Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 4)
— Мій любий, розумний конику! — скрикнув Муравлик і кинувся обнімати його.
ЯК ПАННА СОНЕЧКО ВЕСЬ ЧАС ВЕСЕЛИЛАСЯ, А НА МУРАВЛИКА НАВІТЬ І НЕ ГЛЯНУЛА
Тепер, звичайно, справи пішли на краще. Як тільки Муравлик побачив, що коник лащиться до нього, він почав запрягати його у візок. Ах, яке це було видовище!
Муравлик тримав віжки гордовито, ніби якийсь князь, а коник мчав, наче на перегонах. Мала комашня, звичайно, стрибала й чіплялася на візок ззаду, щоб Ферда не бачив. А він усе це бачив, проте, певна річ, мовчав.
«Нехай собі катаються, — думав він, — аби тільки під колеса не попали». А малеча тим часом не вгавала, хоч на колеса таки поглядала.
Одного разу, коли Муравлик отак прогулювався, над ним щось захурчало, закружляло, а потім сіло на камінь, сховало крильця під надкрилля й почало чепуритись.
Це була панна Сонечко. Муравлик завернув до неї, промчав понад самісіньким камінчиком, оглянувся, але панночка ніби й не бачила його, лише чомусь хихотіла.
Нарешті Муравлик не витримав:
— То як, ви вже спитали в матусі?
Але панночка не відповіла. Лише хихотіла собі: «Хи-хи-хи!» Муравлик запитав ще раз, та Сонечко хихикала далі.
Тоді Муравлик натягнув віжки, і коник зупинився так раптово, що аж копирснув ногами землю.
— То що, хотіли б ви сісти? — запитав Муравлик.
А панночка знову: «Хи-хи-хи!» Проте ніби ненароком зіскочила з камінця.
— Давно б так, — мовив Ферда, подав Сонечку руку й допоміг влізти на візок. Але панночка ані пари з уст і все тільки посміхалася. Муравлик ляснув батогом у повітрі, коник став дибки й помчав. Ох, то була їзда!
— Ану спробуйте самі! — запропонував Муравлик і простягнув віжки Сонечку. Панночка трохи злякалася й вирячила очі. Та як тільки відчула, що коник слухається віжок, перестала боятись і весело хльоскала батогом.
Коли вони знову зупинились біля каменя, Муравлик зійшов з візка й урочисто мовив:
— Сонечку, цей візок і цей коник — ваші. Хочете їх мати?
І що, ви гадаєте, відповіла йому панночка? Анічогісінько, тільки зайшлася знову: «Хи-хи-хи!» — підстьобнула коня й помчала, навіть не глянувши на Муравлика.
Муравлик стояв і чекав. Він думав, що Сонечко повернеться, зіскочить з візка й вигукне: «Мій хороший Муравлику, я люблю тебе за це», — і чмокне його в щоку. Або приїде й хоч погляне на нього привітно. Але панночка Сонечко так і не приїхала.
ПРО НАЙКРАЩІ ІГРАШКИ ДЛЯ МАЛЯТ
І знову Муравлик повернувся додому сумний, знову заснув у сльозах, а прокинувшись другого дня, побачив перед дверима не коника, а пана Цвіркуна, який гучно стукав у двері хатинки. Пан Цвіркун був не сам. З ним прийшла пані Козачиха Рум’янка.
Вона, бідолашна, вся зашарілася від сорому, а Цвіркун весь час її підбадьорював: «Та не соромтесь-бо, тіточко!»
Потім Цвіркун звернувся до Муравлика:
— Час уставати, пане майстре! Я приніс вам роботу, але біля неї, хлопче, доведеться вам поморочитись!
Муравлик миттю підхопився й вискочив на подвір’я. Цвіркун привітно поплескав його по плечі й пояснив:
— Розумієте, в пані Рум’янки повно-повнісінько дітей і ні копійки грошей. Та не соромтесь, прошу вас, тіточко! Отже, пане Муравлику, за роботу плачу я!
І Цвіркун дістав коробочку, повну, як стрюк гороху.
— Наробіть за це дітям цілу купу іграшок. Нехай собі бавляться. Ви, тіточко, біжіть по дітей, а ви, Муравлику, мерщій беріться до роботи!
Цвіркун знову привітно поплескав Муравлика по плечі й відійшов, задоволено погладжуючи себе по черевцю. А Козачиха, червона з радощів, полопотіла додому по дітей.
— Пане Муравлику, пане Муравлику! — загукав хтось несподівано за огорожею. Це був жук Торбинка, що вже видужав знову. Він чув усю розмову й тепер квапливо перелазив через тин.
