І, мов дрімаючи, на небеса гледіло.
Над водопійлом в балищі кочують
Татаре з кіньми, з вівцями й волами.
Кругом їх юрта, по горбах чатують
Їх сторожі з луками й сайдаками.
Земля чужа та длань міцна Аллаха
Незримо скрізь простерта над хоробрим.
Не відає жіночого він страха;
З своїм мечем, кинджалом, луком добрим
Лякає ворога, мов степового птаха.
Втікай, волошине, важкий, бокатий,
Із займища свого на тихих водах
Од степової на колесах хати:
Се попасається орда на переходах!
Ввесь тук твоїх долин і згір'я злачні
Оддав Аллах під табуни татарам.
А ви, купці, джавури необачні,
Платіть за чату добре яничарам,
Щоб не згубити вам лічби своїм товарам!
Дурних невір за їх гріхи великі,
За ідольство їх і обман народу
Віддав Аллах своїм синам навіки
З восходу сонця до його заходу.
І повелів їх землю назирати
З її добутками і всім багатством,
Як назирає з хмар орел крилатий
Дрібне, дурне і полохливе птаство,
Щоб животворний тук з їх займанщини ссати.
Так сина сей самарянин навчає,
Бистрого, як легка стріла, Ахмета,
І милосерде він, і злість являє
В ім'я свого пророка Магомета.
Сусід страшний для Польщі й України!
Бог та пророк; не хоче більш він знати
Ніякої священної доктрини.
Світ, правда, честь – оце його догмати:
Світ у Корані, честь і правда у булаті.
«Мечем Кривавим я зовусь, мій сину,
В ім'я Того, хто милосерд без міри,
Хто заповідав нам мету єдину —
Всю землю покорити правій вірі.
Тяжкі гріхи впинили предків наших
Од наступу на землі християнські:
За брехні наших гетьманів найстарших
Аллах вернув їх під царів поганських,
І, мов об скелю, ми б'ємось об мури лядські.
Колись давно, мій сину, на Заході,
Де небо нахилилось над землею,
І море-океан гуляє на свободі,
Облігши світ безоднею своєю, —
Ми всі царства були завоювали,
Розкішне Біле море(6), мов руками,
З Заходу і Востоку обіймали,
Під гордий Рим ходили байдаками,
Із пишних базилик престоли срібні брали.
Тепер у тих царствах сидять погане,
І королі їх лижуть папі ноги,
А правовірні наші мусульмане
І від козацтва дознають тривоги.
Но прийде час, що, мов на морі хвилі,
Ми встанемо страшні перед джавуром.
Не обороняться поганці нечестиві
Ні шаблею, ні порохом, ні муром.
На пожарищі в них ми станемо авулом.
Осман, високий учень мій в лицарстві,
