Олег Авраменко – Напередодні Армагедону (страница 24)
2) Деякі просторові характеристики Світового Кристалу викликають певні асоціації (і лише асоціації) зі стереометричним багатогранником. Звідси й терміни — Грані, Ребра, Основа.
3) Основа (Малий Всесвіт, одна з планет якого — Земля) цілком виправдовує свою назву. Вона злютовує Кристал, лише завдяки їй він зберігає свої цілість. Особливий статус Основи зумовлює її інертність, сталість і слабку мінливість порівняно з рештою Граней.
4) Кристал поділяє Світовий Континуум на два замкнені — Внутрішній та Зовнішній, інакше — Нижній Світ та Вишній Світ… І хоча я був готовий до всього, наступне відкриття шокувало мене.
— Інно! — покликав я.
— Га?
— А виявляється, птоломеївський ґеоцентризм мав під собою певний ґрунт.
— Ну?
— От поглянь: будь-який вектор, спрямований з Внутрішнього Континууму в Зовнішній, перетинає Основу або якусь Грань…
— Певна річ!
— Та це ще не все. Він неодмінно перетне її там, де розміщується центр маси Землі чи її аналога на Гранях.
— Оце так-так, — зацікавилась Інна. — Цей вектор ніби виходить з-під землі.
— Отож-то й воно. У словах Шако, що всередині Кристалу — пекло, тобто підземне царство, напевне, є зерно істини.
— Гм… Схоже на те…
На цьому ми припинили обговорення, і я знову взявся до моноґрафії. Але на завершення наведу ще один факт, який, безумовно, зацікавить читача.
5) Кожна Грань — первинно замкнений світ. Існує, однак, спосіб просторового сполучення прилеглих Граней (за винятком Основи) в місцях їх дотику, тобто Ребрах, без порушення структури Кристалу — трактові шляхи. Уже прокладеним трактовим шляхом між світами могла пройти будь-яка людина, незалежно від її здібностей до маґії. А ті люди, яким пощастило народитися з сильним чаклунським даром, могли обходитись і без трактових шляхів — усього в книзі наводили сімнадцять різних способів перетину Граней, найпростішим з яких був так званий „колодязь“…
Тут я відклав убік „Загальну структуру“ і став гортати багатотомний „Методичний посібник з організації навчального процесу в школах командорств Інквізиції“. У пропонованій програмі „колодязь“ узагалі не фігурував, а перші практичні заняття з самостійного проникнення на інші Грані значились там лише на п’ятому році навчання. Навіть зважаючи на те, що я й Інна — дорослі люди, однаково виходило, що мине якнайменше рік, перш ніж ми достатньою мірою розвинемо свої здібності і зможемо подорожувати між Гранями. А може, й не рік, а значно більше… Адже не виключено, що маґія — так само, як музика, малювання чи іноземні мови, — легше дається дітям, аніж дорослим…
— Якщо на Ланс-Оелі справді немає трактових шляхів, — сказала згодом Інна, — то кепські наші справи. Книжки книжками, однак я вважаю, що ризиковано навчатися без контролю з боку досвідченого фахівця. Та як нам його знайти?
— А міжпросторова телепатія? — запитав я.
— Ну-ну! — пирхнула Інна. — Як ти це уявляєш? — Вона кинула мені на коліна „Посібник з маґічних телекомунікацій“, що його якраз гортала. — Спершу прочитай, що пишуть розумні люди, а потім уже вирішуй, чи варто говорити такі дурниці. Встановлення зв’язку між людьми на різних Гранях — дуже складна процедура навіть для досвідчених чаклунів. До того ж треба особисто знати людину, яку викликаєш, а також знати, на якій саме Грані вона у даний момент перебуває.
— А хіба ти не знайома з регентом?
— Знайома, — відповіла вона. — Проте не знаю його ментальних характеристик. А саме це я мала на увазі, кажучи про особисте знайомство.
— Гм… Тоді можна спробувати надсилати виклики навмання. Може, на когось і натрапимо.
Інна похитала головою:
— Імовірність успіху таких пошуків навмання ще менша за ймовірність того, що генератор випадкових чисел видасть тобі зашифрований текст Біблії. Ти ж це чудово розумієш.
Я це розумів, а питав лише з надією, що Інні спаде на думку якийсь оригінальний вихід…
Вже надвечір того дня я знав досить, аби скористатись узагальненим атласом зоряного неба та спеціальними розрахунковими таблицями для визначення координат нашої Грані. У „Реєстрі населених світів“ Грань Ланс-Оелі не згадувалася, але я припускав, що вона фігурує там під іншою назвою або ж просто позначена комбінацією латинських літер та арабських цифр, як багато інших малозаселених Граней.
Настала ніч. Ми з Інною піднялися на верхню терасу будинку. В чистому безхмарному небі ясно сяяли зорі, сплітаючись у знайомі з дитинства рідні земні сузір’я… зимові сузір’я!
З хвилину я мовчки вдивлявся в небо, потім сказав:
— Боюсь, обчислення тут зайві.
— Що це значить? — здивувалась вона. — Поясни.
— Котра зараз година? — спитав я.
Інна глянула на годинника, що вказував астрономічний час на нашій довготі.
— Близько одинадцятої. Точніше, 22:48. А що?
