Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 7)

- Де ми? - запитав я про всяк випадок.

Вони зареготали, і я почув у відповідь:

- Ласкаво просимо до Кастель Мілагро!

Ти, звісно, чула про Кастель Мілагро? По твоїм переляканим очам бачу, що чула. Так, це в Містралії. Гестапо? А що це таке? Ах, ти про це... Я не такий сильний в історії, але, в принципі, схоже. Тільки... Ти знаєш історію цього замку? З самого початку? Ні? Мені потім король розповідав, що колись давно там стояв звичайний замок і в ньому хтось жив. Потім оселилися маги. Чим вони займалися, ніхто до пуття не знає, але одного разу, чи то від надмірної спраги знань, чи то просто сп’яну, вони щось таке начудили... Два дня замість замку над землею висіла сяюча півсфера, через яку ані хріна не було видно і від якої вночі було видно, як удень. А коли вона зникла, усі побачили, що на місці замку підноситься дивна потворна будова кубічної форми, схожа на фортецю. Туди відразу понаїхали всілякі маги, вчені, досліджувати стали, трактати писати, але до пуття ніхто не розібрався, що до чого. Після того як там з кимось стався нещасний випадок, будівлю закрили для відвідувань. А потім і зовсім покинули. Згадали про неї після першого перевороту, як раз коли в Містралії почався весь цей бардак. Тоді до влади прийшов орден Небесних Вершників... Так-так, тих самих, абсолютно правильно. У Містралії теж все почалося саме з них. Так ось, вони розчистили приміщення, обладнання розіпхали по коморах, і вийшла досить пристойна буцегарня. Власне, це і була в'язниця. Років сто тому такі будували. Дуже надійні і добротні, з такими системами захисту, що хрін втечеш. Їх потім заборонили як негуманні... Виявилося, що вона просто перемістилася. Як люди переміщаються.

Після другого перевороту, коли Вершників повалила Партія Народного Визволення, в'язниця стала слідчою. Якраз тоді і з'явився загадковий чоловік на ім'я Блай, який запропонував свої послуги щодо вдосконалення та реконструкції Кастель Мілагро. Тоді ж почалося масове полювання на переселенців, яких тягли з усієї країни, щоб максимально використовувати їхні знання на користь держави. Але переселенців в ті часи було вкрай мало. Маги вмирають не так часто, і далеко не кожному вдається переміститися. Після третього перевороту, коли Партія Визволення впала під натиском Ліги Закону та Порядку, справа пішла жвавіше. Ліга вчинила масові розправи над магами, і кількість переселенців відповідно зросла. Воно і зрозуміло, як правильно помітив колись король, перше, що зробили б містики, прийшовши до влади, - перебили б магів. У нас в середньовіччі, якщо задуматися, те ж саме було. Так ось, Блай, який благополучно пережив переворот і навіть зріс до полковника, відловив серед переселенців кілька цінних кадрів з технічною освітою. Вони відремонтували і запустили автономний генератор, відновили охоронну систему, налагодили центр керування. Відтоді і пішла про Кастель Мілагро слава досконалої в'язниці, з якої не втекти. Так, зовсім. Ти, напевно не уявляєш собі, що таке якісна охоронна система при достатньому рівні технології?

Ув’язненому шляхом інтубації через трахею вставляється спеціальна мікрокапсула безпеки, після чого з ним можна робити що хочеш, він уже нікуди не дінеться. За допомогою дистанційного детонатора можна людину паралізувати, можна змусити його корчитися від болю, можна вбити лише одним натисканням кнопки. А при перетині периметра капсула спрацьовує автоматично. Власне, через все це їх потім і заборонили... Так ось, про що я? Передостання, четверта революція, коли з Лігою успішно покінчив Союз Прогресивних Сил, спочатку обіцяла бути останньою, але серед лідерів стався розкол. Більш спритна половина домовилася все з тим же полковником і його службою, в результаті чого конкуренти опинились в підвалах Кастель Мілагро. Живим звідти вийшов тільки легендарний Мануель дель Фуего, та й то, м'яко кажучи, не цілком, після чого ніхто про нього не чув. За кілька років Союз розвалив все, що зміг, виявилося, що управляти країною не так просто. П'ять з гаком років тому останній переворот привів до влади Об'єднання Загального благоденства. Воно почало з того, що оголосило про свою демократичну політику, після чого народ зрадів і найнаївніші емігранти кинулися на батьківщину, а найдовірливіші борці за свободу вийшли з підпілля. Деякий час країна раділа і співала пісні, а потім благоденство закінчилося і влада стала закручувати гайки. Отут і виявилося, що незламний Блай нікуди не подівся, а, навпаки, виріс до рангу особливого радника. Коли уряд заходився наводити жорсткий порядок і тиснути на опозицію, Кастель Мілагро знову знадобився і розцвів з новою силою. Відкритою залишалася лише проблема обладнання. З цінних кадрів останнього улову на той час один загинув при спробі втечі, інший наклав на себе руки, а двоє спилися. От тоді і з'явився я, що виявилося дуже доречним. Спочатку мені, нічого не пояснюючи, засадили капсулу безпеки, потім видали уніформу. А у мене була класна стильна футболка, подарована сусідом, зі справжньої бавовни, під двадцяте століття. Чудний був сусід, викопний екземпляр, класичний хіпі... У ваш час їх ще не було? А, ну бог з ним. Я до того, що він був зсунутий на історії руху хіпі та про це двадцяте століття міг базікати хоч до скону. Ну і покришки у нього були відповідні... ну в сенсі прикиди. Одяг. А ще він на травці сидів... гаразд, про сусіда я іншим разом розповім.

