Олег Авраменко – Принц Ґаллії (страница 123)
— Він розкрив тобі деталі змови?
— Фернандо сказав, що Інморте тримає їх у таємниці. Йому відомо лише те, що мене мають отруїти і що замах заплановано на кінець листопада. І до речі, Фернандо підтвердив, що хвороба найсвятішого отця — справа рук єзуїтів. Інморте довідався, що готується відлучення його ордену від церкви, і влаштував отруєння папи.
Бланка знову перехрестилася:
— Ну, це вже занадто! Вони вкрай знахабніли, єретики!… Будемо сподіватися, що з Божою допомогою найсвятіший отець незабаром видужає.
— Однак, — додав Філіп, — йому краще не баритися з виданням булли про відлучення.
Альфонсо ще дужче спохмурнів:
— Для цього треба зібрати засідання священної конґреґації. А це може зробити або папа, який, судячи з повідомлень, не годен навіть встати з ліжка, або кардинал-камерлінґ — а його лояльність до єзуїтів загальновідома.
— Кепські справи, — резюмував Філіп. — Тепер будьте пильні, Альфонсо. Якщо єзуїтам вдалося добратися до найсвятішого отця…
Король кивнув:
— Відтепер я буду насторожі. Головне, що я попереджений. А хто попереджений, той озброєний. Я негайно видам указ про позбавлення Фернандо всіх прав на престол і молитиму Бога, щоб Констанца скоріше подарувала мені спадкоємця.
Філіп з сумнівом похитав головою.
„У Кастилії королівські укази рідко переживають своїх королів,“ — подумав він.
А Бланка сказала:
— Ти знаєш, брате, я не жорстока людина. І не кровожерлива. Але на твоєму місці…
Альфонсо важко зітхнув:
— Мабуть, твоя правда, сестричко. Так, безперечно, вчинив би наш батько. Так, напевно, вчинила б ти. Але я… Я ж усе пам’ятаю! В дитинстві ми з Фернандо були найліпшими друзями, разом виховувалися, разом грали в різні ігри, згодом упадали за одними й тими ж дівчатами… Що й казати! Боюсь, я нікудишній король. Батько постійно втовкмачував мені, що в державних справах не можна давати волю людським слабостям, та я виявився поганим учнем… Ех, Бланко, даремно ти не народилася чоловіком і моїм старшим братом.
Бланка поглянула на Філіпа і сором’язливо всміхнулася, ніби кажучи: „Бути жінкою теж непогано.“
— Мого чоловіка схопили? — спитала вона.
— Поки ні. Та навіть якщо йому вдасться втекти, щодо розлучення не турбуйся — я все улагоджу. Це займе щонайбільше півроку. Тільки-но ґраф Біскайський буде засуджений… Ага, мало не забув. Кузина Марґарита не хоче широкого розголосу, що цілком зрозуміло, і збирається зажадати від Сенату передачі справи на розгляд малої колеґії, що складається з короля, верховного судді та єпископа Памплонського. Гадаю, з цією метою вона попросить вас свідчити перед Судовою Палатою, що ґраф учинив державний злочин, внаслідок чого загинув Рікард Іверо.
— Рікард мертвий! — вигукнула Бланка. — Вони що, забили його до смерті?
— Ні. Просто він випив отруту, знаходячись при здоровому розумі і твердій пам’яті… так, принаймні, каже Марґарита. А як воно було насправді — сам він отруївся чи вона змусила його до цього — одному лише Богові відомо.
— Бідна Гелена, — прошептала Бланка. — Бідолаха… А втім, для неї це краще, ніж публічний суд і покарання Рікарда. Нехай вона думає, що він був убитий ґрафом Біскайським.
— Марґарита вважає так само. Вона вже розмовляла з кузинами Жоаною та Адель і взяла з них слово тримати язика за зубами. Ви теж нічого не знаєте, добре?
— Добре… Ні, стривай, так не годиться. Незабаром Гелена прийде до мене плакатися — дивно, що вона досі не прийшла…
— Поговоривши з Марґаритою, вона відразу поїхала до садиби лісника і ще не повернулася звідти.
— От і добре. Поки вона там, мені треба побалакати з Марґаритою. Ми маємо вирішити, що казати Гелені і як брехати їй переконливіше… — Бланка зітхнула. — Не люблю брехні, але часом вона — велике благо.
Вони трохи помовчали, обмінюючись швидкими поглядами, потім король запитав:
— А ти що робитимеш, сестричко? Може, повернешся до Толедо? Мені дуже бракувало тебе останнім часом, а з Нориним заміжжям я взагалі осиротів. Певна річ, у мене є Констанца, але вона не зможе замінити мені сестер — особливо тебе. Подумай над моєю пропозицією, Бланко. Ти ще молоденька, поспішати тобі нікуди, поживи кілька років у своє задоволення, потім знайдеш собі нового чоловіка… Між іншим, я остаточно помирився з араґонським королем, всі минулі сварки забуті, і я впевнений, що він радо
Бланка рішуче похитала головою:
— Ні, Альфонсо, про це й мови бути не може. Я боляче обпеклася на своєму заміжжі і зараз навіть думати не хочу ні про який шлюб. Звісно, кузен Педро не негідник і не інтриґан, він взагалі ніхто і ніщо, він навіть мухи не скривдить, він просто мале дитя, але… Ні, ні і ні! І чути не хочу і думати не бажаю.
