Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 8)
І як був, у самій сорочці, кинувся перший до повітряного корабля.
ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ МИ ЗАБУЛИ
Яка ж у мене дірява голова! Я ж бо забув сказати вам найголовніше! Тільки тепер, коли подивився на ці рудуваті голови з вусиками, згадав: адже то були ніякі не хлопчаки, а руді мурашки!
Правда, це були молоді руді мурашки, яких їхні тата й мами послали до табору, щоб вони там загартувалися, навчилися слухатись, працювати, грати на сцені й прибирати за собою.
А тепер вони вихором мчали за повітряним кораблем, що поволі падав. Його вже було добре видно. Це була повітряна куля з павутинок, на яких літають по цілому світі маленькі павучки.
Але хто то на ній сидить? Якась темна істота. Здається, сажотрус, що літає над димарями. Ой, ні, це ніякий не сажотрус, це просто чорний муравлик!
Якби ви тільки чули, як закричали наші хлопчаки, коли побачили, що це — чорний муравлик! Вони впіймають його й гратимуться з ним! Удаватимуть, ніби взяли його в полон. Він налякається й, може, навіть тремтітиме від жаху, а вони будуть тішитись.
От-от повітряна куля спуститься на землю. Уже чорний муравлик готується стрибнути. Може, ще й утече від них! Хлопці з табору закричали, аж дерева затремтіли.
Чорний муравлик справді зіскочив і кинувся тікати. Ой! Він утече! Ото буде сором!
І таки був би втік, справді, втік би від них, якби не начальник. Сам начальник нахилився й підняв якийсь дивно загнутий дрючок, схожий на бумеранг — знаряддя австралійських дикунів. Начальник покрутив над головою того дрючка й кинув. Бумеранг просвистів у повітрі над юрбою переслідувачів, випередив її і раптом — бах! — підтяв чорному муравликові ноги. Хлопці з табору переможно закричали, й замурзаний Франтішек перший стрибнув чорному на шию. Інші схопили муравлика за руки й ноги, а найменший з них — за вусики.
— Не бійся, друже! Ми тільки трохи пограємося з тобою! — сказали вони йому стиха.
Ох, як той чорний муравлик борсався! Підвівся — й струсив з себе половину рудих мурашок. Хвицнув ногою — й відкинув усіх, хто за неї вхопився. Але не встиг він хвицнути другою, як тут перед ним став начальник, а той був такий дужий, що чорний муравлик не зміг уже ворухнутися.
ЩО ЗРОБИМО З ПОЛОНЕНИМ?
І ось руді мурашки повели його до табору. Хлопці весело стрибали круг нього, підштовхували один одного і, як змовники, шептались між собою:
— Що ми з ним зробимо?
— Він служитиме нам, — тішився Славик.
— Буде прибирати в нас перед наметами, — додав Здєнда.
— Застилатиме нам ліжка! — докинув Мірек.
— Носитиме нам дрова й розпалюватиме вогонь! — радісно засміявся Їрка.
— Дбатиме про харчі, варитиме, митиме посуд! — вигукнув Павлик.
— Годі! — зупинив їх начальник. — Не буде він нам слугувати! Усе ви повинні робити самі! А щоб ви добре запам’ятали це, Здєнда поприбирає перед усіма наметами, Мірек позастеляє всі ліжка, Їрка тиждень носитиме дрова, а Павлик цілий тиждень митиме посуд. Варити йому не дозволимо. Ото б він наварив! А Іван із Славиком сьогодні ввечері почистять усім своїм товаришам черевики!
— А що ж тоді робити з чорним мурашкою? — спитали хлопчаки.
— Нічого не будемо з ним робити. Пошлемо його в світ широкий. Зробимо це так, — промовив начальник зовсім тихо, — нібито ми його продали.
Хлопці замовкли й здивовано глянули на свого начальника. Продати? Наче якусь річ? Але ж мурашок не продають! Та якщо це придумав наш начальник, то гаразд, побачимо.
НАМ ТРЕБА ПОДИВИТИСЯ НА ОДНОГО ДЯДЬКА
Тож нехай хлопці клопочуться цим, а нам треба подивитися на одного дядька. Трохи віддалік, у густій траві, шкутильгав волохатий, смугастий дядько з великою трубою на спині. В руці він тримав папір з оголошенням: «У джмелине гніздо потрібен добрий сурмач». А сам увесь час бурчав і лаявся.
