Пантелеймон Кулиш – Маруся Богуславка (страница 19)

        Праведним натхненнєм До всіх кротких духом кротким         І благоволеннєм.

Дума друга

Рушив табір, і в концерті         Скрип коліс гарбових Злився з копотом і ржаннєм          Коней табунових І, мов стадо голубине         Замигтіло крильми, Крутять в полі веремія         Делібаші кіньми. Кругом табору танцюють         Той танець татарський, Що не раз крутив-морочив         Голови лицарські. На юнаків-делібашів         Старці позирають, Про свою юнацьку славу        Любо споминають. І холодне в грудях серце         Гріє кров гаряча, І завзятість оживає         У душі козача. На юнаків-делібашів         Дивляться дівчата, І мов іскрами стріляють        Зорі-оченята. Познають своїх летучих,         Що, мов блискавиця, В степових пилах, у тучах         Зникне й загориться. Про юнаків-делібашів          Кобзарі співають, Дзвонять в струни, невмираків          Хвалять-прославляють. Обгорнула юрт молодіж,          Мов густії тучі, Що вітрами гонить-крутить          Гуррикан летючий. Серед юрту гарби-будки         Стиха коливають; Білі поли, мов лебіддє,         Крила надимають. І кричать колеса в будках         Серед співу й дзвону, Як колись в нас на Посуллі         Заволоки з Дону. Се доспівувалась пісня,         Що діди Бояни Древнім русичам, нам рідним,         Голосно співали. Під перстами в них живії          Струни промовляли І хоробрим золотії          Славу рокотали. І, мов стадо лебедине,         Співи розлітались, Не в одній вони людині          Любо відзивались. І лицарське на Вкраїні         Серце залунало І луну із серця в серце         Аж до нас дослало. І ясним, незлобним оком