Річь у тім, що через цю стильну футболку мене прийняли за переселенця з двадцятого століття. Він, звичайно, розумний і хитрий сучий син, цей радник Блай, але в цьому проколовся. А я... я його як побачив... Очі у нього такі... Не знаю чому, але боязно в них дивитися. І я дупою відчув, що треба брехати. І став брехати. Наскільки зміг достовірно. Все, що мені сусід триндів по укурці, миттю згадав. На щастя, ніхто не додумався, коли мене обшукували, помацати під волоссям за вухом. Навіть не помітили, що в сокеті штекер залишився... Радник Блай мені докладно пояснив, що таке переміщення і як воно трапляється, а також куди я потрапив і що від мене потрібно. Сама розумієш, що їм від нас, переселенців, було потрібно. Технології. І як я ні брехав, що ні в чому не розбираюся, мені резонно зауважили, що людина, яка виросла в кінці двадцятого століття, не може не знати нічого про електронні прилади і вогнепальну зброю. Від зброї мені вдалося відкрутитися, заявивши, що я пацифіст і навіть не служив в армії... Правда, а як же ж, хіба не схоже? А щодо приладів... Як їх робити, я, зрозуміло, не фахівець, а якщо розібрати і подивитися... Загалом, призначили мене колупатися в приладах - їх там цілий склад напхано було, - виділили комірчину жити і майстерню працювати і пояснили про охоронну систему. Тут я вдруге подумав, що прийшов мені повний демонтаж. І знову помилився...

***

- Чого ти кип'ятишся? - спокійно поцікавився його величність, спостерігаючи в величезному дзеркалі за ходом опитування і тестів, які проводив метр Істран. - об‘їсть тебе ця дівчинка, чи що?

- Не в цьому справа! - роздратовано відгукнувся Елмар. - Чому це ти вирішив, що я страждаю від неробства і що ти можеш так запросто розпоряджатися моїм часом, моїм будинком, моїм життям?

- Знаю, що ти не страждаєш, - посміхнувся король. - Неробство приносить тобі задоволення. Але не можна ж бути таким ледарем. Та й не так часто я звертаюся до тебе з проханнями. Жак деякий час не зможе приймати в своєму домі гостей. У нього проблеми. Не залишати ж її в палаці? Тобі що, важко?

- Не знаю... Якось все це несподівано... А більше нікуди не можна її прилаштувати?

- Не можна. Потім, коли адаптується, будь ласка. Може, коли Жак вирішить свої проблеми, то переселимо до нього. А поки - займися. Чим вона тобі не подобається?

- А що я скажу Азіль?

- Правду. Невже ти думаєш, що Азіль стане ревнувати?

- Ні, але... ти ж знаєш, моя Азіль не дуже ладнає з іншими жінками... А якщо вони почнуть сваритися? Ти хотів би жити під одним дахом з двома ворогуючими бабами?

- Я з повним на те правом міг би заявити, що в даний момент живу з шістьма, але не буду ловити тебе на слові. Якщо почнуть, тоді і будемо думати. Зрештою, я твій король і можу тобі наказати, закінчивши таким чином цю дурну суперечку. А я тебе вмовляю, як маленького.

- Як скажете, ваша величносте, - надувся Елмар. - Ще накази будуть або я можу йти?

- Не ображайся. Тобі треба якось брати участь в житті королівства. Ти ж мій спадкоємець. А то ти що в політиці, що в фінансах - повний невіглас. Попрацюй хоч з переселенцями для початку, подивися, як ми це робимо.

- А потім ти почнеш підпрягати мене до політики і фінансів? Не дочекаєшся! Краще одружуйся, заведи собі нормального спадкоємця і тоді вчи його чого хочеш і як хочеш.

- Якщо приведеш мені хоч одну прийнятну причину, чому не хочеш виконати моє прохання, я від тебе відстану. Якщо ж просто вередуєш, будь добрий...

Елмар довго думав, але прийнятної причини не знайшов.

- Гаразд, - буркнув він. - І що мені з нею робити?

- Те ж, що ти робив тільки що. Розмовляти. Водити гуляти. Познайом з Азіль, нехай вона її куди-небудь поведе... по крамницях або куди там жінки ходять розважатися. Я їй видам з казни тисячу золотих на обзаведення господарством, а потім роботу підшукаємо. І не ний, будь ласка. Вона дуже приємна дівчинка. Не красуня, звичайно, але тобі ж з нею не спати, а працювати. До речі, твоя думка?