Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 121)

— Ага! Це пояснює все — і те, що „вона повелася з тобою підло“, і „ми з тобою заодно“, і „вона стоїть на нашому шляху“, і „вона відступилася від тебе“ — сестра, що вирішила зрадити брата. Мабуть, ваша правда, пане.

— Йдемо далі. Дон Фернандо заявив, що ради корони він ладен пожертвувати всіма без винятку родичами, але відразу ж додав: „Тебе, ясна річ, це не стосується.“ „Ой, не бреши! — відповів йому ґраф. — У твоїх очах моє життя не варте й гроша. Просто зараз я корисний тобі і, на щастя, не стою на твоєму шляху.“ Тоді дон Фернандо… — Ернан зробив паузу і трохи ніяково поглянув на обох принцес. — Пані, я лише достотно переказую вам слова дона Фернандо, нічого не додаючи від себе: „Зате ця сучка… даруй, кузина — от вона стоїть.“ Він так і сказав — кузина, хоч розмовляли вони арабською. По ідеї, це мусило насторожити мене. Якби йшлося про пані Марґариту, і ці слова належали ґрафові Біскайському, він напевно сказав би: „дочка брата мого батька.“ Дон Фернандо вжив слово „кузина“, оскільки не міг сформулювати арабською свого родинного зв’язку з ґрафівною Жоаною, і водночас, мабуть, не хотів зайвий раз нагадувати ґрафові, що вона його сестра. На жаль, я відніс це на рахунок поганого знання мови… Потім вони стали обговорювати способи вбивства. І тут я припустився ще однієї помилки — я переплутав співрозмовників. Це можна пояснити (але не виправдати!) тим, що ініціативу в розмові перехопив ґраф Біскайський. Дон Фернандо запитав: „То що виберемо — отруту чи кинджал?…“

Коли Ернан закінчив свою розповідь, в кімнаті надовго запала тиша. Нарешті Бланка задумливо промовила:

— І ось таким чином мій чоловік спонукав мого брата до вбивства Жоани. Ба навіть не просто спонукав — він влаштував все так, що Фернандо сам наполіг на цьому. А Жоані він розповів про замах на Альфонсо з тією метою, щоб її поведінка в присутності Фернандо була саме така, мовби вона справді підслухала їхню розмову. Що ж, хитро задумано… Та ось чого я не збагну: навіщо ґраф вплутав у цю справу Фернандо? Невже тільки для того, щоб він викупив у євреїв Рікардові векселі? Звичайно, це був важливий момент його плану, а проте…

— Ваша правда, пані, — кивнув Ернан. — Якби справа була в векселях, він би просто позичив у вашого брата гроші. Проте у плани ґрафа Біскайського входило не тільки і навіть не стільки вбивство ґрафівни Жоани (хоч, з певних причин, йому було бажано позбутись її), та передовсім він замишляв убивство самого дона Фернандо.

За інших обставин така заява викликала б бурхливий сплеск емоцій. Але в тому стані найглибшого потрясіння, в якому перебували Філіп, Бланка та Марґарита, їх вже ніщо не могло здивувати. А Симон, так той цілковито втратив відчуття реальності, і якби перед ним з’явився сам Сатана власною персоною, він би сприйняв це як належне і лише мляво перехрестився б, проганяючи нечистого геть.

— Убити мене?! — вражено вигукнув Фернандо. — Він хотів убити мене?!

— Саме так, приятелю, — відповів Ернан. — Як це не сумно для вас, але це факт. У ваших покоях ми не знайшли ґрафа Біскайського. Певно, він щось запідозрив і зник, залишивши у вашій спальні покоївку ґрафівни зі скрученою шиєю, а у прихожій — вашого камердинера з перерізаним горлом.

— О, Боже! — прошептала Бланка.

Марґарита знову згадала Пречисту Діву Памплонську.

— Крім того, — вів далі Ернан, — у прихожій на підлозі валялася зім’ята цидулка, буцімто написана ґрафівною Жоаною. — Він видобув з кишені складений вчетверо аркуш паперу, який спочатку був зім’ятий, а потім розгладжений, і передав його Марґариті: — Ось, пані, погляньте.

Вона розгорнула записку і пробігла її швидким поглядом.

— Це ж Жоанин почерк! Точно! Її почерк, хай мені чорт!

— Поза будь-яким сумнівом, це робота брата Ґаспара, колишнього „пса Господня“[49]. Майстерна підробка, дуже майстерна. Якщо вам не важко, пані…

— Так, звичайно, — сказала Марґарита і прочитала вголос:

Я ніяк не могла тебе знайти, але справа нагальна, тому я веліла Дорі обов’язково розшукати тебе, навіть якщо їй доведеться не спати всю ніч. Вона й передасть тобі цю записку.

Мені стало напевно відомо, що всі твої векселі кузен Фернандо тримає при собі. Вони тут, у Кастель-Бланко, в його спальні. Сьогодні вдень Дора випадково побачила під однією з подушок на його ліжку великий синій пакет — я впевнена, що це той самий. Цілком можливо, що він ще там, і якщо Фернандо ночуватиме у Марії, спробуй пробратися до його покоїв і викрасти пакет. Дора допоможе тобі в цьому. За її твердженням, камердинер Фернандо трохи глухуватий і спить, як бабак.

