Олдос Хаксли – Який чудесний світ новий! (страница 8)
— Контролере! Що за неочікувана радість! Хлопці, що ви собі думаєте? Це ж сам Контролер, його фордичність Мустафа Монд.
У чотирьох тисячах кімнатах Центру одночасно пробили чотири рази чотири тисячі електронних годинників. З репродукторів пролунали безтілесні голоси.
— Головна денна зміна здає чергування. Приймає друга денна зміна. Головна денна зміна здає...
Піднімаючись у ліфті до роздягалень, Генрі Фостер і помічник директора визначень доволі підкреслено повернулися спинами до Бернарда Маркса з відділу психології, не бажаючи псувати собі репутацію.
Червонаве повітря складу ембріонів ще й далі вібрувало від неголосного гудіння й гуркоту машинерії. Зміни приходять і відходять, одні забарвлені вовчаком обличчя змінюються другими, тільки конвеєри невпинно й величаво линуть собі далі, завантажені майбутніми чоловіками і жінками.
Леніна Краун швидко покрокувала до дверей.
Його фордичність Мустафа Монд! Вибалушені очі студентів мало не вилазили їм на лоба. Мустафа Монд! Контролер-резидент по Західній Європі! Один із десяти Світових контролерів. Один з десяти... і ось він сів на лавку разом з Директором ІЗЦ, він тут залишиться, так, залишиться, і навіть буде з ними говорити... прямісінько з перших уст. Прямісінько з уст самого Форда.
Двійко рудих, наче креветки, дітлахів вистрибнуло з сусідніх кущів, якусь мить розглядало їх виряченими від здивування очима, а тоді знову зайнялося своїми розвагами в чагарнику.
— Ви всі пам’ятаєте, – мовив своїм потужним низьким голосом Контролер, – пам’ятаєте, я припускаю, цей прекрасний і натхненний вислів господа нашого Форда: «Історія – це нісенітниця». Історія, – поволі повторив він, – це нісенітниця.
Він змахнув рукою так, ніби якимсь невидимим пір’яним віничком позмітав геть порох, яким були Хараппа і халдейський Ур, а також павутиння, що оплутало Фіви, Вавилон, Кносс і Мікени. Шурх. Шурх... і де подівся Одіссей, де зник Йов, де щезли Юпітер, Ґаутама та Ісус? Шурх... і всі ці порошинки античного пилу, такі як Афіни й Рим, Єрусалим і Піднебесна, згинули назавжди. Шурх...
і там, де була Італія, вже зяяла пустка. Шурх... собори; шурх-шурх... король Лір і «Думки» Паскаля. Шурх... «Страсті»; шурх... «Реквієм»; шурх... симфонія; шурх...
— Генрі, йдеш цього вечора на чуттєвки? – запитав помічник визначальника. – Я чув, що нова чуттєвка в Альгамбрі першокласна. Там є любовна сцена на ведмежій шкурі; кажуть, що розкішна. Відчуваєш кожну ведмежу волосинку. Дивовижні тактильні ефекти.
— Ось чому ви не вчите історію, – сказав Контролер. – Але настав час...
Директор ІЗЦ стурбовано на нього глянув. Ходили химерні чутки про те, що в сейфі кабінету Контролера переховуються старі заборонені книжки. Біблія, поезія... Фордзна-що.
Мустафа Монд перехопив його стривожений погляд, і кутики його червоних губ іронічно пересмикнулися.
— Усе гаразд, Директоре, – дещо глумливо заспокоїв він його, – я їх не розбещу.
Директор ІЗЦ був цілковито збентежений.
Ті, хто відчуває себе зневаженим, полюбляють зневажливо поглядати на інших. Посмішка на обличчі Бернарда Маркса була презирлива й зарозуміла. Кожна ведмежа волосинка... якраз!
— Обов’язково піду, – сказав Генрі Фостер.
Мустафа Монд нахилився й помахав перед ними пальцем.
— Спробуйте лише усвідомити, – мовив він голосом, від якого в животі в них щось химерно затремтіло. – Спробуйте збагнути, як це було – мати живородну матір.
І знову це непристойне слово. Але цього разу нікому навіть у голову не прийшло усміхнутися.
— Спробуйте уявити, як це було «жити зі своєю родиною».
Вони спробували, але явно безуспішно.
— А знаєте, що означало «вдома»?
Вони похитали головами.
Зі свого тьмяно-червоного підвалу Леніна Краун піднялася ліфтом на сімнадцять поверхів, завернула, вийшовши з нього, праворуч, покрокувала вздовж довгого коридору і, відчинивши двері з написом «ДІВОЧА РОЗДЯГАЛЬНЯ», занурилася в оглушливий і хаотичний вир грудей, рук і нижньої білизни. Потоки гарячої води бризкали і клекотіли в сотнях ванн. З гуркотом і шипінням відразу вісімдесят вібровакуумних масажних машин одночасно присмоктувалося до пружної й засмаглої плоті вісімдесяти розкішних представниць жіночої статі, старанно їх розтираючи.
