Павло Правий – Таємна історія Радянського Союзу (страница 26)
Треба сказати, що фізичний недуг був лише частиною глобальної ленінської хвороби. «Вождь світового пролетаріату» змолоду, як нам відомо, страждав психічними розладами. Після жовтневого перевороту він почав стрімко і безнадійно божеволіти. Ну, не може нормальна людина написати таке: «Чудовий план! Закінчуйте його разом з Дзержинським. Під виглядом «зелених» (ми потім на них звалимо) пройдемо на 10-20 верст і перевішаємо куркулів, попів, поміщиків. Премія: 100.000 р. за повішеного» [66]. Цей документ – з особистого архіву Л. Д. Троцького, вивезеного ним за кордон. Стосується він подій 1919 року, коли більшовики прагнули, але не змогли захопити Прибалтику. Фанатики Леніна погоджуються, що записка в архівах є. Але знайшли чудовий аргумент: Троцький брехав. Проте нагадаю – Лев Давидович на той момент командував РСЧА і саме він очолював бойові дії. Його свідчення – це свідчення очевидця і учасника подій. А які аргументи у ленінських фанатів? Єдиний: «вивсьоврьотє». А навіщо Леніну така «операція»? Навіщо він хотів пройти вглиб Литви 19 верст, розвішати на деревах беззбройних невинних людей і повернутися назад? У чому сенс? Його немає. Володимиру Іллічу просто хотілося убивати. Без будь-якої практичної користі. Від самої ненависті.
Існує кілька цікавих світлин, на яких зображено Володимира Леніна в Горках улітку 1923 року. Не треба бути спеціалістом із психіатрії, аби бачити у цьому скляному порожньому погляді вождя абсолютне безумство. І нам не відомо, коли саме психіка його безповоротно зруйнувалася, – навіть свідченням очевидців довіряти не можемо, бо більшовики брехали, мов худий Сірко на Місяць. Знаємо лише, що партійна верхівка іноді, навіть починаючи з 1921 року, ігнорувала деякі «поради» та «вказівки» формального голови уряду РРФСР, а потім і СРСР. Знаємо також, що від початку 1922 року Ленін звертався до лікарів із цікавим запитанням: чи не загрожує йому божевілля? Для цього мали бути якісь підстави. Тож якщо він сам (будучи й до цього напівбожевільним) почав помічати певні негаразди, можемо констатувати, що завершальний етап розпаду особистості припадає саме на цей період. Подальші інсульти розвіяли навіть уламки. З іншого боку, хотів би застерегти читачів від довіри «сенсаційним документам», які у величезній кількості гуляють не лише в пресі та історичній белетристиці, але навіть у наукові монографії та дисертації потрапляють.
Йдеться про «фейковий» лист від 16 грудня 1923 року нібито від лікаря Леніна, адресований Сталіну, де є такі «перли»: «…пацієнт протягом кількох діб відмовляється чистити зуби. Він вважає, що в зубному порошку отрута, яка проявиться після випитого чаю або кави. З рота пацієнта виходить моторошний неприємний сморід. На запитання лікарів про походження смороду пацієнт відповідає, що навмисно не чиститиме зуби, щоб збивати з ніг контру і змовників, яким він буде дихати в обличчя <…> Пацієнт убиває час у постійній писанині, яку потім розпихує по сховках. Його листи співробітники і медперсонал знаходять в найнепристойніших місцях. Я прямо-таки втомився вилучати ці конверти з незліченними вказівками» [67].
Це «знахідки» такого собі Германа Назарова, російського «патріота», який накатав цілу книгу «Мифы советской эпохи», повну усіляких вигадок, що купи не тримаються. На Леніні, Сталіні, Троцькому, Дзержинському купа страшних злочинів, вони були нелюдами, поряд з яким Гітлер і Пол Пот видаються хлопчиками з церковного хору, але навіщо вішати на них ще й відверту брехню? Це, до слова, підриває довіру до інших, цілком достовірних свідчень. З цієї ж серії і фальшивий лист Леніна до Дзержинського від 20 грудня 1921 року про підступи Сталіна. Наводжу уривок, бо саме звідси пішли вигадки про нібито нетрадиційну сексуальну орієнтацію «пролетарського вождя» та навіть про його інтимні стосунки з Троцьким: «Феліксе, Надійка каже, що до неї дійшли відомості, що Сталін виголосив фразу, нібито педерастам в Кремлі настав кінець.
Звичайно ж, це було вимовлено більш грубо і лайливо, але, як я зробив висновки, це має стосунок до мене і моїх товаришів. (Позначка Сталіна: «Ілліч зовсім сказився»)» (там само). Словом, треба бути максимально обережними в цьому потоці й не обдурювати себе, навіть якщо дуже хочеться. А от те, що Леніна було отруєно – правда. Це підтверджується як свідками, так і фактами, в т. ч. результатами розтину його тіла. Передусім, це, звичайно, значне перевищення вмісту миш’яку та ртуті у тканинах. Плюс незвична руйнація судин головного мозку, яка не відповідає віку, але може бути наслідком отруєння. Є свідчення такої собі Єлизавети Лесото, якій буцімто під час прогулянки у в’язниці заарештований особистий кухар Леніна Гаврило Волков повідав, що його хазяїна отруїли. Нібито, принісши йому сніданок, Волков застав Леніна конаючим і той подав йому записку, в якій було нашкрябано: «Гаврилушко… мене отруїли… виклич негайно Надю… скажи усім, кому можеш». Але це, найімовірніше, вигадка. Гаврило Волков постає то кухарем, то лікарем. На прогулянки у в`язницях чоловіків і жінок не виводили разом і до спільних камер їх і поготів не саджали, а таємничий Волков названий са ме співкамерником не менш таємничої Лесото. Ну і, звісно, залишається запитання, як Ленін міг передбачити, що до нього увійде саме Волков і звернутися до нього у записці персонально. Так само, як не відомо, куди ділася ця записка, що він її, безсумнівно, мав передати Крупській, а та – Троцькому.