Це, звісно, нечесно, але, боюся, іншого виходу в нас немає. До того ж вчинки Фернандо щодо тебе чесними ніяк не назвеш.

Бажаю тобі успіху і хочу сподіватися, що, позбувшись шантажу, ти все ж погодишся втілити в життя позитивну частину плану Фернандо — я маю на увазі його ідею стосовно нашого шлюбу. Але це, зрозуміло, лише моє побажання.

— Ясненько, — промовив Філіп, щойно Марґарита закінчила читати. — Отже, Александр відправив Фернандо до Жоани, заздалегідь підмінивши вміст пакету, а сам скрутив шию покоївці, перерізав горло камердинерові, „упустив“ у прихожій цидулку і став чекати на повернення спільника, щоб порішити і його — мавр зробив свою справу, мавр може піти… з життя. Якби його план увінчався успіхом, то завтра вранці, виявивши в Жоаниній спальні двох мерців, а в покоях Фернандо — аж трьох, і ознайомившись із змістом цидулки, всі дійшли б висновку, що Фернандо шантажував Рікарда Іверо викупленими борговими розписками. Проте віконт дізнався, де вони лежать, разом з покоївкою Жоани він пробрався в спальню й забрав пакет — але тут з’явився господар. Зчинилася бійка, в результаті якої загинули покоївка і Фернандо, а Рікард Іверо кинувся навтікача. У прихожій він зіткнувся з камердинером, що прокинувся на шум бійки, і також порішив його, загубивши під час сутички з ним цидулку. Потім він прийшов до Жоани, розповів їй про все, вона, природно, впала в істерику і вирішила викликати варту. Вони посварилися, в запалі він убив і її, але при цьому спіткнувся, упав і вдарився об щось головою. Цей удар виявився смертельним. — Філіп мерзлякувато пощулив плечі. — Жахіття!… Якби тоді Ернан не заснув у моєму шатрі на ристалищі, завтра нам залишалося б тільки гадати, що ж за плани мав Фернандо відносно Жоани та Рікарда Іверо.

— Гадати не довелося б, — відповів Шатоф’єр. — Мені вистачило кебети поритися в скриньці з діловими паперами дона Фернандо… Ви вже вибачайте, ваша високосте, — з сардонічним осміхом додав він, — що я зламав замок скриньки, але мета виправдовує засоби — так, здається, кажуть ваші друзі єзуїти? Серед інших паперів, що також становлять певний інтерес, я виявив вельми цікаву петицію, написану почерком дона Фернандо, але, безумовно, рукою вже згаданого мною брата Ґаспара, і адресовану Інморте…

— Де ж вона?

— Разом зі скринькою я передав її на зберігання комендантові замкового ґарнізону. Коротко зміст цього листа такий: дон Фернандо нібито пропонує Інморте організувати вбивство пані Марґарити і звалити провину за це на ґрафа Біскайського з тим, щоб посадити на наварський престол ґрафівну Жоану та Рікарда Іверо, яких він збирається одружити. Дон Фернандо нібито стверджує, що міцно тримає обох у шорах — віконтові погрожує його векселями, а за ґрафівною, мовляв, водяться деякі грішки, — і впевнений, що примусить їх дати письмові зобов’язання, мало не присягу на вірність єзуїтам. А оскільки, мовиться в посланні, і ґрафівна Жоана і Рікард Іверо слабовільні й безініціативні, до того ж вона просто дурненька, а він постійно витає в хмарах, то невдовзі після смерті короля дона Александра Навара фактично перетвориться на ще в одну область ордену Серця Ісусова, де насправді урядуватимуть ставленики Інморте. Ось так.

Марґарита похитала головою:

— У чому, в чому, але в розумі й хитрості кузенові Біскайському не відмовиш.

— Але навіщо? — здивовано промовила Бланка. — Навіщо йому вбивати Фернандо? Я нічого не розумію!

Філіп пильно подивився на неї і сказав:

— Ти просто відмовляєшся це зрозуміти, боїшся глянути правді в очі і визнати, що все це — наслідок виявленої тобою легкодухості, коли ти відкинула пропозицію падре Антоніо. Він ладен був вдатися до обману, збрехати ради твого ж блага, але ти воліла залишатися праведницею і вийшла заміж за ґрафа Біскайського, а не за мене. Ти стала дружиною нелюбої і неприємної тобі людини, зате, бач, не споганила себе брехнею. І ось результат: твій чоловік, ця паскуда, замалим не зійшов на престол твого батька по сходах, обагрених кров’ю Жоани, Рікарда Іверо та обох твоїх братів. І лише завдяки Ернанові ти уникла незавидної ролі мимовільної співучасниці цього страхітливого злочину.

Бланка рвучко схопилася на ноги і гнівно викрикнула:

— Припини, Філіпе! Зараз же припини!… — Раптом вона знітилась і тихо схлипнула. — Не муч мене, любий. Прошу тебе, не треба…

Філіп підійшов до неї й обняв її за плечі.

— Про що ви говорите? — озвався вкрай розгублений Симон. — До чого тут пані Бланка?

Ернан важко зітхнув:

— Дурненький! Ґраф Біскайський розраховував, що, усунувши дона Фернандо, він все ж переконає Інморте не відмовлятися від задуманого ним вбивства дона Альфонсо.