Ондржей Секора – Муравлик Ферда (страница 14)

— Якби я так уміла стрибати, — сказала друга, — то перескочила б через гору над нами й стрибнула б там, у долині, у другий струмок.

— А я, — поспішила додати третя, — я б стрибнула аж кудись до школи, а там би стрибала в воду й показувалась дітям. Ото б усі дивувалися!

ЧОМУ ВСІ ХОТІЛИ, ЩОБ ЇМ БУДУВАВ ФЕРДА

Та й було б з чого дивуватись. Діти, мабуть, дивувалися б із звичайних личинок нетлів у їхніх хатинках з піску та трісок. А якби побачили будиночки, що їх спорудив Ферда, то були б до краю вражені.

Коли Ферда розповідав третю казку, будиночки всіх личинок були вже готові. Справді, один був кращий від одного, й не тільки кращий, а й дивовижніший. Ферда не будував звичайних футлярів або трубок, які бувають у інших нетлів. Він спорудив личинкам справжні будиночки з дашками, вікнами, склепіннями й вежами. Перед вікнами були садочки для водяних рослин, дахи Ферда повикладав яскравими надкриллями жуків, а вгорі змайстрував вітрячки. А деяким личинкам, які слухали найкраще, Ферда збудував справжнє диво.

Одній личинці він зробив локомотив, такий великий, якого ви не дістанете в жодній іграшковій крамниці. Спереду личинка могла виглядати назовні, а по боках локомотива були дірочки для її ніг. Коли личинка хотіла рушити, вона крутила лапками колеса і їхала по дну. Ой, скільки дива було у воді! Безліч рибок припливло до локомотива, а рибка, що припливла перша, зайняла місце над димарем і вдавала з себе дим. Ой, як було гарно! Кожна рибка потім хотіла бути першою, щоб удавати з себе дим.

Личинці, яка була найуважнішою і завжди знала про все, що діється навколо, Ферда збудував будиночок з вежею для спостережень і з дзвіничкою, звідки можна було дзвонити, коли наближався якийсь небезпечний ворог. На цей знак усі личинки ховалися в свої хатки, щоб їх ніхто не дістав.

Іншій личинці, яка всього боялася, Ферда зробив хатку, мов з бетону, й укрив їжаковими колючками. Ну, з таким будиночком її справді ніхто не одважиться проковтнути!

Була там ще одна личинка, яка хотіла мати все щонайкраще, наймиліше, найпишніше, і їй Ферда збудував справжнісінький літній палац. Спереду була веранда з дашком, по боках — склепіння з балкончиками. Позаду була біла вітальня з портьєрами й кухонька з таким маленьким посудом, що на ополоник треба було дивитися в лупу. А коли у воду світило яскраве сонце, личинка могла розкрити над собою велику червону парасольку.

Велика слава поширилася про це, й усі нетлі з усіх околиць ходили чудуватися на це диво. Ой, які б вони були раді, коли б Ферда спорудив такі будиночки й палаци їхнім дітям!

Всі ходили до тата-нетлі, обіцяли дати йому все, що він хоче, аби тільки позичив муравлика доглядати їхніх дітей. Але тато-нетля сказав, що нікому Ферду не дасть, а відпустить його на волю. Тільки Ферда мусить почекати великого свята, коли личинки перетворяться на молодих нетлів.

Ферда збудував собі на березі хатинку, точнісінько таку, в якій мешкав колись. Було йому добре. Нетлі щодня приносили Ферді якісь ласощі, а він за те повинен був щовечора розповідати їм казки. Слухали великі й малі, слухали всі личинки. Аж одного дня личинки перестали слухати. Бо вони виросли вже так, що їм стало тісно в будиночках, і вони позачиняли всі вікна та двері й поснули. Поснули таємничим міцним сном, під час якого в них виростали довгі ноги, крила й нова шкіра. Перетворювалися на дорослих нетлів.

Нехай сплять. До Фердиної хатинки кожен день збиралися листогризи, водомірки, лісові блощиці, нетлі, якось навіть прийшла й велика капустянка, аби Ферда для них щодня придумував нову казку.

ПРО НАЙСЛАВНІШИЙ ДЕНЬ НЕТЛІВ, ДОРОГИХ ГОСТЕЙ І ВИШУКАНІ ЗАБАВИ

Цілий край дізнався, що надходить велике свято. Сполохані водомірки переказували всюди у воді новину, що личинки збираються вилізти зі своїх будиночків у нових шатах.

Блакитні бабки рознесли новину по луках і полях.

Татові-нетлі праці було невпрогорт. Він готував до цієї великої події небачені свята. Усі інші нетлі, поки їх ніхто ще не з’їв, допомагали йому як могли.

Прийшли золотоочки, вбрані як дружки, з вінками на головах і з кошиками квітів у руках. Легенькі, як вітрець. Прийшло кілька метеликів у таких пишних шатах, що всі навколо аж роти пороззявляли. Прийшли золотоголовці, але такі напахчені, що аж млосно ставало.

Повсюди грали комашині оркестри. Тлі продавали солодке свіже питво. Бджоли носили медові пундики, а оси — ті відкрили цілу ятку із солодощами. Там був турецький мед, локриця, марципани, карамельки й таке інше — все, що оси вчора поцупили й принесли від людей. Ото коло них була штовханина!