Очевидно, ці фантазії виникли через дві речі. По-перше, сліди миш’яку і ртуті, і по-друге, існування доповідної записки Сталіна до ЦК у березні 1923 року, у якій він повідомляє про прохання Леніна надати йому ціаністий калій, аби покінчити з життям, якщо стане зовсім погано. За словами Сталіна, жодних отрут вождю не передавали. Як же було насправді? Хвороба Леніна, що прогресувала роками, була лікарям незрозумілою. Ще до інсультів, нагадаю, він звертався до психіатрів із питанням, чи не є божевільним і чи не загрожує йому божевілля. Значить, він щось відчував навіть суб’єктивно. Звісно, його заспокоювали, навіть якщо прояви хвороби були очевидними: душевнохворий на чолі партії та уряду – це страшний удар по іміджу. Тож ми навряд чи колись отримаємо реальні висновки лікарів – вони підчищалися й фальсифікувалися.
У ті часи, якщо клінічна картина видавалась незрозумілою, передбачали сифіліс. Сифіліс на початку ХХ століття був наскільки розповсюдженим, настільки ж і різноманітним за своїми проявами. Вражав внутрішні органи, кістки, судини, головний мозок тощо. Абсолютно точно відомо, що сам Ілліч теж підозрював у себе цю хворобу, бо вживав препарати на основі ртуті і головне – у 1922 році він приймав «Сальварсан», який застосовується винятково для лікування сифілісу. Саме цей препарат містить миш’як. Тобто напівбожевільний або уже й зовсім божевільний «вождь світового пролетаріату» у відчайдушній спробі втриматися за життя займався самолікуванням і фактично сам себе труїв. Нарешті ще одне. Відомо, що судини головного мозку Леніна були забиті вапном. Враження було настільки глобальним, що коли під час розтину лікарі постукували по мозку скальпелем, лунав звук наче від ударів по картону. Через це в часи СРСР навіть запустили брехливий міф про те, що таке захворювання у Леніна було через його «титанічні розумові зусилля». Про світле майбутнє пролетаріату вождь думав в режимі 24/7, ось і трапилася біда. Вашому автору десь так у році 1980 вчителька про таке розповідала. Проте саме цей факт піднімає завісу над таємницею божевілля і смерті Володимира Ульянова (Леніна). Сучасні дослідження американських нейрологів із Каліфорнійського університету Гаррі Вінтерса, Льва Лур`є та Філіпа Маковіака, опубліковані у відомому медичному журналі «Human Pathology», породжують висновок, що Ленін був… мутантом.
Дослідники звернули увагу на єдине аналогічне захворювання судин, коли вони забиваються вапном: «Учені згадали про це, отримавши інформацію про те, що була знайдена причина рідкісної хвороби, за якої судини вапнуються лише на ногах і ніде більше. Виявилося, що до недуги призводить мутація гена NT5E. – Ленін міг страждати від такої генетичної проблеми, – вважає Гаррі Вінтерс. – Від мутації, яка змінила якийсь інший ген. В результаті у Леніна були вражені лише судини головного мозку.
Дослідники вважають, що мутація у вождя пролетарської революції була спадковою. Дісталася від батька, який теж помер дуже рано – в 54 роки. Який конкретно ген у них мутував, встановити поки не вдалося» [68]. Справді, Ілля Ульянов помер в тому самому віці, що і його всесвітньо відомий син, і за схожої симптоматики. Більше того, майже всі діти у великій родині Ульянових виявилися виродками. Ніхто з братів і сестер Леніна (за винятком Дмитра Ілліча і то там питання, чи вони таки від нього) не мав дітей. Практично усі в рисах облич мали ознаки виродження. Стає зрозумілою і патологія розвитку самого Володимира в дитинстві, й особливості його тілесної конституції, і стрімке передчасне старіння. Офіційною причиною смерті Леніна зазначений крововилив у мозок (геморагічний інсульт) унаслідок прийому препаратів, що містили миш’як, на тлі атеросклерозу. Тобто першопричина – отруєння. Можливо, його труїли одразу з кількох боків, і до цього причетні лікарі, яких приставлено до нього Сталіним. Відомо, що сімейний лікар-терапевт родини Ульянових – Федір Олександрович Гетьє «лікував» Свердлова, коли той таємничим способом помер; лікував Дзержинського (правда, там хутчіш за все інша причина – ми про це говоритимемо). Цікавим є свідчення сталінського секретаря Бажанова: «21 січня 1924 року відбувся черговий напад. Він був украй болючим, але тривав недовго. Крупська на хвилину вийшла з кімнати, щоб зателефонувати. А коли повернулася, Ленін був мертвий. На столику біля ліжка стояли кілька пляшечок – всі порожні. У чверть на восьму в кабінеті Сталіна задзвонив телефон. Ягода доповів, що Ленін помер» [63].