Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 5)

Коли Ферда виринув, він поплив наввимашки так прудко, що за ним аж хвиля вставала.

— Оце плавець! — похвалила його синя бабка. — йому хоч зараз виступати на олімпіаді!

А Ферда тим часом ліг на спину, глибоко вдихнув повітря, склав руки на грудях, випростав ноги і отак, не рухаючись, плавав на воді.

— Гляньте лишень, не пливе і водночас не тоне! — загаласували вкрай здивовані комарики.

А Ферда наступної миті затис пальцями носа й пірнув головою вниз. На поверхні стирчала тільки мурашина гузка.

— Ха-ха-ха! — зареготали комарики так, що аж луна пішла навкруги, а їхні сестри-водомірки позбігалися захекані, ніби на гвалт. Пірнувши, Ферда підплив до однієї з водомірок і тихесенько полоскотав її по черевцю.

— Ті-ті-і, хи-хи! — пискнула водомірка й знялася в повітря. А Ферда підплив до другої і шкряб-шкряб її по черевцю. Водомірка не помітила Муравлика під водою і теж втекла з переляку.

Ну й весело ж було! Ферда нахлюпався й наполоскався досхочу, а коли виліз, то жук Торбинка все ще пробував воду. Мовляв, надто вона вже холодна. При цьому він розповідав трьом комарам про Ніагарський водоспад, якого бачив у кіно і до якого цьому ставкові нема чого й рівнятись.

Але заждіть, кого це Муравлик раптом побачив? Невже це правда? Він не вірив власним очам. Адже ген там, у траві, червоніли шати панни Сонечко!

Авжеж, то була вона. Рвала квіти в букет. Ферді аж дух перехопило. Ах, як йому захотілося сказати Сонечку щось хороше! Або чимось приємно її здивувати! Треба щось придумати гарне. І він придумав. Підійшов потихеньку до Сонечка ззаду і лясь! По-дружньому ляснув її по спині так, що панночка аж кевкнула.

І який дідько надав йому так учинити! Сонечко здійняла такий лемент, так заверещала, ніби її ножем різали. А потім як накинеться на Ферду!

— Ах ти ж капосний хлопчисько, замазуро нещасний, очі б мої тебе не бачили! Геть звідси! — лементувала вона так, що аж почали злітатися комарі, жуки та бабки. Навіть жук Торбинка припинив свої теревені, а коли побачив, що Ферда попав у халепу, то миттю зник.

Нещасний Муравлик хотів був заспокоїти Сонечко, пояснити їй, у чім справа, й ніжно взяв її за руку. Але панночка заверещала, ніби її оса вжалила:

— На поміч, рятуйте, захистіть мене!

Наче й справді її ображали хтозна-як.

ЯК СЛИМАКОВІ СПОДОБАЛОСЬ, КОЛИ ФЕРДА ЧУХАВ ЙОМУ СПИНУ

Несподівано з луки на Муравлика налетіли чотири жуки-щипавки, чотири поліцаї. Вони сторчголовою попадали на землю, згорнули свої довгі прозорі крила в малі футлярчики за плечима й повихоплювали з піхов дебелі киї. Для остраху спробували їх на Муравлику, а потім гаркнули:

— Ти що тут витіваєш?

— Ох, панове поліцаї, на мене вчинили напад, — запхикала панна Сонечко. — Цей забіяка на мене накинувся.

Чули, що ця панна вигадала?

— Він підбіг до мене ззаду, та як штовхне, як штовхне...

Чули таку брехню? Адже ви знаєте, що Муравлик тільки раз плеснув її по спині!

— Він, мабуть, убив би мене, якби ці добродії комарики не прилетіли на поміч!

Яка ж це була неправда! А втім, комарикам сподобалось, що їх похвалили перед поліцаями, вони відразу набундючились і вдавали, ніби врятували від смерті сто Сонечок.

— То он який ти кавалер! — напустилися на Ферду щипавки. — Он що ти витворяєш, по очах навіть видно, який ти бешкетник!

Муравлик безпорадно озирався й не міг вимовити ані слова на захист.

— Ми тебе приборкаємо швидко! Не будеш більше бешкетувати!

Після цього один з поліцаїв дістав з торби наручники й надів їх Муравликові на руки.

— Арештувати його!

— Так, так, арештуйте його, панове поліцаї, — зраділа панна Сонечко. — Я розповім вам, що він іще тут витворяв.

Дивіться-но тільки, як ця панночка вміє намовляти!

— Адже це саме той, кого ви шукаєте, панове поліцаї! Це він запрягав тоді Слимака у візок!