— Проклята дорога! Хоч би стежку пристойну зробили тут! Увесь час дряпайся на щось, або через щось перелазь, або під щось підлазь! Та ще й з оцією дурною трубою. Навіть повернутися не можу!
Раптом він ступив на грубелезне стебло й — геп! — упав просто на трубу та ще й ударився головою.
— І як я міг ускочити в таку халепу — найнятись у цю далечінь? Ніби вони самі собі не могли сурмити! — лаявся він, вирівнюючи мідь пом’ятої труби. — А все через те, що я зголосився на цю об’яву, й через те, що мені заплатили наперед! Тепер щодня вставай перший, буди гніздо чужих джмелів та ще й терпи від них усього, коли вони не хочуть уставати!
Тут він знову послизнувся, аж у нього в кишені забряжчали гроші.
— Якби хоч хтось допоміг мені з оцією дурною трубою! Я вже ледве чалапаю.
Чи ти бачиш, джмелі! Мовляв, буди їх. Коли джмелі влаштують гніздо, то вибирають собі сурмача, і той повинен щоранку сурмити, аби вони не забули вилетіти на роботу в поле чи на садові дерева. Тож і наш Джміль із трубою мусив будити їх.
А ось тепер він зупинився біля табору й дивився, що там діється.
Серед табору між наметами стояв чорний муравлик, прив’язаний за ногу до щогли. Коло нього купчилися хлопчаки, цікаві, що буде далі. На щоглі над чорним бранцем було прибито об’яву: «Дешево продається».
Джміль пройшов між наметами. Хлопці принишкли, як мишенята.
— Гм, гм, — бурчав Джміль. — Ви продаєте цього хлопчагу? Мені б він придався. Саме такого я й шукаю.
І підійшов до прив'язаного муравлика.
— Що ти вмієш? — спитав у нього.
— Все! — покірно прошепотів чорний муравлик. — Умію будувати, носити, лагодити...
— А диви-но! Це було б добре! — забурчав Джміль. — А сила в тебе є?
І почав обмацувати муравликові м’язи, спершу на руці, потім під пахвами. Ой-ой-ой, як лоскітно! А муравлик не міг навіть поворухнутись. Потім Джміль помацав йому пальцем коліно, під коліном і спробував ступні, чи досить тверді. І-і-і-і, як лоскітно! А коли Джміль тицьнув його під ребра, чорний муравлик не витримав і голосно засміявся:
— Хе-хе-хе, та ти веселун! — задзижчав Джміль. — Треба тебе купити. Носитимеш мені трубу.
Заплатив за чорного муравлика скільки треба було й повів за собою.
Хлопці стояли збентежені. Чорного муравлика таки продали!
А начальник табору потер собі руки й гукнув іще:
— Гей, дядьку! То ви купили Муравлика Ферду!
Так, Муравлика Ферду, який усе вмів, до всього брався, нічого не боявся й до всього ставився поважно.
«Тепер треба служити, нічого не вдієш! — подумав собі Муравлик Ферда й покірно пішов за Джмелем. — Але чекайте, я з цієї халепи ще вирвуся!»
ЯК ДЯДЬКО ДЖМІЛЬ БИВСЯ ОБ ЗАКЛАД
Мусимо признатися, що наш Джміль був поганий джміль. П’ятірку з поведінки ви б йому не поставили. Ба навіть четвірку. Цей Джміль був такий собі дядько «ледве-ледве на трійку». Він не дбав про нектар для свого гнізда — дбав лише про те, аби сам напився.
Тільки-но Джміль повісив трубу на шию Ферді (але ж і вигляд мав Ферда з тою трубою!), як притьмом побіг до квітки.
— Побиймося об заклад, Фердо, що я вилізу на цю квітку на самих руках! — закричав він задиристо й одразу ж ухопився за стебло самими руками. І справді, не торкаючись ногами, зіп’явся аж нагору.
Ферда уважно дивився. Поправляв на плечі трубу й голосно висловлював своє захоплення, аби потішити Джмеля. Але нараз він побачив, що Джміль на квітці занурив хоботок у келишок і випив увесь нектар, який там був.
«Ач, хитрюго, видно, ти не так хочеш тренуватися, як пити! — сказав собі Ферда.— Ну, гаразд, нехай буде по-твоєму».
Дядько «ледве-ледве на трійку» після доброго ковтка облизавсь і вже став біля другої квітки.
— Побиймося об заклад, Фердо, що на цю квітку я вилізу задом наперед, униз головою!
«Ти хитрий Джміль, — подумав собі Ферда. — Але гаразд, я тебе потішу».
І вголос сказав: