Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 120)
— Ви його упустили?
— Так, ми прийшли надто пізно.
— Але хоч що-небудь знайшли?
— Авжеж, моя принцесо. Ми багато чого знайшли… Та про все по порядку. — Він гепнувся на канапу поруч Фернандо і поплескав його по плечу. — Боюся, приятелю, ваш спільник здорово підставив вас.
— Як це розуміти? — спитала Бланка.
— Зараз поясню, пані. Але передусім — чим закінчилася ваша бесіда з ґрафівною? Якщо я не помиляюся, їй зовсім нічого не відомо.
— Помиляєтеся, ґрафе. Дещо вона знає.
— Ага… І що ж?
Бланка кинула на брата спопеляючий погляд.
— Виявляється, Фернандо, разом з єзуїтами, готує замах на життя Альфонсо. Вони розробили план його отруєння.
— Чорти лисі? — вилаявся Філіп.
— Господи Ісусе! — бліднучи від жаху, промовив Симон.
Марґарита пробурмотіла щось про Пречисту Діву Памплонську, нагородивши її не надто улесливими епітетами.
— Це правда… кузене? — спитала вона у Фернандо, насилу промовивши останнє слово.
— Я не збираюся коментувати слова цієї сучки, — злобно огризнувся той, невідь кого маючи на увазі — Бланку чи Жоану.
Філіп встав з крісла, підійшов до Фернандо і навідмаш ударив його по обличчю.
— Це тобі за сучку, — спокійно промовив він і повернувся на своє місце.
Фернандо схопився був на ноги, та Ернан відразу ж штовхнув його на канапу.
— Вгамуйся, приятелю. Надалі, щоб не турбувати Філіпа, я сам даватиму вашій високості по найсвітлішій пиці за кожне лайливе слово в присутності дам… Отже, моя принцесо, — повернувся він до Бланки. — Прошу вас, продовжуйте. Ґрафівні відомі якісь деталі змови?
— Ні, пане. Це все, що вона дізналася від брата.
Фернандо знов підхопився.
— Від
Ернан знову всадив його і допитливо поглянув йому в очі:
— Ну? Тепер ви зрозуміли, монсеньйоре, як жорстоко вас ошукав ваш же спільник? Може, почнемо потроху розколюватися?
Однак Фернандо щільно стиснув губи і промовчав.
— Гаразд, — сказав Ернан. — Пані Бланко, у мене до вас ще одне запитання. Ви, часом, не питали у ґрафівни, коли брат розповів їй про змову дона Фернандо?
— Наступного дня після вашого приїзду.
— Так, так, так. Ясненько. І як же він подав їй свою розповідь?
— Мовляв, Фернандо довірився йому, розраховуючи на підтримку, але він не хоче вплутуватися в цю брудну справу і збирається переконати Фернандо відмовитися від своїх планів.
— І, звісно, взяв з неї слово мовчати?
— Так. Александр сказав, що замах запланований аж на листопад, і якщо до кінця свят йому не вдасться відрадити Фернандо, він сам повідомить про все Альфонсо.
— І ґрафівна повірила йому?
— Певна річ! Ви просто не знаєте Жоану — вона така довірлива.
— І крім того, — вагомо додала Марґарита, — Жоана явно перебільшує достоїнства брата, приписує йому якісь неіснуючі чесноти… Ну все, годі про це. Тепер ваша черга розповідати, пане де Шатоф’єр. Що ви знайшли в покоях Фернандо? Чи є у вас пояснення сьогоднішнім подіям?
— Схоже, що є. Але я прошу у вас, пані, ще хвилину на роздуми. Мені треба угодити нові факти з моїми припущеннями і дещо уточнити для себе. — Оскільки дами не заперечували, Ернан трохи помовчав, збираючись з думками, потім заговорив: — По-моєму, все сходиться. Більш того, розповідь пані Бланки і реакція на це дона Фернандо дозволяють мені вже не припускати, а стверджувати. Отже, не підлягає жодному сумніву, що дон Фернандо змовився з Інморте убити свого брата, щоб посісти його місце на престолі. Безсумнівно також і те, що він розповів ґрафові Біскайському про свої плани.
— Але навіщо? — запитала Марґарита.
— Навіщо? — повторив Ернан, дивлячись на Бланку. — Якщо я не помиляюся, дон Фернандо, хоч і рідкісний інтриґан, людина досить наївна, не відзначається особливим розумом і не вміє тримати язика за зубами.
Бланка кивнула:
— Це вельми влучна характеристика, пане ґрафе. Фернандо такий. Зрозуміло, він не став би звіряти свої таємниці першому-ліпшому, але вони з Александром здружилися ще минулого року в Толедо…
— І я підозрюю, — додав Філіп, — що ґраф Біскайський також і соратник Фернандо по таємному братству єзуїтів.
— Як же так? — здивовано відгукнувся Симон. — Вони ж обидва одружені. Як вони можуть бути єзуїтами?
Бланка і Марґарита одночасно поглянули на нього — одна з подивом, інша з похмурим замилуванням.
— Якби тут був Ґастон, — вимушено всміхаючись, промовив Філіп, — він сказав би: „І за кого тільки я віддав свою єдину сестру!“
Бланка взяла Симона за руку і терпляче пояснила:
— Філіп просто-напросто мав на увазі, що як мій брат Фернандо, так і мій чоловік якимсь чином пов’язані з Інморте.
