Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 20)
- Мабуть ні.
- Он воно що... - Жак говорив тихо, безпристрасно, голосом якоїсь некромантської нежиті. - Тому-то я і заблукав. Мегамережу знаю вздовж і впоперек. А тут... Тут так порожньо...
- А тобі тут подобається?
- Не знаю. Напевно, так. Тільки ось ця порожнеча...
- Яка ще порожнеча? А я? Летимо зі мною.
Етель схопила Жака за обидві руки і притягнула до себе. Її голос був веселий і дзвінкий, як завжди.
- Етель, не захоплюйся! - застеріг чарівницю метр Істран.
Але та ніби й не чула.
- Ух ти, як здорово! - радісно вигукнула вона. - Ой, який ти тут дивний... Ти теплий, добрий і веселий. І у тебе немає тіла. Як цікаво!
- А ти що, ніколи не була в мегамережі? Ти ще нулевічка? - Голос Жака злегка пожвавився і теж повеселішав.
- Не знаю, що ти називаєш мегамережею, але тут я точно не була. А як я тут виглядаю?
- Ніяк. Ти дзвінка, весела і заводна. І ти збуджуєш.
- А тут можна займатися сексом? У сенсі раз у нас немає тіл?
- Можна, - посміхнувся Жак. - А ти бажаєш?
- Ще б пак! - захоплено зойкнула чарівниця і схопилася на нерухомого переселенця верхи.
- От безсоромна! - розгнівався метр Істран. - Етель! Повертайся негайно!
Етель захоплено ахнула і рвонула на собі блузку. Жак підвівся, пригорнув її до себе і солодко застогнав.
- Ах, яка ти цікава!
- Ох, як здорово! Я ніколи так не пробувала!
- Поцілуй мене.
- А як?
- Наче насправді.
- Ух ти! - Етель запустила обидві руки в його волосся і здивовано запитала: - А що це у тебе за дірка в голові?
- Як що? Сокет. Як у всіх. Не звертай уваги на тіло, а то відпадеш. Стривай, а як ти його намацала? Хіба твоє тіло поруч з моїм?
- І не просто поруч... Ох... Ти чудовий... Це просто чарівно...
- Оце так! Таким даблдекером я теж ще не пробував!
- Ходімо звідси, - з огидою сказав метр Істран. - Вони тепер не зупиняться, а пірнати за цією аморальною кішкою у мене немає ніякого бажання.
- Не варто їх зупиняти, - посміхнувся Шеллар. - Нехай хлопець отримає хоч якесь задоволення. Після того, що йому довелося пережити, бідолаха цілком заслуговує невеличку розвагу.
- Ви мені розповісте про нього? - поцікавився маг, пропускаючи принца в двері.
- Звісно, - відповів Шеллар. - Так він сам вам розповість. Ні-ні, прошу вас, метре, ви старше.
- Звикайте, ваша величносте, - похитав головою метр. - Етикету треба дотримуватися. Не можна ж усім бути такими, як мерзотниця Етель.
Шеллар слухняно ступив вперед, і це здалося йому кричуще ненормальним. Повага до наставника була у нього рефлекторна, і приймати знаки поваги від цієї людини було дико. Звернення «ваша величносте» неприємно різало слух. Шеллар не хотів бути королем. Якби це було можливо, він би з радістю поступився престолом кузену і повернувся до своїх рідних шпигунів і злочинців. Але принц прекрасно знав, що Елмар ні за що не погодиться кинути геройську вольницю і взяти на себе тягар відповідальності за всю країну. Звичайно, в будь-якому королівстві вистачає дурнів, які мріють про корону, але принц-бастард дурнем не був і прекрасно розумів, що правління державою - це не стільки бали і полювання, та перекидання в ліжку з фрейлінами, скільки тяжка праця і величезна відповідальність. Та й якщо чесно, то і не потягне він цілу країну. «А я потягну? - подумки запитав себе Шеллар, спускаючись сходами на кухню, звідки вже долинали хвилюючі пряні запахи. І сам собі відповів: - А куди я дінусь? Я король. Я повинен".
- Ну що? - поцікавився Шанкар, відриваючись від плити. - А де Етель? У вас щось вийшло?
Метр Істран засмучено махнув рукою:
- Хіба можна впоратися з цім зіпсованим паскудним дівчиськом! Якщо їй спало на думку зайнятися сексом, вона це робить з першим зустрічним будь-де.
- Ну і нехай її, навіщо ж так засмучуватися? - щиро здивувався містик. Його релігія аж ніяк не засуджувала сексуальні шукання, і в цьому питанні він завжди був згоден з Етель. - Це ж чудово, коли людям добре. За них можна тільки порадіти.
- Ви так переживаєте, немов це ваша рідна донька, - єхидно зауважила лучниця.
- Ну, не донька. Правнучка, - неохоче зізнався придворний маг. - Але все одно рідна. І я маю повне право не схвалювати її нерозбірливість в партнерах і... е-е... в місцях. Влаштувати подібне неподобство в королівській їдальні! Це все ельфійськая кров! Навіть в четвертому поколінні позначається. І зрозуміло, галлантське виховання.
- Я так і не зрозумів, - жалібно запитав голодний принц-бастард. - Ви змогли вивести цього юнака з трансу чи ні?
- Поки що ні, - сказав Шеллар. - Етель з ним домовилася, не виходячи з трансу. Зараз вони там закінчать, потім разом вийдуть. Догляньте хтось за плитою, а то все згорить.
- Це має бути надзвичайно цікаво! - надихнувся Шанкар. - Як шкода, що я не залишився...
- Не вистачало, щоб ви там втрьох борсалися! - обурився, метр Істран. - Ох вже ця сучасна молодь!
Молодь дружно розреготалася, а метр пробурчав, що у цих переселенців можуть бути невідомі науці хвороби, і взагалі...
Зверху долинули ясно чутні переривчасті зойки, потім протяжний крик.
- Молодці, - схвально засміявся Шанкар. - Ну що, піднімемося?
- За плитою дивись, - нагадав Елмар. - Самі спустяться.
- А вони нас знайдуть?
- Звісно. По запаху.
З їдальні знову почувся крик. На цей раз справжній, повний болю.
- Що вона з ним зробила? - підскочив на стільці Елмар.
Шанкар тицьнув ложку Шелларові і з криком: «Я все-таки піду, подивлюся!» кинувся нагору.
Його новоспечена величність подивився на ложку, підійшов до плити і задумливо помішав в каструльці. «Чудово, - подумав він. - Нічого собі початок правління. Стою це я, моє величносте Шелларе... здається, я третій... Стою біля плити і готую вечерю для геройського кузена і його соратників, в моїй їдальні трахаються навіжена чарівниця і цей переляканий переселенець... І пів палацу лежить в руїнах ... Якщо я доживу до старості, нащадки обрегочуться, читаючи мої мемуари».
***
Жак лежав все на тому ж дивані, тримаючись обома руками за голову. Етель сиділа поруч, похитуючись, як п'яна. Вона навіть не відразу помітила Шанкара.
- Що у вас трапилося? - стривожено запитав містик. - Хто кричав?
- Голова... - простогнав Жак. - Боляче...
- Почекай хвилинку, я зараз. - Шанкар сів навпочіпки поруч з ним і поклав долоні на віскі. Обережно, легкими поштовхами прокачав енергію по судинах, по нервах, по мозковим тканинам. Все було нормально, нічого непоправного. Він зробив невловимий рух, після якого пацієнт затих і розслабився, після чого містик докірливо звернувся до чарівниці:
- Ти що, сама не могла? Йому ж боляче!
Етель підняла на нього затуманені очі і сказала, не цілком усвідомлюючи, що відбувається:
- Це... це не просто чарівно... це...
- От біда! Як треба було виходити, щоб отримати такі наслідки! Етель! Прокинься! - Бачачи, що до чарівниці так просто не докликатись, Шанкар обійшов її ззаду, чіпко схопив однією рукою за потилицю, а іншою швидко натиснув на очні яблука.
Етель стрепенулася, озирнулася і здивовано запитала:
- Ой, Шанкаре, а ти що тут робиш?
- Приводжу вас до тями. Етель, як ти могла? Ти ж не учениця якась, хіба можна так виходити з трансу? Він же міг збожеволіти і навіть померти!..
- Це не я, - похитала головою Етель - Це або він, або ми ненавмисно випали... Я не зрозуміла... Ах, Шанкаре, ти собі не уявляєш, як це було! Я ніколи в житті такого не відчувала! А де... ах, ось він, тут. Жаку! Ти як?