— Вам потрібні робітники? Ось де будуть цяцьки, як лялечки! Я знаю двох ковалів — не майстри, а казка! Покликати їх? — гукав жук. Не встиг Муравлик відповісти, як з’явилися два ковалики й взялися до роботи. Торбинка метушився біля них, давав поради й вихвалявся, які іграшки та цяцьки він бачив у кіно.
Тим часом сімейка пані Рум’янки поспішала до чепурного Фердиного будиночка. Навколо, скільки сягає око, все зачервоніло, наче хтось полив землю кров’ю.
Перед козаченятами все навкруги кинулося врозтіч. Метушня збудила нічного метелика, що спав у траві. Мотиль, наче несамовитий, пурхнув угору й з переляку закружляв у повітрі. Над полем конюшини він зіткнувся з хрущем, і вони обидва попадали на землю.
Тим часом Ферда впорався з роботою. Ви б тільки побачили, що він намайстрував, — біля його будиночка утворився справжній дитячий майданчик.
Найперше, що впадало в очі, — це карусель на стеблині кульбаби, де на шнурочках підскакували тарантасики, оберталися кошики й погойдувалися човники.
Десятків зо два малюків мерщій скочило на сидіння, а двадцятеро інших заходилось крутити карусель.
Ох, як було добре!
Коли діти в сидіннях накаталися, вони поступилися місцями тим, що трудилися, а самі заходилися крутити карусель.
Біля каруселі була велика гойдалка. Ферда поклав на виступ камінця стеблинку трави. На один кінець стеблини сіло десятеро малят-козаченят, а на другий — теж десятеро. Один малюк став посередині, тримаючи по калачу в кожній руці. Коли він кусав калача з правої руки — правий бік гойдалки ставав легшим і здіймався догори. А коли кусав калача з лівої руки — лівий бік здіймався вгору. Отак гойдалка й почала гойдатись.
Коли б ви тільки бачили, як хитрували малі козаченята, щоб стати посередині гойдалки. Та й було чого! Адже цих калачів накупив сам Цвіркун, і вони були невимовно смачні!
Та це ще не все! Муравлик разом з коваликами десь розшукав вусик гороху, скручений колечком, і підпер його гілочкою так, щоб один кінець був угорі, а другий упирався в землю, на зразок дитячої гірки-ковзанки. До верхнього кінця вони приставили драбинку з широкими сходинками. Зіпнувшись по цій драбинці, малята спускалися по завитку вниз, наче з гірки.
Був на майданчику і тролейбусний парк. І хоч машини там рухались не від електричного струму, а кожного візка штовхав один із малюків, але вам навіть уявити собі важко, що то був за лемент, коли одні пасажири виходили, а інші займали їхні місця.
Один з коваликів стежив за порядком. Як черговий він пов’язав через плече широку стьожку. Ох і клопоту ж йому було!
Тільки як почало вже смеркати, щаслива матуся повела своїх дітей додому. Муравлик тим часом порозбирав усі іграшки, а деталі з дерева, стеблинок і камінчиків сховав у повітку. Коли буде якесь свято, ковалики знову складуть із них іграшки.
Про все, що зробив Ферда у цей день для малят, ще й досі розказують усі лісові й лугові комахи.
ЯК КОМАРІ АПЛОДУВАЛИ МУРАВЛИКОВІ, А ПАННА СОНЕЧКО БУЛА ОБРАЖЕНА
— А тепер, пане майстре, підемо скупаємось! — заявив другого дня вранці жук Торбинка, злізаючи з горища.
— Що ви там робили? — запитав здивовано Ферда.
— Спав, пане Муравлику. Ввечері мені не схотілося йти додому, то я собі виспався у вас на горищі!
І він повів Муравлика до ставка, розповідаючи дорогою про водолазів, підводні човни, великі змагання плавців і про все, що бачив у кіно. Проте, коли вони нарешті прийшли до ставка, жук Торбинка не наважився навіть ступити у воду. Він умочив лише пальчики ноги. Зате Ферда розігнався по стеблині рогози, ніби з трампліна, і гоп! Тричі перекинувся в повітрі млинком і пірнув у воду, наче стріла, навіть не здійнявши за собою жодної бризки.
Кілька комариків, які бачили це, дружно зааплодували йому. Оце клас!
Так можуть шугати у воду тільки жаби або принаймні чемпіони з плавання! Це вам не якийсь там неборак, котрий плюхає так, що аж бризки летять навколо, ніби від поливальної машини!