки АН Киргизької РСР. А от своїх рятівників Микита Сергійович не забув. У той день, коли «антипартійну групу» зі складу Президії ЦК вивели, цілу групу товаришів туди ввели. І вони стали членами. Серед них і Жуков.

Але… Але не забув Микита Сергійович і того, як Георгій Костянтинович мало не прямим текстом заявив, що армія партії не підкоряється. Бачив, що Жуков почав поводитися, мов це він перша особа держави, а не Хрущов. Та і хто такий Хрущов узагалі?! «Жукова як міністра оборони було запрошено на «урядовий захід» – прем’єру вистави, що її мав відвідати Хрущов. Ранг міністра зобов’язував бути присутнім. Жуков приїхав з дружиною і зайняв місце в урядовій ложі, у другому ряду. Коли з’явився Хрущов, зал почав аплодувати стоячки. Аплодували всі, за винятком маршала, який замислено вивчав програмку. Дружина тихо попросила: «Ну, хоч вигляд зроби» (там само). Уже давно не таємниця, що Жуков на осінь 1957 року готував воєнний  переворот.

На чолі змови разом з ним стояли тодішній голова ГРУ генерал армії Штеменко та його перший заступник генерал-полковник Мамсуров, який очолив створену для цього цілком таємну школу диверсантів кількістю 2,5 тисячі бійців, про яку не знали ні в ЦК, ні навіть у Президії ЦК. При цьому голова КДБ Іван Сєров знав про змову, але не беручи в ній особистої участі, Хрущова все ж не інформував. Але плани Жукова провалилися. Бо був він тупим солдафоном і діяв примітивно та грубо. У результаті, восени його самого скинули з усіх посад, виперли з ЦК та відправили на пенсію. Івана Сєрова під приводом того, що треба укріпити кадри в Генеральному штабі, Хрущов зняв з посади голови КДБ і перевів на посаду начальника ГРУ. Так розпався старий тріумвірат, не дуже відомий, але дуже важливий на певному етапі.

Ще одним результатом подій літа-осені 1957 року стало те, що Хрущов перебрав на себе ще й посаду голови Ради Міністрів, таким чином зосередивши у своїх руках усю реальну і формальну владу. Маючи таку силу, Микита Сергійович почав «чудити» ще небезпечніше не лише для своєї країни, але й всього світу, який одного осіннього вечора опинився на межі катастрофи. Про це трохи згодом, а поки що…

Поки що дозвольте сказати і про гарне. Адже не могло такого бути, щоб в СРСР, та ще після кривавої влади Сталіна, в період майже ліберальних реформ товариша Хрущова, не було чогось позитивного, правда?

ГЛАВА ДВАДЦЯТЬ СЬОМА.

ЯК В СРСР КВАРТИРИ «БЕЗКОШТОВНО ДАВАЛИ» ТА ГАГАРІНА В КОСМОС ЗАПУСКАЛИ

А справді, чи було щось хороше в ті роки?

Зрозуміло, що введення податків на фруктові дерева, корів та курей – для народу не дуже добре. Маєш корову – здай за рік 400 літрів молока державі, а щасливий власник десятка курей мав віддати сотню яєць щороку. Є люди, що пам’ятають, як, плачучи, мужики поливали вночі свої яблуні гасом, аби всохли – зрубати вдень не можна, бо могли «пришити» саботаж, а податок на них платити нічим.

Зрозуміло, що і скасування всіх облігацій державних позик теж мало приємного народу принесло. Десятиріччями рідна радянська влада змушувала своїх громадян до придбання облігацій – десяту частину зарплати віддай «у борг» державі. А потім товариш Хрущов оголосив: усім, кому ми винні – всім прощаємо. Борги, за комуністичними «понятіями», віддають лише боягузи. Комуністи, які ховалися за спинами тримільйонної армії та кількох мільйонів міліціонерів і кагебістів, народу хоч і боялися, але не дуже. Але запитання залишається: чи було хоч щось добре?

І на нього мусимо дати чесну відповідь: було. Хтось одразу згадає, що саме за часів Хрущова СРСР запустив у космос супутник і Гагаріна. І що саме за часів Хрущова почали «давати» безкоштовні квартири. І що скасували оплату за навчання у старших класах шкіл та у вишах. Зарплатню колгоспникам почали платити і навіть паспорти видавати. Іноді. Усе це так.