Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 10)
ПРО ТЕ, ЯК ФЕРДА ДОПОМАГАВ ПОЛЮВАТИ, Й ПРО ЛИХУ НАРЕЧЕНУ
Справді, жук М’ясолюб був, як і всі жуки-жужілки, нічний мисливець. Увечері він виходив полювати на жучків, які забули піти спати й досі не сховалися, на дощовиків, на слимаків. Ловив кожного, на кого натрапляв. Підповзав, ховаючись за камінцем або травою, і — ба-бах!
Ферда миттю біг по здобич, а ненажера жук М’ясолюб усе їв та їв. Потім вони відпочивали хвилину — жук куняв трохи, — а тоді знову йшли полювати. Хто цього не бачив, той ніколи не повірить, який той жук ненажера і скільки він може з’їсти за ніч. Навіть отакенного слимака подужав з’їсти, перше ніж на світ благословилося.
Ферді в жука жилося добре. Він швидко всього навчився. Обережно носив рушницю й патронташ і старанно апортував. А ходити щодня на полювання — це кожному сподобалося б. Та до того ж на полюванні траплялося багато всяких пригод.
Ферда, мабуть, і досі залишався б у жука, якби одного разу жук-жужілка не привів додому молоду наречену. Ще здалеку жужілка крикнув Ферді:
— Гей, веду тобі твою нову пані, сьогодні ти лишишся вдома, бо завтра я одружуюсь!
Ферда лишився вдома й допомагав прибирати. А прибирати було що. У Ферди вже боліли руки, а в пані жучихи — голова.
Та сталося лихо. Пані жучиха за роботою зголодніла. І це був кінець. Жучиха їсть так само багато, як і жук. Спочатку вона тільки облизувалась, потім голодними очима зиркнула на Ферду й зрештою погналася за ним.
Ферда не став її чекати, а бігом до дверей. Вона — стриб! — за Фердою. Ферда — шмиг! — у неї попід руками праворуч. Вона за ним слідом праворуч, а він — шусть! — ліворуч. Вона ліворуч, а Ферда їй під ноги і з дому геть. Побачив Ферда, що справа кепська, й чимдуж побіг далеко-далеко.
Ще ніколи жоден мурашка так швидко не бігав. Біг він по камінню, біг по траві. Раптом — хруп! — травинка під ним зломилася. Ферда впав на землю. «Зараз жучиха мене схопить», — подумав. Та вона не встигла ще добігти, а він уже мчав далі. Зненацька на Ферду впала шишка, мало його не задавила. «Ага, кидає на мене шишками!» — затрусився він. Але нічого йому не сталося, й він тікав далі, поки вскочив у болото. «От вона й схопила мене!» — зойкнув Ферда. Але то не пані жучиха схопила Ферду, то жук М’ясолюб витягав його за хустинку з болота.
— Щастя, що я саме тут нагодився. З чим до мене біжиш, друже?
Жук був трохи здивований, коли Ферда, ще геть переляканий, розповів, що тікає з дому від лихої М’ясолюбової нареченої.
— Шкода, — засумував жук. — Шкода, але нам з тобою, Фердо, доведеться розлучитися. Лишатися надалі зі мною тобі не можна — або тебе з’їсть моя жінка, або ти довіку муситимеш ховатися. Краще відведу я тебе до дядька плавунця.
І він тут же продав Ферду за два жаб’ячих стегенця плавунцеві Страширибкові.
ЯК ФЕРДА ПОМПУВАВ У ПЛАВУНЦЯ Й СЛУХАВ ВІРШИКИ
Жук-плавунець Страширибка — пан з товстими руками й дуже волохатими ногами в довгому брунатному пальті зі світлою оторочкою — мовчки підвів Ферду до води, де на березі стояла помпа. Така малюсінька помпочка, що я б з нею грався цілий день. Показав на неї Страширибка й сказав тільки:
— Помпа!
Потім двічі качнув — буль-буль-буль! — у воду з помпи полетіли великі бульбашки. Цією помпою качали не воду, а повітря, яким дихають плавунці під водою. Потім плавунець Страширибка показав на мотузочок від дзвоника, який звисав аж у воду, й сказав:
— Задзвоню — почнеш помпувати. Зрозумів? — а тоді, не чекаючи на відповідь, стрибнув у воду.
Як він умів плавати! Кілька разів гребнув ногами (аж Ферді в голові запаморочилося), блискавично напав під водою на маленького черв’ячка, з’їв його і вже повернувся знову до мотузки. «Дзень-дзелень!» — задзвонило нагорі, Ферда натиснув ручку помпи, у воду пішло повітря, але жодна бульбашка не випливла нагору. Плавунець Страширибка їх усі половив і поховав собі під поли. Тепер йому буде чим дихати. Потім він виплив нагору, висунув голову з води й сказав:
— Добре!
