Оксана Радушинська – Метелики в крижаних панцирях (страница 16)
– Навряд, – буркнув Санько, – не повернеться!
– Не повернеться?!
– Нє!
– Чому?
– Карина казала, його мати сюди більше не пустить.
– Хіба йому тут щось заподіяли? – благально глянула на Санька Ярина.
– Та нічого. Але він такий слинько й мамій! Знати його не хочу! Поїхав – і слова не сказав! А ти набери його по мобілці й розпитай.
Хлопці незабаром пішли, а Ярина все думала, невже наважиться і подзвонить?
Мобілка лежала на столі, але дістати її було важко – не дотягтися рукою. Кликати тітку? Тоді доведеться сказати, кому дзвониш, хоча ні тітка Наталя, ні дядько Павло ніколи не обмежували в цьому племінницю, навіть тішилися, коли вона часом з кимось розмовляла телефоном. Треба напружитися... О, можна зачепити олівцем і підсунути до краю... Все!
Серце гупало, руки були як не свої, коли Ярина натисла на кнопку виклику.
Серце завмерло...
Справді-справді, воно геть перестало битися у грудях! Прислухатися – тиша!
І в слухавці – тиша...
І в голові – жодної думки, тільки заготовлене чергове “привіт”, а більше – нічогісінько!
Що казати, коли Артем озветься? “...поза зоною досяжності...” – повідомив жіночий голос. От і добре!
– Ярино, чому ти в кімнаті? – прочинила двері тітка Наталка. – Надворі так гарно.
– Не хочеться, – смутно посміхнулася дівчина.
– Ні-ні, вибирайся в садок, – наполягала та, – наступного літа вже не вдасться тут побувати; дихай свіжим повітрям, поки є така можливість.
– А чому не вдасться? Дорого?
– Та ні. Господиня дзвонила. Хоче продавати обійстя. Їй добре заплатять.
– І цей будинок також купують? – перепитала Ярина. – І сусідський хочуть купити...
– А ту хату навпроти нас продали за безцінь, бо вона стояла порожня. Але нас це не обходить – люди діють так, як вважають за правильне. Значить, є вигода. Ходімо на ґанок – допоможеш мені з огірками, якщо не хочеш посидіти в садку.
Поки Ярина тугенько, один до одного, наповнювала огірками півторалітрові банки з пахучою зеленню на дні, її не полишали думки про ажіотаж навколо будинків у кінці їхньої вулиці. Може, той хирлявий посланець від таємничого шефа хоче скупити всю землю і побудувати цілий палац? А думати хотілося про Артема, проте дівчина відганяла навіть згадки про нього.
До пізньої ночі Ярина сиділа за комп’ютером, вишукуючи інформацію. Нічого особливого не знайшла, окрім згадки про три цілющі джерела під трьома вербами, чому село й отримало назву – Вербки... Сюди приїздили з різними недугами, пили воду, обливалися нею, умивалися, набирали в дерев’яні барильця, щоб відвезти хворим. А потім джерела замулилися, бо ніхто про них не дбав, селом пройшла моровиця, багато повмирало, в їхні хати повселялися чужинці – і про цілющу воду всі забули...
А кілька років тому фахівці перевіряли воду і виявили, що вона має особливі властивості.
Наступного дня Сашко із Саньком знову навідалися до Ярини – цього разу тітка пригостила їх свіжими млинцями. Хлопці не церемонилися, але й дякувати не забували.
– Вас дома не годують? – пожартувала тітка.
– Годують, та не так смачно. Дід наварить юшки на три дні і сьорбає, – відповів Сашко.
– Та годі вже, – підганяла їх дівчина. – Пішли я вам розповім щось цікаве.
– Тут розповідай, – попросила тітка Наталя, – і я послухаю.
– Отже, все спочатку. Колись у цьому селі било три джерела з цілющою водою. Але така ж цілюща вода була і в багатьох криницях, з яких люди брали воду на потреби. Так ось, в одного селянина донька впала з коня – і не могла ходити. З розпачу вона стрибнула в криницю, щоб утопитися. Її врятували... А наступного дня вона стала на ноги і пішла. Розумієте – вона вилікувалася!!! І тоді біля цієї криниці збудували церкву.
– Де ти це чула? – спитав Санько.
– Не чула, а прочитала. В інтернеті! Тепер зрозуміло? Цілюща вода нікуди не поділася! Вона тут, у селі...
– Яринко, може, колись так і було... – почала тітка.
– Ні, дивіться – нещодавно брали воду на аналіз. І вона виявилася особливою – там купа різних мікроелементів... Я на цьому не розуміюся, не можу вам пояснити, та річ у тому, що селище матиме перспективу!
– Яку? – знизав плечима Сашко.
– Може, збудують водолікарню... Чи пансіонат... – мовила Ярина.
– От-от! – підхопила тітка Наталя. – Якщо ти знайшла цю інформацію в інтернеті, то й ще хтось міг запросто дізнатися!
– Хлопці! – вигукнула Яринка. – А чого тут викуповують будинки, га? Не здогадуєтесь?
Санько вдарив себе п’ятірнею в чоло:
– Вони знають про воду!!!
Сашко сидів замислений, а потім спитав:
– У яку криницю стрибнула та дівчина?
– Та то всього лиш легенда, – мовила тітка Наталя. – В народі часто побутують такі історії.
– Ні, я знаю таку криницю, – ствердно мовив Сашко. – Нині ж перевірю. Слово даю... Ярино, а може, й тобі того... ну, скупатися?
– Ти думаєш... мені допоможе? – спитала Ярина.
Її голос затремтів.
– Все, пішли, це точно та криниця, – скочив на ноги Сашко. – Треба спробувати вже! У тітки Катерини!
– Хлопці, охолоньте, – втрутилася тітка, – ви збираєтеся Ярину кидати в криницю? Це безглуздя!
– Ні, ми виллємо на неї відро води!
– Холодної? – зіщулилася Ярина.
– Ми підігріємо!
– Не смійте! – заборонила тітка. – Я йду до магазину. Якщо дізнаюся, що ви не послухалися, матимете справу з дядьком Павлом!
Розділ 10
Уперше в житті Ярина вчинила по-своєму, не послухавшись тітки Наталі...
На цьому кутку села їй не доводилось бувати. Зрештою, тут не було нічого особливого, ось тільки стара церковця (навіть ду-у-у-же стара!) зразу втрапляла в око. Вона зависла на кручі, ніби хтось велетенським ножем вкраяв шмат землі мало не під старим підмурком храму! Але найдивніше було те, що під ту природну навісну стелю, яка колись не втримається і впаде, притулилася хата. Сюди й прямували друзі. Та не встигли вони наблизитися до хвіртки, обвитої диким виноградом, як вона різко відчинилася.
За хвірткою стояла немолода тітка з насупленими бровами – приязні від такої не дочекаєшся. Тітка Катерина!
– Ви до кого? – недобрим голосом спитала в оторопілих підлітків.
– Ми? – розгубився Санько. – Ну, дайте нам води!
– Напитися? – глузливо мовила тітка.
– Та ні – відро...
– А де воно?
– Ой, ми без відра... Позичте! – попросив Сашко. – Нам тільки води набрати і вилити на..
– Нема води в криниці –замулилася і висохла.
– Немає? – розчаровано спитала Ярина. – Зовсім-зовсім?