От же ябеда ця Сонечко, і хто її тягнув за язик!

— То он ти який! — хором гукнули поліцаї до Муравлика. — Тепер ти заплатиш за все! А зараз гайда до Слимака! Ось хто зрадіє, що ми тебе схопили!

Щипавки розкрили свої футлярчики, порозправляли довгі крильця, схопили Муравлика під руки і — хур-р-р! — майнули до Слимака. А той саме простував до городу. Прочув, що там росте гарний салат, і поспішав, жадібно облизуючись, аж гидко було дивитись.

— Пане Слимаче, пане Слимаче, осьдечки він! Ми таки знайшли його! Відчиняйте швиденько, ми його у вас замкнемо!

Оце новина для Слимака! Він миттю зупинився:

— А покажіть-но його! — загорлав зловтішно, оглядаючи полоненого Муравлика. — Диви, який розбійник!

— Негайно замкніть його! — і Слимак задоволено відчинив двері своєї міцної хатки.

Тільки-но щипавки замкнули Муравлика, той почав гатити в двері ногами, грюкати кулаками, поривався тікати на волю, але не міг.

Він шкрябав, стукав, колупав стіни своєї в’язниці, та все марно. Зате старий Слимак був ще дужче задоволений, бо відчував приємний лоскіт за спиною.

ЧОМУ ВЕЛЬМИШАНОВНА СКАРЖНИЦЯ ДМУХАЛА НА КУЛЬБАБУ ТАК ОБЕРЕЖНО

Другого дня Ферду привели на суд. Закутого в кайдани, його вштовхнули до порожньої черепашки. Біля входу вже юрмився натовп комах. Вони штовхалися, натискали на передніх, зводилися навшпиньки й вигукували: «Це він, це він!»

У самій черепашці вже сиділи судді — три довгоносі жуки, а в кутку примостилися здивовані комарі, котрих викликано як свідків. Біля прокурора пишалася панна Сонечко. Тут належало бути й Слимакові, але він не вмів так спритно скаржитись, як Сонечко, та й, зрештою, він не вліз би до черепашки.

Тільки-но ввели Муравлика, найвищий носатий жук, що був за голову суду, подзвонив і, коли запала мертва тиша, підвівся й проказав:

— Починаємо суд над великим злочинцем, підбурювачем і негідником Мурашкою Фердою. Про його провину розповість нам вельмишановна панна Сонечко.

І вельмишановна панна Сонечко — напудрена, розмальована й модно вбрана — почала розповідати про те, як Ферда запрягав Слимака, як примушував його возити на посміх усім комахам, як подарував їй коника з візком, а той коник відразу ж утік, коли тільки вона спробувала відшмагати його батогом...

— Дозвольте запитати, за що вельмишановна панна скаржниця хотіла відшмагати коника батогом? — промовив суддя шанобливо.

— Він багато їв! — спокійно відповіла високоповажна панна скаржниця й додала, що тепер, мовляв, з вини Ферди вона тим візком не може їздити і він тільки заважає їй на подвір’ї. Потім обурено розповіла, як Муравлик напав на неї біля озера і як її врятували комарі, котрі можуть підтвердити все це перед високоповажним судом.

— То як, визнаєте себе винним? — гримнув суддя на Ферду.

Бідолашний Муравлик намагався все пояснити, але марно, бо комарі, горді з того, що про них говорять як про захисників, підтвердили все, що розповіла Сонечко.

Після цього принесли відквітлу кульбабу з шапкою білого пуху.

— Дмухніть! — наказав суддя Муравликові.

Ферда дмухнув щосили, і майже половина пуху обсипалась. Потім по черзі дмухнули носаті жуки. Облетіло ще трохи пуху. Потім дмухнула панна Сонечко, але так обережно, що жодна з пушинок навіть не ворухнулася.

Після цього порахували, скільки пушинок іще лишилося на кульбабі. Вийшло рівно двадцять п’ять.

— Слухайте вирок! — оголосив поважно суддя й знову підвівся. Всі принишкли й затамували подих, а суддя врочисто вів далі: — Мурашка Ферда дістане двадцять п’ять різок ззаду нижче пояса. Всі двадцять п’ять йому всипле кат Рогач, а присутніх гостей запрошуємо завтра прийти подивитись.

Присутні в залі зустріли вирок схвальним пожвавленням, а подекуди навіть почулися вигуки «браво!». Всі вже зарані тішилися з такого видовища. А Ферду тим часом відвели й знову замкнули у Слимака.