Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 62)

- Вона з нею і про це розмовляла?

- Який ти здогадливий! На щастя, Ольга просто бачила, як Камілла ґвалтувала тістечко. Але ніхто не гарантує, що сьогодні вони не обговорять те, що тебе так бентежить. Камілла тільки про це і здатна говорити, а Ольга, як ти сам помітив, жахливо допитлива.

- Ну і біс з ними, - в серцях вилаявся король. - Негоже соромитися говорити про те, що, не соромлячись, робиш. Мені донесли, що наші жінки чомусь вирішили, ніби у мене з Ольгою роман, ніби я з нею зраджую свою офіційну фаворитку і взагалі маю намір з переселенкою одружитися. Тому я і звів їх разом, щоб ці дурепи зрозуміли, що нічого подібного не відбувається. Нехай залишать Ольгу в спокої, а то деякі з ревнощів здатні на всякі капості... До речі, Каміллу я досі не вигнав тільки за те, що вона нічим подібним не страждає. Займається мовчки улюбленою справою і не лізе ні в які інтриги.

- Нічого собі «мовчки»! - пирхнув Елмар . - Шелларе, а у тебе дійсно... національна гордість?

- Показати? - поцікавився король. - Або виміряти лінійкою і повідомити тобі точні розміри? Камілла таким чином намагається мені полестити, тому як на інше у неї мізків не вистачає. Зробила з мене монстра якогось, всі тільки й мріють подивитися своїми очима, що ж там у його величності за диво... Ось і ти туди ж. Адже ми з тобою в юності до одних і тих же повій ходили разом, можна подумати, ти сам не знаєш, що у мене і яке.

- Ну, мало лі... - зніяковів принц-бастард. - А раптом над тобою поворожили, всяко буває... До речі, Шелларе, як просуваються твої пошуки ідеальної дружини?

- Важко, - коротко відповів король. - Днями мав бесіду з колегою Луї, демони його принесли в гості без запрошення... Привіз мені трьох своїх дочок показати. Старшій сімнадцять, молодшій дванадцять. Як гадаєш, є у цієї людини мізки? Мало того, він ще пообіцяв прислати симпатичних хлопчиків, якщо я одружуся з якоюсь з його сопливих принцес.

Елмар беззвучно затрясся в сідлі:

- А він був тверезий?

- Ти бачив хоч раз Луї тверезим? Більш того, коли цей кретин упився до потрібної кондиції і заснув, до мене в кабінет примчала її величність королева Агнеса і вчинила допит з пристрастю, до чого ми з її дегенератом-чоловіком домовилися. Довелося спочатку переконувати її, що я не поміняв сексуальну орієнтацію, потім пояснювати, що її малолітні наречені потрібні мені як зайцеві бубон, а потім ще довго відмовлятися від наполегливої пропозиції отруїти придурка Луї, одружитися з нею і об'єднати королівства.

- Як чудово! - захопився Елмар. – Як весело, виявляється, бути королем!

- Тобі смішно... Я, звичайно, розумію Агнесу: проживши двадцять років з алкоголіком-збоченцем, мимоволі почнеш думати про людей що завгодно... Сподіваюся, Луї не внадиться ходити до мене в гості регулярно... А то він мене коли-небудь так дістане, що я його впущу потихеньку з якихось сходів.

- А інші королі тобі дочок дивитися не привозять? - поцікавився Елмар.

- З кузеном Елвісом я свого часу поговорив на цю тему, пояснив йому, що одружуватися зі власними племінницями, нехай навіть двоюрідними, недобре, і він мене чудово зрозумів і схвалив. У Зиновія дочок більше немає, а старша внучка вже заручена... До того ж обидві його внучки, як мені здається, пішли характером в матінку, здалися мені такі дружини! Та й відносини у нас з Зиновієм досі прохолодні.

- Через що?

- А ти хіба не пам'ятаєш? Чи ти на той час вже напився?

- Коли?

- Після моєї коронації.

- Нічого я не напився. Якщо ти пам'ятаєш, в той день взагалі ніхто не пив і нічого не святкували. Напевно, просто пішов збиратися, я ж майже відразу поїхав. А що у вас тоді сталося з Зиновієм?

- Він хотів забрати Мафея до себе, на пам'ять про покійну доньку, так би мовити. А я не віддав.

- Це як?

- Запропонував запитати малюка, чи хоче він поїхати від нас і жити при дворі дідуся. Само собою, хлопчик з жахом відмовився розлучатися зі мною, з метром Істраном, а особливо з Жаком, в якого вчепився обома руками так, немов його хтось збирався силоміць відривати. Він прекрасно пам'ятає, що при дворі дідуся його обзивали байстрюком і виродком і при кожному зручному випадку смикали за вуха... А Зіновій на мене і образився. Більше, власне, принцес на континенті немає. Хіба що у магнатів Голдіани якісь дівиці на виданні є, але я з ними не хочу зв'язуватися.

- А в Егіні?

- Олександр ще молодий, у нього діти маленькі. Сестра, правда, є, але вона серйозно захопилася містикою і навіть готується вступити в якийсь орден. Та й не обов'язково мені саме принцесу, я і на простій городянці одружуся...

- Досі не знайшлася підходяща? - поцікавився Елмар . - А чи не здається вам, ваша величносте, що ви зволите надто перебирати харчами, як виражається ваш улюблений блазень?

- Не здається, - відрізав король. - Одруження справа серйозна, на все життя, і вибирати треба ретельно, щоб потім не розлучатися, як твій тато.

- Знаєш що, Шелларе? - не витримав принц-бастард. - Ти ось це все говориш, говориш, зуби мені заговорюєш, поважні причини винаходиш, а насправді просто не хочеш одружуватися, і все.

- Елмаре, ти не правий, - спокійно відповів король, але ніяких аргументів більш не привів.

Ольга навіть не уявляла собі, наскільки нудна справа королівське полювання. Може, для героїв, які помчали в нетрі шукати пригод на свої героїчні дупи, захід і був змістовним. Цілком можливо навіть, що забавно було і панам придворним, які ганяли по лісу згаданого нещасного оленя. Але сидіти на галявині в розкладних крісельцях в суспільстві придворних пані було нестерпно нудно, а часом неприємно - тому що протягом бесіди вони кілька разів тонко і єлегантно проїхалися з приводу її зовнішності, костюма, зачіски, а також гнітючої недосвідченості в амурних справах. Придворні плітки, якими обмінювалися пані, були Ользі здебільшого незрозумілі, так як мова в них йшла про людей абсолютно незнайомих, але деякі її зовсім приголомшили. Виявилося, що король і його блазень знаходяться між собою в любовному зв'язку і регулярно влаштовують ніжні побачення. Ольгу ще й попросили висловити свою думку з цього приводу. Дівчина запідозрила, що її просто підставляють - акуратно підштовхують до того, щоб вона сказала про короля що-небудь несхвальне, а вони потім настукають, відповідно все це оформивши. Ользі якось вдалося викрутитися, заявивши, що чистий гомосексуалізм вона не розуміє, але бісексуальність, на її думку, свідчить про широту поглядів. Правда, після цього дружина міністра закордонних справ і старша донька скарбника стали поглядати на неї з нездоровою цікавістю.

Деякий час дами розпитували Ольгу про життя в її світі, але дуже швидко відстали і заговорили про вічні і неминущі цінності: ганчірки, косметика і чоловіки. Ось тут Ользі стало по-справжньому сумно. Настільки, що навіть сутичка з ведмедем вже почала здаватися їй не таким вже непосильним подвигом в порівнянні з цією світською бесідою.

Серед тісної групи королівських коханок їй не сподобалася жодна. Камілла зі своїм вічним порівняльним аналізом стомлювала, графиня Монкар при ближчому спілкуванні виявилася досить стервозною особою, три інші справляли враження набитих дуреп, і, мабуть, тільки Ельвіра Люменталь здалася Ользі трохи краще за інших. Вона весь час мовчала і не ображала, не дивилася на Ольгу, як на свіжу купку на улюбленому килимі, а цілком доброзичливо усміхалася, краса її була трохи іншого типу, ніж у інших. Висока попеляста блондинка з ясними сірими очима і обличчям грецької богині, Ельвіра не мала такої яскраво вираженої сексуальності, як всі інші, в ній відчувався прохолодний і відчужений спокій.

Крім усього іншого, Ольга вже давно томилася, не знаючи, як би це так по-світськи запитати, де на королівському полюванні знаходяться ті заповітні кущики, в які хлопчики ходять направо, а дівчатка наліво, та й стала роздумувати, а не змитися звідси взагалі і не запитати щодо потрібного у короля. З Шелларом їй було значно простіше, ніж з його придворними пані.

На цьому етапі її роздумів Ельвіра встала і повідомила, що на пару хвилин покине суспільство, щоб поправити панчохи. Ольга з величезним полегшенням зголосилася скласти їй компанію. Ельвіра трохи посміхнулася, почекала її, і вони попрямували по стежці в глиб лісу.

- Що, втомили наші пані? - поспівчувала Ельвіра. - Чи все-таки шокували?

- І те й інше, - зізналася Ольга. - Але більше втомили.

- А ти справді вважаєш, що... ну, щодо широти поглядів?

- Треба ж було щось сказати. У моєму світі до цього ставляться набагато простіше і не особливо прагнуть приховувати. А це правда про Шеллара і його блазня?

- Неправда, - спокійно відповіла Ельвіра.

- Ну і добре, - заспокоїлася Ольга. - А то я вже збиралася у короля запитати.

Ельвіра подивилася на неї з неприхованою цікавістю.

- Прямо так і запитала б?

- А що тут такого? Тим більше якщо це неправда?

- Поменше слухай наших панянок, - засміялася Ельвіра. - Вони тобі про нього такого понаговорять...

- А Камілла казала, що ти і сама про нього невисокої думки як про коханця, - зауважила Ольга.

- Це, як каже Камілла, як кому подобається, - стиснула губи Ельвіра. - Їй, може бути, і подобається таке відношення. Мені ні. Може, його величність - мудрий правитель і цікавий співрозмовник, може, у нього ще купа різноманітних достоїнств, але в ліжку це грубий і нахабний хам. І можеш йому це передати, якщо він попросить тебе розповісти, що ми про нього говорили. Я своєї думки не приховую, але у мене жодного разу не вистачило сміливості сказати йому це в очі.