— І це дуже істотно, — відзначив Ернан. — В іншому разі моя теорія виявиться неспроможною. Проте я впевнений, що не помиляюся — таким типам, як ґраф Біскайський, пряма дорога в посіпаки Інморте. І до речі. Ґабріель де Шеверні розповідав мені, що коли на турнірі Хайме де Барейро викликав ґрафа на поєдинок, у того був такий здивований вираз обличчя, ніби він не міг повірити своїм очам: мовляв, як же так, друг Хайме хоче битися зі мною! А ґраф де Барейро, на мою думку, просто вибрав собі найслабшого супротивника, щоб без особливих зусиль перемогти його і посісти його місце… Та гаразд, переходжу до справи. Отже, дон Фернандо прибув до Памплони того ж дня, коли прибули ми, і відразу ж похвастався ґрафові Біскайському, що за три місяці він стане королем Кастилії та Леону.
Бланка спрямувала на брата такий лагідний погляд, що той весь зіщулився.
— А наступного дня, — тим часом продовжував Ернан, — ґраф запросив дона Фернандо прогулятися з ним на ристалище і там повідомив йому, що буцімто ґрафівна Жоана підслухала їхню вчорашню розмову і тепер погрожує викриттям. Вона, мовляв, вимагає, щоб дон Фернандо признався у всьому дону Альфонсо, і дає йому час на роздум — орієнтовно, до закінчення свят…
— Стривайте, — перебила його Бланка, не відводячи погляду від зблідлого, як полотно, Фернандо. — Б’юсь об заклад, що ваші припущення влучають в самісіньке око. Але з чого ви взяли, що ця розмова відбулася наступного дня і саме на ристалищі?
— І до того ж розмовляли вони арабською, вірніше, мавританською, — з самовдоволеною міною додав Шатоф’єр. — Проте ніяка обережність їм не допомогла, бо в шатрі, біля якого вони вели свою милу бесіду і який вони вважали порожнім, була людина, що добре знала арабську і чудово розуміла все, про що вони розмовляли.
— І це були ви?!
— Так, я. На жаль, якраз тоді я задрімав і не чув початку їхньої розмови. Перше, що я розібрав, прокинувшись, було: „Вона має вмерти, хочеш ти того чи ні. Я вже присудив її на смерть.“ Так сказав дон Фернандо.
— Але ж його там не було! — спантеличено промовив Симон. — Там були ґраф Біскайський та віконт Іверо.
— Мовчи, Симоне! — ляснув пальцями Філіп. — Мовчи. Здається, я розумію, в чім річ.
Ернан винувато схилив голову.
— Друзі мої, мушу вам покаятися: я помилився. Я був надто самовпевнений, надто переконаний у своїй правоті, у своїй непогрішності, і ця моя помилка мало не призвела до фатальних наслідків. Мені страшно подумати, що трапилося б, вибери ґраф Біскайський на роль цапа-відбувайла не віконта Іверо, а когось іншого. Це буде мені уроком на все життя — перевіряти, перевіряти і ще перевіряти. Я не розпізнав співрозмовників за голосами, і не лише тому, що ще не був з ними знайомий. Щільні стінки шатра, арабська мова, якою вони розмовляли з гріхом пополам, цмокаючи і хрюкаючи, відстань врешті, — все це не дозволило мені вирізнити індивідуальні особливості їх голосів. Зміст розмови впевнив мене, що це були Александр Біскайський та Рікард Іверо, але я був зобов’язаний перевірити свою здогадку, розпитавши робітників на ристалищі, слуг у палаці… Та я цього не зробив. Кілька почутих мною фраз просто зачарували мене, і я не бачив ніякій необхідності шукати додаткові підтвердження тому, що й так було для мене очевидним. Ви тільки послухайте, про що вони говорили далі! Ґраф Біскайський: „Боюсь, це неминуче. Мені доведеться змиритися.“ Дон Фернандо: „Тим більше, що вона повелася з тобою підло“…
— Жоана повелася з Александром підло? — здивувалася Марґарита.
— Зачекайте трохи, пані, незабаром я запропоную вам свої міркування з цього приводу. А поки продовжу. Отже, ґраф Біскайський: „Твоя правда.“ Вони трохи помовчали, потім дон Фернандо спитав… — Слово за словом Ернан заходився переказувати підслухану ним розмову. На репліці Фернандо: „Зрештою, вона відступилася від тебе — чого ж ти вагаєшся?“ — він зупинився. — Оце, мабуть, найбільше ввело мене в оману. Якби йшлося про пані Марґариту, ці слова могли бути адресовані лише одній людині — Рікардові Іверо. Як, власне, і згадка про те, що вона обійшлася з ним підло… Я, звісно, перепрошую, пані.
— Не варто вибачатися, пане ґрафе, — відповіла Марґарита. — Адже я справді… — Вона затнулась і почервоніла. — Будь ласка, продовжуйте.
— Очевидно, що в тій розмові, я маю на увазі їх першу нічну розмову, мова йшла не лише про змову дона Фернандо, а й про деякі витівки ґрафа Біскайського, імовірно, про його плани заволодіти наварським престолом.
— Не сумніваюся, що такі в нього є, — прокоментувала Марґарита.
— Тому ґраф, для зайвої переконливості, сказав дону Фернандо, що пані Жоана, яка нібито підслухала ту розмову, загрожує викриттям їм обом.