Та тільки-но він вистромив голову, як за ним озвався пустотливий сміх і якісь тоненькі голоси гукнули:
— Таточку, голубчику!
На воді пливло троє веселих дівчаток у дивовижних купальничках. Плавунець Страширибка щасливо всміхнувся й показав на них:
— Мої доньки. Коли виростуть, стануть такі ж самі жуки, як я! — і зник під водою.
Це були личинки жука-плавунця. Вони підморгнули Ферді й почали дражнити його чудернацькими віршиками. Кричали вони приблизно таке:
— Що то вони верзуть? — буркнув Ферда й подивився на свої черевики.
А личинки почали голосно хихикати, припливли ближче й тепер кричали іншого безглуздого віршика:
— І чого їм треба? Може, не подобається мій одяг? — злостився Ферда біля помпи, а сам поправляв свою крапчасту хустинку та оглядався навколо, чи не випала в нього яка копійка. Тут личинки зайшлися сміхом і почали знову:
Ну, це вже занадто. Ось Ферда їм покаже, яку має силу! Він гримнув на них:
— Чого це ви, базікалки, дурниці всякі вигадуєте? Ану, цитьте!
Личинки перелякалися й почали кликати на допомогу батька:
— Тату, Ферда лається!
Тато до них не приплив, а потягнув за мотузку дзвоника. Ферда напомпував йому під воду повітря й сів спочити. Пустотливі личинки більше не чіпали Ферду й сміялися вже з чогось іншого.
Так Ферда щодня працював, і йому було добре. Плавунець Страширибка ловив під водою для себе й для личинок стільки водяної дрібноти — черв’яків, рибок, жабок, пуголовків — і відрізав Ферді стільки добрих шматків, що ними можна було б нагодувати цілий мурашник. Тому Ферда ділився з кожним, хто приходив до нього. З личинками він уже порозумівся, навіть знав, чим їх можна подражнити. Придумав і собі віршика й наспівував його:
Ой, як швидко всі личинки ховались тоді у воду! Боялися, щоб їх не поїли гусенята. А потім сердились, коли бачили, що Ферда їх обдурив, і кричали йому:
А Ферда тільки сміявся й показував їм довгого носа.
ПРО ПЕРЕВДЯГНЕНИХ ДРУЗІВ І ПРО ТЕ, ЯК РОЗІРВАЛО ПОМПУ
Одного дня біля Ферди пройшло двоє дивних подорожніх. Можна було подумати, що це йдуть жуки-капуцини, але ці були набагато менші й надкрилля на них висіли якось дивно. А й насправді, це були не капуцини. Коли один з них підійшов до Ферди й трохи підняв каптура, Ферда побачив, що це — перевдягнений чорний мурашка. І другий подорожній теж був чорний мурашка, і теж перевдягнений, щоб його ніхто не впізнав.
— Тікайте, тікайте, друзі, а то вас плавунець побачить! — злякався Ферда. — Я йому помпую повітря, й він розсердиться, коли побачить, що я тут з вами бавлюсь.
Обидва замасковані мурашки тільки засміялися:
— Не бійся, Фердо. Ми хочемо втекти, але разом з тобою. Ми, власне, для того й прийшли, щоб визволити тебе з неволі. А щоб у дорозі тебе ніхто не впізнав, наші швачки й тобі пошили костюм.
І один мурашка витяг з-під свого плаща чернечий одяг для Ферди. Якби Ферда його вдягнув, то був би схожий на жука-капуцина, і ніхто б його не впізнав.
У Ферди від подиву розширилися зіниці. Ай, ай, ай! Перевдягтися в капуцина! Оце штука! Ото б на нього всі дивилися! А що, коли б у такому одязі він прийшов до рудих мурашок, наприклад, і почав їх лякати? Ото б вони тікали!
Ферда взяв чернечий одяг. Одна рука його вже була в рукаві, й він почав одягати другий. Коли це раптом під водою шмигнула чорна тінь і стиха дзенькнув дзвоник. Плавунець Страширибка, мабуть, іде по повітря! Хоч би він нічого не помітив! Один з перевдягнених мурашок вмить скочив до помпи й почав помпувати.
І це була помилка. Цього не можна було робити. Спершу треба було подивитися під воду! Бо то приплив не плавунець, а пуголовок, товсте жаб’яче дитинча, дуже-дуже цікаве, яке хотіло спробувати, чи не можна їсти мотузка від помпи. Потяг той пуголовок за мотузок, і раптом кілька бульбашок повітря влетіло йому просто до рота.