Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 77)
Основна вантажівка тих часів – ГАЗ-51 брала «на борт» 2,5 тонни вантажу. І ще: зерна зібрали багато не через велику врожайність – у засушливому степу вона була поганенька, а завдяки гігантським площам. А далі сталася трагедія. Ніхто не подумав ще про одне. Степ без лісосмуг непридатний для розорювання – восени та взимку тут віють сильні вітри. Звісно, вони зораний ґрунт здули. Люди старшого віку пам’ятають, як наприкінці 50-х та на початку 60-х зі Сходу вітер ніс червоно-чорні хмари пилу; вони сягали навіть Білорусі. Є такий афоризм: мудрий вчиться на чужих помилках, розумний не повторює своїх, дурень не вчиться навіть і на власних. У першій половині 30-х років в США уже сталася екологічна катастрофа зі схожих причин. Було втрачено частково або цілком до 40 мільйонів гектарів родючих земель. Але радянські міністри пішли по тих самих граблях. А попереду – Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов. Більше того – у наступні роки робота на цілині лише поширювалася.
Чому я назвав освоєння цілинних та перелогових земель частиною Другої світової (Холодної) війни? Бо у Кремлі не приховували, що тамтешні врожаї мали йти зовсім не на харчування громадян. «Хрущов ставив це питання як питання резервів. Освоєння цілинних і перелогових земель розглядалося ним як мобілізація резервів» (там само). Можливість нового спалаху «гарячої» стадії війни вважалася дуже ймовірною. А засіки Батьківщини були майже порожні. Якщо почнеться війна, сільськогосподарське виробництво впаде. Чим годувати армію і тил? Коли воювали з Гітлером, борошно та жири постачали США. Самої лише тушонки понад 2 мільйони банок. Тепер збиралися воювати з Америкою, тож на все це розраховувати не доводилося. Ось чому цілину «миролюбний» дядечко Хрущов називав «мобілізацією резервів».
Ще один «резерв» – кукурудза. Панує міф, що Микита Сергійович захопився «царицею полів» після свого візиту до США у 1959 році, коли відвідав прогресивну ферму Росвелла Гарста.
Насправді кукурудзою Хрущов опікувався набагато раніше. Якщо у 1953 році під цю культуру було зайнято 3,5 млн га, то у 1955 році (коли Хрущов познайомився з Гарстом) – 9,1 млн і посіви щороку зростали. Розрахунок простий: врожайність кукурудзи набагато більша за пшеницю або жито. За рахунок кукурудзи як основного корму для худоби Микита Сергійович мріяв «наздогнати і перегнати Америку» в плані виробництва м’яса та молока і таким чином закласти резерви «тушонки та згущонки» на випадок… ну, ви зрозуміли. На початок 60-х років до чверті посівних площ було зайнято кукурудзою, колгоспників примушували її вирощувати, через що Хрущов і отримав прізвисько «Кукурузник». Незважаючи на всі зусилля, урожайність кукурудзи на полях радянських колгоспів виявилася набагато нижчою, ніж на фермі Гарста. Відома і причина – відсутність добрив.
Але Хрущов до останніх днів своїх при владі з упертістю, що межувала з безумством, продовжував вичавлювати усі соки з землі «царицею полів». Коли під час одного з візитів до СРСР Гарст із жахом побачив, що колгоспники роблять із землею й кинувся до Хрущова, той спокійно відповів: так, я знаю. Але мені потрібно годувати людей. Він мріяв про гори м’яса…
Про м’ясо теж скажу кілька слів. У 1957 році в шалапутній голові Микити Сергійовича сяйнула думка: догнати і перегнати Америку за виробництвом м’яса, молока та масла. І не аби як, а лише за 3 роки. Показати, так би мовити, «кузькіну мать». Враховуючи, що на той момент США виробляли м’яса утричі більше за СРСР, завдання Перший секретар ЦК КПРС поставив воістину героїчне. Мов перед персонажем старої казки, який за наказом царя мав за одну ніч викорчувати дубовий ліс, зорати поле, засіяти його, виростити пшеницю, зібрати і змолотити її та до ранку спекти з неї хліб.
Елементарна арифметика такі «трудові подвиги» забороняє. Микиті Сергійовичу доводили з олівцем в руках. Його умовляли. Він казився, крив усіх триповерховими російськими ідіомами й вимагав свого. Не в останню чергу через змальовані вище вибрики, проти Хрущова визріла змова, про що поговоримо в наступній главі. Час минав. Ні наздогнати, ні скоротити відставання не вдавалося. В народі гуляв анекдот. На зустрічі з робітниками Микита Сергійович закликав догнати і перегнати Америку, на що один зі старих пролетарів сказав: «Наздогнати можемо, а от переганяти не треба».
На питання Хрущова – чому, той пояснив: а щоб голого заду нашого не побачили. Хрущов казився, тупотів ногами і погрожував небесними карами. Зрештою, наприкінці 1958 року ЦК (насправді Перший секретар) розіслав по обкомах гнівний лист, в якому маячня помножувалася на маячню. «Серед економістів є скептики, які не вірять у можливості нашого сільського господарства потроїти виробництво м’яса. Але як вони підійшли до цієї справи? Як водиться, взяли олівчик і підрахували, який може бути приріст худоби та за скільки років. Товариші, треба ж розуміти, які зараз сили накопичилися у радянського народу. Це ж політичне явище, результат багаторічної роботи нашої партії...» [188]. Простіше кажучи, Хрущов оголосив, що не лише на юридичні, але й на закони матінки-природи йому начхати. Що народ радянський накопичив у собі багато сил, щоби будь-які закони природи подолати.
Власне, тут охоронцям треба було пов’язати Микиту Сергійовича мокрими простирадлами й терміново доправити на Канатчикову дачу, аби йому ще гірше не стало. Не доправили… Зате слова про «політичне явище» численні підлабузники зрозуміли вірно: заперечуватимеш це порушення здорового глузду – поплатишся кар’єрою. А от якщо потрафиш шалапутному першому секретарю, підспіваєш та ще й спробуєш якось виконати його забаганки – станеш героєм – в усіх сенсах цього слова. Звісно, охочі стати героями знайшлися. Зараз мало хто чув про т. зв. «Рязанське диво», воно ж «Рязанський експеримент», воно ж «Рязанська авантюра», воно ж і «Рязанська катастрофа»... Першим на заклик партії (вірніше, її Першого секретаря) відгукнувся перший секретар Рязанського обкому КПРС, член ЦК КПРС Олексій Ларіонов. Був він, як і Хрущов, лисий, мов коліно, і такий само дурний.
Тому відгукнувся не аби як, а пообіцяв утричі збільшити виробництво м’яса лише за один рік! Бінго! Ларіонов миттєво став всесоюзним героєм і особистим улюбленцем всемогутнього Хрущова. На Ларіонова посипалися численні милості, про нього писали газети й знімали кіно. Звісно, одразу ж знайшлися такі, хто позаздрив підприємливому та спритному чиновникові й не побажав пасти задніх.
На прогресивну ініціативу Олексія Миколайовича відгукнулися ще вісім перших секретарів обкомів. Нікого з них чомусь теж не здали у будинки скорботи. Але пообіцяти, що за рік кожна корова народить трьох телят і вони встигнуть вирости до убойної ваги можна. Зрештою, тоді ще був при силі академік Лисенко – ганьба радянської науки, який теж обіцяв за 2 роки вивести нові покращені сорти пшениці, й теж був хрущовським улюбленцем.
Проте стару пшеницю видати за нову можна – хто наважиться викрити улюбленця Хрущова в шахрайстві, а де протягом року взяти нескінченні стада корів і легіони свиней? Де їх усіх тримати і чим годувати? Та немає таких перешкод, яких не могли б здолати комуністи! Особливо, якщо їм хочеться високих посад і нагород. Товариш Ларіонов взявся до справи. На Рязанщині під ніж пустили усе молочне стадо і навіть молодняк. Не вистачило. Тоді було вилучено особисту худобу селян – безкоштовно, під «розписку», мовляв, колись розплатимося. Не вистачило. Спробували маніпулювати цифрами (т. зв. «приписки»), але й цього не вистачало. Тоді Ларіонов наказав пустити кошти, призначені для будівництва шкіл, придбання сільгосптехніки тощо на закупівлю худоби в сусідніх областях. На кінець року Рязанська область звітувала про збільшення виробництва м’яса утричі і товариш Ларіонов став героєм тепер вже титулованим – йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. Усі розуміли, за рахунок чого досягнуто такого фантастичного рекорду. Проте критикувати не наважувалися – Микита Сергійович був у захваті. Та скільки перед касою не тупцяйся – платити все одно доведеться. Довелося й Ларіонову.
Наступного року заготівлі м’яса в Рязанській області впали у 5 разів – не було вже що різати. Збунтувалися колгоспники, вимагаючи виплат за «розписками».
Вони просто відмовилися обробляти поля, унаслідок чого область недорахувалася ще й половини врожаю зерна. Катастрофа була такою масштабною, що приховувати її не було жодного шансу. Втікаючи від відповідальності, О. М. Ларіонов пустив собі кулю в лоба. Хрущов про цю авантюру згадувати відмовився. До речі, він був настільки впертий, що звання Героя Соціалістичної Праці з колишнього фаворита не зняв.
Нічим гарним не завершилася ця авантюра і для восьми інших перших секретарів обкомів. Настільки детальну увагу цій темі я присвятив тому, що вона якнайкраще висвітлює не лише характер і розумовий рівень самого Хрущова, але й усю радянську систему загалом, коли самодур на троні перетворює країну на божевільню. І жодного значення, чи його прізвище Ленін з червоним терором і «відмиранням грошей», Сталін з лютим ГУЛАГом, Хрущов з кукурудзою, Андропов з виловлюванням «прогульників» у магазинах, а чи Горбачов з безглуздою і нещадною антиалкогольною кампанією, коли під бульдозери пустити сотні тисяч гектарів унікальних виноградників.