Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 33)
- А ти снідав? - тут же стрепенулася Азіль, згадавши, що вона господиня і у неї в будинку гість.
- Ходив би я по гостям голодний, - посміхнувся Жак. - Тим більше Елмара вдома немає, так тут, напевно, і їсти нічого. Я мав на увазі тільки знайомство з місцевою кухнею, нічого більше.
- Яєчня така ж, як і у нас, - доповіла Ольга.
- Це само собою, кури теж. Гаразд, завтра я тебе поведу куди-небудь пообідати і покажу щось екзотичне. А сьогодні мені не хочеться шлятися по місту, так що краще посидимо вдома і займемося... наприклад, читанням. Якщо у тебе є ще якісь питання, питай.
- Є, - вхопилася за тему Ольга і поскаржилася на проблему з підзарядкою акумулятора для плеєра.
- Шкода, звичайно... - погодився Жак. - Хоч щось має бути на пам'ять про домівку. Але хочу попередити заздалегідь, що насолоджуватися цими божественними звуками ти будеш в гордій самоті. Крім тебе, цю музичку навряд чи хтось захоче слухати. Там що у тебе?
- В загалі рок, - пояснила Ольга, потім схаменулася, що це слово навряд чи щось говорить місцевому жителю, і спробувала пояснити, що це таке, навіть наспівати для прикладу, але вийшло жахливо фальшиво і ні на що не схоже.
- Безнадійний випадок, - прокоментував блазень. - Народ не зрозуміє. Навіть професійні барди. Але все одно, звичайно, шкода. Знаєш що, дай-но мені все це добро, я з фахівцями пораджуся. Може, щось можна зробити.
- З якими фахівцями? - не зрозуміла Ольга.
- З магами, звичайно. Раз вони вміють кастовати блискавки, значить, електрика їм доступна. А якщо твій акумулятор вийде зарядити, прилад можна буде включити і всі твої касети переписати на кристали, щоб ти могла їх вільно слухати і не бігати кожен раз зі своїм акумулятором до Мафея або метра Істрана. А тепер краще я тобі руни покажу і піду додому, щось у мене настрій зовсім не робочий... сама поки повчися читати, а я прийду завтра. Я сьогодні теж, якщо чесно, не виспався...
Ользі здалося, що при цьому королівський блазень злегка спохмурнів, але все одно залишився чарівним. Бувають же на світі такі симпатичні хлопці...
- До речі, - вже від дверей нагадав Жак. - Азіль, дуже тебе попрошу, знайди дівчині що-небудь вдягти. Таке, щоб з нею можна було вийти на вулицю і ходити, не побоюючись, що за нами прив’яжеться натовп роззяв.
Тільки-но він пішов, Азіль сумлінно взялася за справу. Улюблені Ольгині джинси були забраковані відразу, її єдине плаття визнано кричуще аморальним, а спідниця - непристойно короткою, після чого Азіль відчинила перед нею власний гардероб. Ольга чесно вибрала собі сукню простіше і весь залишок дня провела, навчаючись її надягати і шнурувати, тому як «блискавки» тут ще не придумали. А ввечері Азіль кудись змилася і залишила її в суспільстві Елмарових слуг, книг і музичних кристалів. Оскільки книги читати Ольга поки не вміла, а слуги соромилися приставати до неї з розпитуваннями, вона послухала місцеву музику, потім у неї закінчилися сигарети, і засмутившись вона завалилася спати засвітло. Хоча музика виявилася місцями нічого...
***
Коли прийшов Жак, Азіль ще спала після своїх нічних прогулянок, а Ольга, якій нічого було курити, тихенько психувала в вітальні, намагаючись якось заспокоїти нерви одним з вподобаних музичних кристалів.
- Привіт, - життєрадісно виголосив з порога королівський блазень, легко кидаючи берет на стіл. - Як справи? Музичку слухаємо? І як подобається?
- Подобається, - кивнула Ольга. - А хто це співає?
- Це? - Жак чомусь відразу перестав посміхатися. - Це Ель Драко, золотий голос Містралії... Азіль хіба не розповіла, де у неї що записано?
- Розповіла. Тільки я не пам'ятаю, а руни читати ще погано виходить.
- Це нічого, навчишся... Знайоме платтячко, це Азіль тобі виділила зі свого витонченого плічка? Нічого, йде.
Це був явно комплімент, причому досить грубий, бо плаття виглядало на Ользі як на вішалці. У талії було нормально, а ось там, де у нормальних людей бувають груди, безнадійно висіло. І поділ був такої довжини, що з-під нього по ідеї повинні були витончено виднітися тільки щиколотки і туфельки, але, оскільки Ольга була трохи вище, ніж колишня господиня сукні, воно було їй трохи короткувате, і її ніжки, як у кози ріжки, жалібно визирали з-під подолу.
- А взуття тобі що, не знайшли? - продовжував Жак, уважно оглянувши її з голови до ніг. - не підеш же ти в капцях по місту, тим паче в цих. Ні, можна, звичайно, якщо хочеш, щоб над тобою все місто сміялось, але краще не треба. Та й холодно якось.
