Пантелеймон Кулиш – Маруся Богуславка (страница 4)

          Козаків охочих, І полинемо з вітрами           На безкрає море, І поробимось панами,            І забудем горе. Побудуєм собі пишні           Хати на помості, І вчащатимуть велишні           До нас дуки в гості. Оксамити, златоглави           Будемо носити, Килимами крити лави,           Меди-вина пити. Бо мене старшим обрали           Над всіма старими, Щоб на море я човнами           Вилітав, мов крильми. А у мене – як заграє           Моречко з вітрами, Мені духа підіймає           Вгору, мов руками. Грають, грають-примовляють            Кобзарі великі: Будуть грати-примовляти            По всі вічні віки. О, се дивна кобза – море!            Дивні в кобзи й струни! Як заграє, відчиняє            Предковічні труни. І виходить з них лицарство,            Що на морі билось, Більшою, ніж пишне панство,            Славою покрилось. І я, Маню, буду славен            Проміж лицарями, Проміж дуками-панами,            Проміж кобзарями. Будуть Левка Кочубея            По Вкраїні знати, І під струни про Мурея,            Що він бив, співати . Будуть Левка Кочубея            Знати й за морями, Споминати, мов Енея,            Перед королями. Бо Левко твій до султана            Знайде шлях-дорогу І всю шатами зодягне            Україну вбогу. Бо Левко твій бесурмена            Спліндрує-зруйнує І самого королеві            В'язнем подарує».

Дума четверта

І весела, і щаслива         Мріями коханка, І ясніша уродлива         Весняного ранка. Як на світі любо жити,           Милого любити, З його мислями навіки           Душу й серце злити! «Чи ти чуєш, паньматусю,            Що Левко говорить? До твоєї він Марусі