— А я не наполягаю, сестричко. Ти можеш вийти заміж коли завгодно і за кого завгодно. Я погоджусь і на мезальянс, лише б твій обранець був шляхтич і католик. Для мене твоє щастя понад усе. Поза тим, що я люблю тебе, я вважаю аморальним двічі приносити тебе в жертву політичним амбіціям. Адже і в політиці мають існувати хоч якісь етичні норми, інакше весь наш світ провалиться в пекло. Якщо той хлопець, пан де Монтіні, на твоїй думку, гідна людина, бери його за чоловіка і будь з ним щаслива — а я прийму його як брата. Головне, щоб ти повернулася до мене, в Толедо.
Бланка мовчки підвелася з крісла і відійшла до вікна.
— Ні, Альфонсо, — промовила вона, дивлячись у чисте безхмарне небо. — Я не хочу повертатися назад, бо не можу вернутися, бо дитинство моє вже минуло, і його нічим не повернеш. Я вже доросла, мені скоро сімнадцять, і я маю йти вперед, дивитися в майбутнє, а не чіплятися за минуле. Батько зробив мене ґрафинею Нарбонською, за ґалльськими законами я повнолітня, я один з перів Ґаллії, і моє місце в цій країні, яка, сподіваюся, стане моєю другою батьківщиною. Пробач, брате, що я не виправдала твоїх надій.
Король уважно подивився на Філіпа:
— Так он воно що! Мені завжди здавалося, що ви закохані одно в одного, та я говорив собі: коли здається, хреститися треба. А виходить, я не помилявся.
— Невже це було так помітно? — здивовано запитав Філіп.
— Це було
Альфонсо встав, підійшов до Бланки й обняв її за плечі.
— Хай тобі щастить, сестричко. Сподіваюся, ти знаєш, що робиш. Але запам’ятай, що я тобі скажу. Що б там не трапилося, як би не повернулася твоя доля, Кастилія з розкритими обіймами прийме свою дочку, а брат — сестру.
У карих Бланчиних очах заблищали сльози.
— Я завжди пам’ятатиму це, Альфонсо…
Розділ LIX
Кохана моя Амелінко!
Минуло понад тиждень, як я надіслав тобі останнього листа, і ось, нарешті, вирішив написати знову. Сподіваюся, цей вже останній мій лист з Памплони, і незабаром я побачу тебе і притисну до свого серця, рідна. Ти, до речі, дуже образила мене в своєму листі, який я щойно отримав, натякаючи, буцімто я не дуже нудьгую за тобою, і тому не поспішаю повертатися до Тараскона. Можна подумати, що це від мене залежить! Та й кому-кому, але не тобі докоряти мені за мою нібито невірність. Ти ж для мене єдина в світі жінка, інших жінок для мене просто не існує, тобто вони насправді існують, інші жінки, але мені всі вони байдужі. Вони зовсім не займають мене, і якщо хтось наговорює на мене, не вір тим брудним наклепам.
До речі, щоб не забути. У попередньому листі я забув попередити тебе, щоб ти нікому не розповідала про замах на ґрафівну Жоану та інші брудні справи ґрафа Біскайського. А ти розказала, либонь? Матінці. То попроси її мовчати. А якщо ви з матінкою розказали своїм подругам, попросіть мовчати і їх. Правда, Ернан, дізнавшись, що я забув попередити тебе відразу, та й взагалі, що написав тобі про це, сказав, що тепер це діло пропаще. Тепер попереджай, не попереджай — все одно. Але я вірю тобі, бо ж ти в мене — найліпша в світі дружина,
Це дуже важливо — зберегти все в таємниці, бо це державна таємниця. За винятком кількох чоловік, ніхто навіть не здогадується про істинну підоснову справи. Більшість вважає, що ґраф Біскайський… А втім, він вже не ґраф, рівно як і Жоана Наварська вже не ґрафівна. Король добився згоди Сенату на передачу цієї справи так званій малій колеґії, і позавчора ця сама колеґія — король, ґраф де Сан-Себастьян і монсеньйор Франциско де ла Пенья — після таємної наради оприлюднили едикт, згідно з яким ґраф Біскайський визнається винним у державній зраді, позбавляється всіх прав, титулів та володінь і засуджується до страти шляхом відтинання голови від тулуба, а всі його титули та володіння переходять до його сестри Жоани, тепер вже ґрафині Біскайської. Король призначив солідну винагороду за піймання колишнього ґрафа, але того вже й слід охолов — видно, не хочеться йому розлучатися з головою.
А єпископ Памплонський, крім того, зробив ще одну заяву. Він оголосив про розірвання шлюбу пані Бланки з ґрафом Біскайським з моменту винесення останньому смертного вироку. Я цілком підтримую це рішення, адже невідомо, скільки часу піде на пошуки ґрафа, перш ніж його стратять, тож було б вкрай несправедливо примушувати пані Бланку чекати, аж поки вона стане вдовою. А от Ернан, мені здалося, був незадоволений такою швидкою розв’язкою. За його словами, він думав, що єпископ не наважиться самочинно розірвати шлюб і направить справу на розгляд Курії. Але ось питання: чому Ернан такий незадоволений і навіть стривожений? Я прямо так і спитав у нього, однак він відповів, що мені це лише здалося. І все ж мені думається, що тут не все гаразд.