Всі намагалися перекричати одна одну. З синтетичної музичної машини лунало соло корнета.
— Привіт, Фанні, – гукнула Леніна молодій жіночці, чия шафка й вішак були поруч.
Фанні працювала в пляшкувальній кімнаті і мала таке саме прізвище – Краун. Але цей збіг не був аж таким незвичним, якщо врахувати, що на два мільярди мешканців планети припадало лише десять тисяч різних імен.
Леніна потягла вниз блискавку спочатку на своїй куртці, тоді обидвома руками подвійну блискавку на штанах і врешті ще одну на нижній білизні. Не скидаючи черевиків і панчіх, вона рушила до ванн.
Вдома, дім – кілька малесеньких кімнаток, у яких ледве можуть розміститися чоловік, періодично вагітна жінка і ціла зграя хлопців і дівчат різного віку. Жодного повітря, жодного простору; далеко не стерильна тюрма; темрява, хвороби і сморід.
(Контролер так яскраво це все змалював, що один із хлопців, чутливіший за решту, страшенно зблід і його мало не знудило.)
Леніна вийшла з ванни, витерлася насухо рушником, схопила довгу еластичну трубку, що стирчала зі стіни, а тоді націлилася нею на свої груди, немовби вирішила покінчити життя самогубством, і натисла спусковий гачок. Струмінь теплого повітря обсипав її шовковистим порошком тальку. На невеличких краниках над умивальником були позначки різних парфумів, і, тримаючи в руці панчохи й черевики, вона рушила на пошуки вільної вібровакуумної машини.
А ще вдома панувала як фізична, так і психологічна вбогість. Психологічно це була кроляча нора, гноївка з випарами цього вщерть перенасиченого життя, просмердженого душевними турботами. Які задушливі інтимності, які загрозливі, божевільні, паскудні стосунки поміж членами родинного угруповання!
Мати маніакально виношувала своїх дітей
— Так, – похитав головою Мустафа Монд, – вам є від чого здригнутися.
— З ким ти зустрічаєшся сьогодні? – поцікавилася Леніна, повернувшись від віброапарата, наче перлина, що світиться зсередини рожевим сяйвом.
— Ні з ким.
Леніна здивовано вигнула брови.
— Я останнім часом якась сама не своя, – пояснила Фанні. – Доктор Веллс порадив мені скористатися замінником вагітності.
— Але ж тобі, золотце, лише дев’ятнадцять. Перші замінники вагітності не обов’язкові до двадцяти одного року.
— Я знаю, дорогенька. Але декому краще починати раніше. Доктор Веллс казав мені, що брюнетки з широким тазом, як у мене, можуть користатися замінником вагітності з сімнадцяти років. Отже, я вже, навпаки, запізнилася на два роки. – Вона відчинила дверцята своєї шафки і показала на цілу низку коробочок і флакончиків з етикетками на верхній полиці.
—
— Я теж. Але ж коли вони допомагають... – Фанні була вельми розсудлива дівчина.
Наш господь Форд... або ж наш господь Фрейд, як він волів сам себе називати з якоїсь незбагненної причини, коли починав говорити на теми психології... наш господь Фрейд був перший, хто відкрив нам очі на страхітливі загрози родинного життя. Світ був переповнений батьками... а отже, потопав у нужді; був переповнений матерями... і, відповідно, всілякими збоченнями, від садизму до цнотливості; переповнений братами, сестрами, дядьками, тітками... світ захлинався в самогубному божевіллі.
— А все ж таки серед дикунів Самоа, на деяких островах біля берегів Нової Гвінеї...
Тропічне сонце лягало теплим медом на оголені тіла дітей, що безладно стрибали одне на одного серед зарослів квітучого гібіскуса. Рідний дім був у будь-якій з двадцяти вкритих пальмовим листям хатинок. На островах Тробріан зачаття вважалося роботою духів роду; ніхто навіть не чув нічого про батьківство.
— Крайнощі, – мовив Контролер, – сходяться. Бо інакше й бути не могло.
— Доктор Веллс каже, що тримісячний замінник вагітності поліпшить моє здоров’я на три-чотири роки вперед.
— Ну, маю надію, що він правий, – відказала Леніна. – Але ж, Фанні, невже ти справді хочеш сказати, що впродовж наступних трьох місяців ти не будеш...
— Ой, та ні, дорогенька. Лише тиждень-два, і це все. А вечір я проведу в клубі, граючи музичний бридж. Ти теж кудись підеш?
Леніна кивнула головою.
— А з ким?
— З Генрі Фостером.
— Знову? – На милому округлому личку Фанні з’явився не надто доречний вираз несхвального й обуреного здивування. – То ти ще й
Матері й батьки, брати і сестри. А ще ж були чоловіки, жінки, коханці. Моногамія і романтичне кохання.