- Але у мене черевики... - розгубилася Ольга, уявивши собі, як вона буде виглядати в цій сукні і своїх улюблених ботах. Вона і так виглядала повним опудалом, хоч весь ранок силкувалася щось пристойне зробити на голові... Намагайся не намагайся, але зачіску люди роблять з волосся, і якщо його немає, то нічого і не створиш, крім дурного хвостика. Треба було ще перед від'їздом коротко постригтися, як збиралася, але тепер уже пізно шкодувати. Як завжди - якщо на горизонті з'являється хлопець, якого знаходиш цікавим, ти обов'язково або одягнена у що попало, або на голові щось типу «я у мами дурочка», або ще якась лажа ...
- Ці черевики не йдуть до сукні... А кросівки тим паче...
- Ні, люблю я цю жінку! - зітхнув королівський блазень, сідаючи на стілець верхи. - Я маю на увазі Азіль. Ну, якщо її чобітки на тебе не налізли, що цілком зрозуміло, невже не можна було знайти інший варіант? У неї що, служниць немає? Тепер я, як нахаба який, піду у цих служниць стріляти взуття. Їй простіше було б, це ж її служниці, а не мої! Ніколи не подумає головою, коли щось робить... До речі, що це в тебе на голові? Волосся пучком тільки войовниці носять. Розв'яжи і зроби косичку.
- Косичку? - жахнулася Ольга, уявивши собі таку приблизну піонерку п'ятдесятих років, в яку вона зараз перетвориться. - Але з цього не вийде ...
- Тоді зроби дві. Навіть краще буде. Ну, спочатку будуть стирчати, а потім відросте, і все буде нормально. Та не відпадай на шести обертах, нічого в цьому страшного немає. Може, тобі просто незвично, але тут так всі ходять.
- Я не бачила, - заперечила Ольга.
- А кого ти взагалі бачила? Азіль? Так вона не береться до уваги, їй можна що завгодно навернути на її чарівній голівці, зійде за норму. А ти все ж поміняй зачіску, поки я буду добувати тобі взуття...
Через півгодини Ольга понуро тупала по вимощеної кам'яними брусками вулиці слідом за життєрадісним Жаком в стані, близькому до істерики. Те, що з неї вийшло наприкінці, найбільше нагадувало незабутню Пеппі Довгапанчоху, насильно одягнену в цивільне плаття. Правда, Жака це нітрохи не бентежило, та й, придивившись до зустрічних перехожих, Ольга переконалася, що тут дійсно так прийнято одягатися, але все ж як нестерпно йти поруч з симпатичним хлопцем, який тобі подобається, і виглядати при цьому ну просто ідіотськи...
- Куди б нам відправитися? - вголос розмірковував Жак, абсолютно не звертаючи уваги на її безглуздий вигляд. - По крамницях гуляти наче поки зарано, тобі ще грошей не дали... напевно, просто покажу тобі місто і... мабуть, Королівський музей.
- Грошей? - не зрозуміла Ольга. - А мені що, їх просто так дадуть?
- Ну, ніби як підйомні. Щоб ти собі шмоток місцевих купила, миски-ложки там всякі. У нас, бач, існує програма адаптації переселенців. Корона всіляко про них піклується і докладає всіх зусиль, щоб вони у нас приживалися, щоб не бігли в інші королівства і не робили суспільству проблем.
- Жаку, а навіщо короні переселенці?
- А про всяк випадок. Всі ви, кожен по-своєму, джерела унікальної інформації, а наш король дуже цікавиться всім новим і незвичним. Тому і спілкується з кожним новим переселенцем, ось побачиш, він ще тебе розпитуваннями замучить.
- А тебе замучив? - поцікавилася Ольга, якій майбутня аудієнція з його величністю стала здаватися ще кошмарнішою, ніж раніше.
- Мене? Та чому? - Жак здивовано закліпав очима, але видно було, що він здорово занервував. - Я ж не переселенець.
- Ні? Серйозно? А схоже.
- Та що за дурниця тобі прийшла в голову? Я місцевий, просто трохи іноземець. З Помор'я родом, якщо точно, але давно там не був... Ти краще не відволікайся, а дивись по сторонам. У нас дуже гарна столиця, на неї варто подивитися. Тим більше ми знаходимося якраз в центрі, в старій частині міста, і прямуємо в бік замка Харроу, колишньої королівської резиденції, в якій нині розміщується той самий музей, що я тобі обіцяв показати, і ще бібліотека.
- Це оті башточки? - запитала Ольга швидше для підтримки розмови, ніж з інтересу. Якщо чесно, сам екскурсовод їй був набагато цікавіший, ніж всі музеї та інші пам'ятки цього чужого міста, котре дійсно виглядало досить привабливо.
- Ні, ці «башточки» - королівський палац. Чинний, так би мовити. Ці будівлі знаходяться майже поруч і з'єднані славним таким висячим мостом. Швидше для краси, ніж за потребою, тому як його величність зазвичай ходить в бібліотеку телепортом... або посилає за книгами когось із придворних. Але зате цей міст робить з двох звичайних будинків просто шедевр архітектури. Дуже оригінально виходить... Сама потім побачиш. Палац я тобі теж покажу, є на що подивитися. Його кілька років тому реставрували, тому що під час перевороту він здорово постраждав. Що забавніше за все, один Мафей наробив руйнувань більше, ніж дві армії магів при штурмі. Он ну вежу, яку звідси видно, довелося відбудовувати заново.