Було на тих святах доволі забав і видовищ. Павучки вправлялися з еквілібристики на канаті, й під ними не було запобіжної сітки. Жуки-щипавки змагалися з бігу на приз із чорними жуками, а земляні блохи змагалися із звичайними блохами зі стрибків.

Найбільше оплесків було, коли стрибали через струмок і хтось, не дострибнувши, падав у воду. Прилетів туди й комар-довгоніжка, перевдягнений у страховище. Ну, то було вереску, коли всі тікали!

Була там і класична боротьба, в якій виступали товсті хробаки, і змагання штангістів, у яких увесь час перемагали двоє силачів у масках. Кожен хотів знати: хто ж то такі? А ті силачі за іграшку піднімали штангу, що була в двадцять разів важча за них. На мою думку, на таке здатні тільки мурашки. Ніхто їх не знав. Вони прийшли одягнені, як молі, а коли скинули свої плащі, то були справді дуже схожі на чорних мурашок.

Ферда теж спробував підняти штангу й підняв таку ж важку, як і вони. Всі дивувалися й тим більше зацікавилися, хто ж ті двоє силачів.

Раптом задзвенів дзвоник, що скликав усіх подивитися найцікавіше. Нетлятка почали народжуватися. З будиночків, у яких заснули ситі личинки, мали вийти вже дорослі нетлі з крилами. Всі глядачі й гості зібралися біля води — попереду дружечки, за ними ковалики у фрачках та циліндриках, потім гарні метелики, а потім інші й інші. Натовп був великий.

У воді щось заворушилось. І одразу ж загриміли фанфари сурмачів-джмелів і жуків, хорова капела одягнених у біле комарів заспівала тоненькими голосами величальну пісню, а позаду кілька тріскунців вистрелили залпом із мортир.

Очі всіх були звернені до води.

На берег почали виходити таємничі дивні постаті, щільно загорнені в довгі плащі.

Помаленьку, потихеньку вийшли, на хвилинку завмерли, наче статуї, а потім повільно почали розгортати свої плащі.

— Ах! — почулося в натовпі.

Насправді то були не плащі. То були молоді крильця нових нетлів, ще вогкі й липкі, а з-під них до всіх присутніх усміхалися новонароджені нетлятка. Коли засяяло сонце, крильця почали обсихати, розпростуватись, і за хвилину молоді нетлі злетіли у височінь. Загриміло голосне «Слава!»

Дружечки розкидали навколо себе квіти, ковалики підкидали вгору циліндри, а метелики в захваті тріпотіли крильцями.

Глядачі роздивлялися на всі боки. І знову ахнули. Що це? Що це пливе по воді? Погляньте, розкішний корабель, двощогловий вітрильник, а на ньому ті двоє силачів у масках, які щойно виграли змагання з штанги Хто ж це? Ось вони вже знімають маски!

— Друзі! — крикнув Ферда.

Адже це були його друзі мурашки, ті хлопці, які вже двічі намагалися визволити Ферду.

Тепер ми знаємо, чому Ферда останню ніч так погано спав. Тому що двоє друзів близько біля нього будували отой чудовий корабель.

Гляньте, ось виходить наперед тато-нетля й, видно, хоче щось сказати. Всі замовкли. Чути було б навіть, якби муха задзижчала. І одна таки задзижчала, але на неї гримнули, й вона миттю замовкла. Тато-нетля одкашлявся й поважно почав:

— Дорогі друзі! Ми переживаємо велику подію. У всіх нас родяться зараз молоді нетлятка. Я мав щастя, що моїм малятам спорудив будиночки найкращий будівник, якого ми знаємо. Та він не тільки будував, а й розповідав казки. Ми всі їх слухали. Треба наслідувати приклад такого спритного, веселого й вигадливого працівника. Фердо, я врочисто обіцяю тобі, що ми наслідуватимемо твій приклад. Ти хочеш розлучитися з нами, хочеш вернутись додому. Але ми будемо згадувати тебе й при кожній роботі казатимемо: «Зробімо це так гарно й весело, як робив Ферда!»

— Ура-а-а-а! — загриміло довкола.

Всі бажали Ферді щасливо повернутися до своїх. Ферда радісно скочив на корабель. Але що це? Несподіванкам сьогодні нема кінця-краю! Усі озираються назад. Кричать, галасують. Звідусіль до них біжать руді мурашки.

— Фердо, почекай! Ми хочемо послати тебе ще до жука-гробарика!

Махають руками, підбігають ближче.

Що? До гробарика? То Ферда має виконувати таку сумну роботу? Де там! Ферді вже треба додому! Там на нього чекає робота, ось побачите!

Корабель відплив од берега, а найпрудкіші руді мурашки, які вже мало не скочили на нього, впали у воду. Вони били по воді руками, ногами, випльовували воду й поспішали видряпатись назад на берег.

На кораблі вже напнули всі вітрила, вітер ударив у них, і Фердині приятелі на березі дружно вигукнули на прощання «Ура!». Хай щастить йому!

— Почекай, Фердо! — гукали навздогін кораблеві руді мурашки. — Ми хотіли з тобою ще трохи пожартувати!

Та корабель плив далі. Деякі руді мурашки почали хлипати, інші злостилися, а деякі кидали грудками на корабель.

— Зупиніться! — кричали. — Чуєте? Ми ще хотіли щось... — і кидали грудки на корабель, але трохи-трохи докинути не могли.