Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 15)
— Що ж це таке? То ви отак на Ферду? — загомоніли на березі. — Ні, цього не буде!
Саме цієї миті вилізли з води колишні личинки всіх інших нетлів. Розгорнули свої плащі й перетворилися на молодих нетлів. Вони не чекали, поки їм обсохнуть крила, а хмарою злетіли вгору, що аж темно стало, й та хмара закрила Фердин корабель. Цілком закрила його від рудих мурашок.
Але це ще не все. Личинки плавунця теж уже виросли, перетворилися на великих плавунців і закричали:
— І ми допоможемо Ферді!
Вони злетіли над рудими мурашками й гули над ними так грізно, що найслабкіші з мурашок попадали на землю. Натовп глядачів аж стрибав з радощів. Такого ще ніколи не бувало.
А що то знову летить у повітрі? Гляньте! З мурашиного левеняти став крилатий Мурашиний Лев. Тепер він літає тут, хоче помститися, кричить:
— Почекай, Фердо, не думай, що я забув, як ти мене пошив у дурні, коли я був ще Тютінком! І того, як ти мене хотів замкнути, я теж не забуду! Почекай, я тобі за все віддячу! Почекай, буде в мене син, він тебе з’їсть!
Але не бійтеся, ніхто Ферду не з’їсть. Бо в Мурашиного Лева не було ніякого сина. Він навіть і не оженився. Перш ніж устиг він знайти собі наречену, його з’їла пташка синичка.
А Ферда приплив додому. Руді мурашки його не схопили. У вітрила дув ходовий вітер, і ніхто не міг наздогнати корабель.
Але цікаво, що ж сталося з тими порожніми будиночками личинок нетляток під водою? Вони ж були такі гарні й так добряче зроблені! Було б шкода їх. Але все обійшлося гаразд. їх знайшли діти й гралися з ними. У нас дома теж є один, його принесла нам маленька дівчинка.
ПРО НЕВІДОМИЙ ТАЄМНИЧИЙ КАРАБЕЛЬ
На нашому струмку діялося щось незвичайне. Навіть маленькі рибки, півголки завбільшки, й ті не могли нічого зрозуміти. Ціла хмара їх пливла за тою невідомою маленькою річчю.
Та річ була схожа на невеличкий вітрильник з двома щоглами, з віконцями на бортах і навіть маленькою будочкою для екіпажу.
— Що це може бути? — запитало рибенятко. — Мені здається, що це корабель.
А одна рибка сказала, що це якийсь принц їде в подорож навколо світу.
— Це неможливо, — заперечила їй інша. — Принц не плив би так. У нього був би цілий караван кораблів.
— А що, коли це ніякий не принц, а що, коли це... — рибка аж затремтіла від страху. — А що, коли це морські пірати, — прошепотіла вона й хотіла вже втекти.
Але цієї миті корабель повернув до берега. Збирався причалювати. Тож цікаві рибки залишились подивитися, хто на ньому приплив.
— Це, мабуть, десь тут, капітане. Гадаємо, що ми вже біля дому, обізвалися згори голоси двох мореплавців.
— Побачимо, як до берега пристанемо, — промовив капітан; очевидно, він був у доброму гуморі.
— Тихше, — зашикали одна на одну рибки. — Зараз побачимо.
— Отепер, дами й панове, я продемонструю вам карколомний стрибок з корабля на берег, — пролунав веселий капітанів голос.
Рибки хотіли подивитися на цей карколомний стрибок, та враз кинулися врозтіч, ніби по них хто вистрілив. Щось велике й страшне з’явилося серед рибок, кинулося під корабель, вхопило його за днище велетенськими зубами й шмигнуло вглиб. Від корабля не лишилося й сліду. Тільки на тому місці, де він зник, борсалося у воді троє мурашок. Мурашки махали руками, дригали ногами, випльовували воду.
— Хлопці, не буду я Ферда Муравлик, коли це не хребтоплавка! — крикнув один із мурашок з червоною крапчастою хустинкою на шиї й кількома спритними гребками підплив до берега.
— Ото дивуватиметься, коли побачить, що нас на кораблі немає, й коли не знайде на ньому ніякої поживи! — заїкаючись, сказали двоє інших мурашок.
Вода була холодна — бррр! Вони струшували з себе воду й тремтіли від холоду. Вони були дуже схожі на свого капітана, тільки на шиї мали невеличкі жовті бантики. Та...
Та це ж був Ферда з друзями! Це був той корабель, на якому вони пливли до свого мурашника! І майже дісталися додому. Та якби хоч трохи забарилися, хижа хребтоплавка потопила б їх усіх.
— То хай собі, дурна, бере той корабель. Нехай кусає голе дерево. Нас вона там уже не знайде, — сказав на березі Ферда, коли вже зовсім обсох.
— Ось погляньте, тут росте дерево, на якому живуть лісові бджоли. Ми завжди ходили до нього по мед, — зраділи Фердині друзі. — Отже, ми зовсім недалеко від мурашника!
ПРО ДУРИСВІТКУ БДЖОЛУ ТА ПРО ЛИЦАРЯ, ЩО ХОВАВ КУЛЬКИ СОБІ ЗА ОБЛАДУНОК
Як тільки почув Ферда про мед, у нього аж голова пішла обертом. Він навіть схопився за неї, щоб вона, бува, йому не одпала.
— Фердо, ходімо! Тільки спробуємо трішечки! — під’юджували його друзі.
Але Ферда й сам розпалився. Він уже уявляв собі, що купається в меду.
— Зараз, зараз, почекайте, я вам принесу! Я туди скочу, а ви тут постережіть, щоб мене, бува, хто не застукав зненацька.
І миттю зник у маленькій щілині в дереві, й не було вже по ньому ні слуху ні духу.
Що було робити друзям-мурашкам? Довелося слухатись. Посідали вони коло дерева на траві, чекали меду, ковтали слину й стерегли.
Повз них пройшла Бджола. Вона глянула на мурашок якось дивно.
— Що ви тут робите?
— Нічого. Ми просто так собі сидимо,— відповіли смиренно мурашки. І вдали, ніби й справді просто так собі сидять.
— Щоб тільки до нашого меду не йшли! — продзижчала Бджола й почимчикувала далі.
Та далеко від них не відійшла. Увесь час озиралася, увесь час зупинялася, аж раптом обернулася й кинулася до мурашок.
— Гей, ви там! — крикнула Бджола ще здалеку, показуючи на них пальцем. —А чи не хочете зіграти зі мною в кульки?
— А-а-а-ах, — зітхнули з полегкістю мурашки. Вони вже думали, що Бджола хоче їх обох схопити. — Звичайно, зіграємо, пані. Залюбки!
І витягли кожен приблизно по десять кульок. Бджола теж витягла, та тільки, на диво, одну-єдину кульку.
— Ну, починаймо!
Закрутилась, п’ятою зробила ямку, й, перш ніж мурашки отямилися, Бджола кинула свою кульку так, що та впала зовсім близько від ямки. Мурашкам не поталанило. Бджола за хвилину виграла в них дві кульки. Цього разу мали починати мурашки. Ось тепер вони напевно виграють. Та де там! Бджола під час гри гасала між кульками й свою кульку завжди встигала присунути ногою ближче до ямки, а їхні притоптати до землі. І коли мурашки влучали в них — цок-цок! — кульки не хотіли навіть від землі відліпитися. Отак і виграла Бджола всі кульки.
— Пані, ви граєте нечесно. Так не роблять, — розсердився нарешті один мурашка, мало вже не плачучи.
Аж — лясь! — дістав потиличника.
— То що, хлопчиську, так не грають?
І — лясь! — дістав другого потиличника.
— Пані, віддайте нам наші кульки, — заскиглив другий мурашка й схопив Бджолу за крило.
Та мало й сам не дістав потиличника. Зчинилася бійка. Прибігли ще дві бджоли й спитали:
— Що тут діється?
— Ось подивіться, дівчата, ці двоє хлопчаків хотіли в мене забрати кульки, які програли. Хапайте їх!
І вже ті дві бджоли почали ганятися за муравликами.
— Це — неправда, неправда! — кричали мурашки. — Вона грала нечесно, то наші кульки!