Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 126)
— Щось не видно тут Бланчиної руки, — зауважив він. — До речі, де вона?
— У себе, — відповів Ґастон. — З нею лікар.
— Лікар? — сполохався Ернан. — Вона захворіла?
— Та ні, не турбуйся. Просто зранку її замлоїло. Філіп підозрює, що вона вагітна.
— Га?! — вражено вигукнув Ернан. — У нас буде маленький Філіпчик?
— Чи Гелена, — якось невпевнено промовив Філіп.
Ернан пильно поглянув на нього й почухав потилицю.
— Щоб я здох! — пробурмотів він, враз схопився на ноги і прожогом вибіг з кімнати.
Симон підвів голову і здивовано заморгав.
— Що це його припекло?
— Подався забирати з-під арешту Монтіні, — пояснив Ґастон. — Поки Філіп не передумав.
Філіп знову зашарівся і збентежено опустив очі. А Симон нічого не збагнув:
— З якого це дива він має передумати?
Д’Альбре закотив догори очі:
— Однак ти наївний, друзяко! Дитя може бути не від нього, а від Монтіні.
— Он воно що! — протягло мовив Симон, дивлячись на пригніченого Філіпа з щирим співчуттям і водночас трохи зловтішно. — А хіба Бланка не знає, чиє це дитя?
— Та вона сама ще дитя, і якби не Філіп, їй би й на думку не спало запідозрити в себе вагітність. Та й Філіп гарний. Ось уже сім тижнів поспіль він щоночі спить з нею…
— Ну, й що з того? Я з Амеліною…
— Ой, не бреши! Ти з Амеліною явно не спав щоночі, особливо цього літа. І ще одне: коли ти думаєш, що Амеліна знає напевно, чия в неї дитина, то дуже помиляєшся. Дідька лисого вона знає! Бідна сестричка просто розривалася між коханням та подружнім обов’язком — сьогодні з тобою, завтра з Філіпом. Де вже їй знати!
— Припини! — обурено вигукнув Симон, червоніючи від сорому. — Знову розпустив язика! Ну, скільки можна?
— Скільки треба, стільки й можна. Мій язик — кажу, що хочу… Гаразд, облишимо це. Я ось що мав на увазі: майже сім тижнів Філіп щоночі спить з Бланкою.
— І що тут такого?
Д’Альбре знову зітхнув і став розповідати про значення місячних циклів у жінок.
— Тоді чому Філіп сам не розпитав Бланку? — поцікавився Симон, вислухавши вичерпні роз’яснення Ґастона.
— Зрозуміти це легко. Він боїться, що дитина може бути від Монтіні, і потай сподівається, що лікар навчить Бланку, як треба збрехати, щоб переконати його в протилежному.
— Ага! — сказав Симон. — Тепер ясно.
Філіп ще дужче зніяковів: Ґастон ніби прочитав його найпотаємніші думки.
Якийсь час всі троє мовчали, думаючи кожен про своє. Філіп думав про Бланку і молив Господа, Сатану, всіх святих та нечистих, щоб її дитя було від нього. Симон думав про Амеліну — яка ж вона все-таки негідниця, що зраджувала його. Що ж до Філіпа, думав Симон, то так йому й треба. Тепер принаймні знатиме, як це боляче, коли твоя кохана жінка, вагітна а ти не певен від кого — від тебе чи від твого суперника. Та особливо гіркими були Ґастонові думи — але про це ми розповімо трохи згодом і в належному місці.
Отак наша трійця й сиділа мовчки, аж це в передпокої почулися швидкі кроки, потім двері відчинилися і до кімнати увійшла Бланка. Слідом за нею, задоволено всміхаючись, чимчикував Ернан.
— Ось, Філіпе, — сказав він. — Здибав по дорозі твою Бланку з твоїм дитям. Смертовбивство відміняється.
Філіп схопився з крісла, підбіг до Бланки і обняв її.
— Це правда?
— Правда, любий, — пошепки відповіла вона. — Лікар пояснив мені, чому я не могла бути вагітною до тебе.
Філіп полегшено зітхнув, пригадавши надзвичайну дратівливість Бланки в останні дні офіційних торжеств, і міцніше пригорнув її до себе.
— Маленька ти моя дівчинко! Хто б міг подумати, що ти
— Лікар не наважується стверджувати щось напевно, але думає, що так.