— А от що! — сказав я і вже подумки продовжив: „Оце варіант узагальненого атласу неба для Землі (образ кулі з віссю та яскравими точками на ній, що позначали зорі), ось видима нам ділянка (я обвів її червоним контуром).
Інна кинула швидкий погляд у небо над нами.
„Гм… Схоже“.
„Не схоже, а цілком сходиться. Придивись уважніше“.
„Точно! Але ж ми не на Землі…“
„Звісно, ні. Цієї миті зоряне небо Землі на нашій широті й на тій довготі, що відповідає нашому астрономічному часу, має такий вигляд…“ (залишаючи на місці червоний контур, я повернув кулю з зображенням зірок рівно на 180 градусів довкола осі). „А це значить…“
„Що ми на Контр-Основі“, — здогадалась Інна.
— Атож, — ствердив я вголос. — На Грані, що разом з Землею розміщена на Головній осі симетрії Кристалу…
Майже бігцем ми повернулися до бібліотеки і знайшли в „Реєстрі…“ коротеньку статтю про Контр-Основу, яка розвіяла наші останні надії. Декретом Інквізиції від 678 року було заборонено прокладати трактові шляхи на Контр-Основу, всі тодішні тракти негайно знищили, а її мешканців переселили на інші Грані. Такі рішучі заходи умотивовували тим, що порушення первісної непроникненості Ребер Контр-Основи негативно відбивається на стійкості Світового Кристалу. Щоправда, як зазначалося далі, сучасна наука довела безпідставність такого твердження, однак формально вищезгаданий декрет не скасований і досі.
— Видно, Метр полюбляв анаграми, — зауважив я. — Ми тугодуми, Інночко. „Світ“ у коруальській мові позначається словами „monde“, „lans“, останнє — у значенні: „край“, „країна“, „земля“; а також суфіксами „-onel“, „-anel“. Ланс-Оелі, країна Оелі, видається якоюсь абракадаброю, проте… — подумки я переставив літери у слові Lans-Oelі так, щоб утворилося „іsolanel“. — Виходить „ізоланел“, тобто ізольований, замкнений світ.
— Отже, — похмуро резюмувала Інна, — ми бранці цього світу. А я все сподівалася, що десь на Ланс-Оелі таки існує трактовий шлях. Тепер бачу, нам і справді доведеться навчатися маґії самостійно. Єдина надія, що найближчим часом у нашу глушину забреде якийсь інквізитор. А інакше ми застрягнемо тут надовго.
Я зажурено зітхнув:
— Бідолашні батьки — вони зіб’ються з ніг, розшукуючи нас.
Інна й собі зітхнула:
— А що ми можемо вдіяти? Ми ж геть безпорадні…
Розділ 5
Аґріс
Вже через два з половиною місяці після нашої появи на Ланс-Оелі ми з Інною їхали по широкій дорозі під небом Грані Аґріс. Окрім запасу харчів, зміни одягу та чистої білизни, у великих шкіряних сумках на крупах наших коней, Леопольда й Лаури, було також кілька книжок з бібліотеки Кер-Маґні, зокрема довідник „Головні трактові шляхи за станом на 1 січня 1999 року“.
До пошуків швидкого виходу із замкненого світу Контр-Основи нас спонукали кілька обставин, і далеко не останньою була елементарна цікавість. Серед численних наукових моноґрафій, підручників та довідників ми не знайшли жодної (за винятком украй лаконічного „Реєстру“) книги на соціальну тематику — з історії, економіки та політичного устрою світів Граней. Ми мусили вдовольнятися художніми книжками, яких у бібліотеці налічувалось понад двісті томів. Однак знання, здобуті з цього джерела, були доволі непевні, плутані, а подеколи й суперечливі. Що далі, то частіше ми губилися серед цієї купи розрізнених фактів, і вже не знали, чому з прочитаного вірити, а чому — ні. В умовах Граней звична земна лоґіка раз по раз відмовлялася спрацьовувати.
По-друге, нам не давали спокою думки про рідних. Поза будь-яким сумнівом, вони дуже переживають через наше зникнення, а може, навіть вважають загиблими.
По-третє, ми побоювалися за своє життя і здоров’я. Відколи ми потрапили на Ланс-Оелі, у нас почалося лавиноподібне пробудження чаклунських здібностей. Ми ще не вміли повністю їх контролювати, і це могло зле скінчитися.
Так, одного разу я, поринувши в роздуми, не помітив зачинених дверей і пройшов крізь них. Власне, в цьому й полягала хитрість — уявити, що ніякої перешкоди немає. Однак тоді це сталося зі мною вперше, я запанікував і замалим не застряг у дверях. На щастя, все обійшлося легким переляком та зіпсованим халатом, який намертво „вріс“ у деревину. А могло бути й гірше.
Іншого разу Інна спробувала розпалити вогнище в каміні методом пірокінезу[7], але спрямований нею вогненний імпульс виявився надто сильним і зрикошетив від чавунних ґрат. Згусток енерґії ледь не зачепив Інну, пролетів лише кількома сантиметрами правіше і влучив у прикрашену гобеленами стіну. Добре, що я був поруч, і спільними зусиллями нам вдалося згасити вогонь, перш ніж він перекинувся на сусідні кімнати.