Філіп потерся щокою об шовковисте Бланчине волосся. Пухнаста Марція, радісно муркочучи, терлася об їхні ноги.
— Я такий щасливий, рідна.
— Я теж щаслива, Філіпе, — сказала Бланка. — Господь благословив наше кохання.
Філіп підвів до себе її лице і зазирнув їй у вічі.
— Твоя правда, серденько, — серйозно мовив він. — Дитя, яке ти носиш під серцем, для мене знак Божої ласки. Я давно мріяв стати батьком, і незабаром ця моя мрія здійсниться. З тобою, саме з тобою я пізнаю це щастя. Я так люблю тебе, Бланко, рідна моя, кохана… — Не в змозі далі стримуватися, він припав до її вуст жагучим поцілунком.
Тим часом Ернан значуще підморгнув Ґастонові, той ствердно кивнув у відповідь, схопив Симона за руку і всі троє поквапом залишили Філіпові покої.
— Що трапилося, друзі? — здивовано запитав Біґор вже в коридорі. — Така зворушлива сцена, а ви…
— Тому ми й забралися звідси, бо вона надто зворушлива, — сказав Ґастон. — Ти справжнісінький бовдур, Симоне! Зараз Філіп потягне Бланку до спальні, отож наша присутність там була б недоречна. Бланка дуже сором’язлива дівчина, і краще її зайвий раз не бентежити. Правда ж, Ернане?
Шатоф’єр мовчки кивнув.
— І що ми тепер робитимемо? — поцікавився Симон.
— Можемо навідатися до Марґарити, — запропонував д’Альбре. — Якщо я не помиляюся, за півгодини вона буде обідати і, певно ж, запросить нас товаришувати їй за столом.
— Тільки без мене, — похитав головою Ернан.
— Чому?
— Я ж бо сказав, що незабаром вирушаю і до Памплони вже не повернуся. А отже, мені слід підготуватися до від’їзду, вірно? Одно слово, справ у мене багацько, а часу обмаль.
— Ну що ж… — Ґастон в задумливості почухав носа. — Тоді йди до Марґарити сам, Симоне. Розкажеш їй про Бланчину вагітність, і взагалі…
— Що „взагалі“? — пожвавився Біґор.
— Учора Марґарита добряче посварилася з чоловіком. Кажуть, він вже примудрився впорати одну з її фрейлін, тоді як вона ще не встигла наставити йому роги. Отож… — Тут д’Альбре зробив багатозначну паузу.
— Отож? — повторив Симон, шаріючись.
— Отож у тебе непогані шанси, хлопче. Зараз вона зла, як сто чортів, і радо скористається нагодою, щоб віддячити Тибальдові.
— А ти не дуриш мене?
— Чого б це я мав тебе дурити? Ти гарний, ставний юнак — якраз на її смак. Щоправда, особливим розумом не відзначаєшся, але в ліжку це не головне. Вперед, друже, не марнуй часу. Сподіваюся, за три дні, що лишилися до твого від’їзду, ти навчишся у Марґарити деяких штучок-дрючок, що припадуть до смаку Амеліні. Адже вона віддає перевагу Філіпові зокрема тому, що він, на відміну від тебе, знає безліч всіляких штучок та дрючок, і їй куди приємніше в ліжку з ним, ніж з тобою.
— Грубіян ти! — буркнув наостанку Симон і майже бігцем подався вперед по коридору.
Ернан стиха розсміявся:
— І цю байку ти вигадав тільки для того, щоб чимшвидше позбутися його і поговорити зі мною віч-на-віч?
— Аж ніяк, — заперечив Ґастон. — Нічого я не вигадував. Останнім часом Марґарита справді накидає на Симона оком, просто зараз ти чимось заклопотаний і не звернув на це уваги. Я ж лише скористався з цього, щоб Симон дав нам спокій, не ставлячи зайвих запитань. Ти ж бо знаєш, який він нав’язливий і як полюбляє встромляти свого носа в чужі справи. А я таки справді хочу поговорити з тобою віч-на-віч.
— Що ж, — сказав Ернан. — Раз так, ходімо до мене. Побалакаємо без свідків.
Розділ LXI
Опинившись в Ернанових покоях, Ґастон влаштувався в м’якому вигідному кріслі і сказав:
— А тепер, друже, признавайся. Що ти замишляєш?