Оксана Панкеева – Перетинаючи кордони (страница 14)

- Ти сам з'явився ще пізніше, ніж я, - невдоволено буркнув Елмар, розуміючи, що цим безсоромного Лавріса не дістанеш.

- Так я-то зрозуміло, - нітрохи не бентежачись, погодився той. - Я вчора мав честь вечеряти з блискучою Каміллою Трезон, так що заснув тільки о п'ятій ранку. А ти?

- Ах! - зітхнув граф Оррі. - Хіба можна спати, коли поруч незрівнянна Азіль!

Граф був небайдужий до прекрасних очей німфи і давно безнадійно зітхав, заздрячи приятелеві. Сама ж Азіль, як навмисне, обійшла його своєю увагою, пояснивши це туманно і незрозуміло, як і все, що вона намагалася пояснити: «Тобі це не потрібно». Не інакше від заздрості його світлість і приєднався до насмішника Лавріса, тому що зазвичай він не мав схильності знущатися над нещасними товаришами, яких піднімали ні світ ні зоря і відправляли в похід в стані жорстокого похмілля.

- Відчепіться, - пробурчав Елмар. - Без вас голова тріщить...

- Ах ось воно що! - дружним хором закричали друзі-паладини і зареготали так, що їх коні злякано відсахнулися.

- Дійсно, - підморгнув Оррі, - Азіль згадувала про якусь нічну пиятику... І де ж це ти так набрався, друже?

- Вдома, - пробурчав Елмар. - Азіль пішла гуляти, а ми посиділи, випили... Стоп, а з ким це я вчора пив?

Пролунав ще один вибух реготу, кінь Елмара здригнувся так, що принц-бастард ледь не вилетів з сідла.

- Згадуй, згадуй! - простогнав кавалер Лавріс. - Може, пані привів? Може, вона досі у тебе вдома спить і не розуміє, куди ти подівся?

- Яку ще пані? - сердито огризнувся Елмар. У цього Лавріса всі думки тільки про одне, ні щоб про майбутню битву задуматися! Напхати б його носом в троля хоч раз, щоб усвідомив... - Хіба я з жінкою б всю ніч вино пив? Ні, а дійсно, з ким же я пив?.. Тханкварра!!! - раптом завив він і в розпачі ляснув себе долонею по лобі. Пластинчаста рукавичка дзвінко брязнула про шолому, і в голові у героя задзвеніло. - Я ж зовсім про неї забув!

- Отже, все-таки пані, - зробив висновок кавалер Лавріс.

- Яка пані! - застогнав Елмар, розібравшись нарешті, що за «нова служниця» попалася йому сьогодні в коридорі і чому його весь ранок переслідувало відчуття, ніби він щось не зробив. О боги, сором-то який! Що вона подумає про світ, в якому навіть принци, які отримали королівське виховання, тиняються по будинку в неналежному вигляді і неввічливі з пані, сп'яну забувши, хто перед ними?! - Ну вас всіх в дупу з вашими жінками! Мені король переселенку доручив для адаптації, а я привів її додому, напоїв та забув про неї! Ой, тханкварра... Це ж я на неї натрапив в коридорі... Ще подумав, що це нова служниця...

- І що ти їй сказав? - тут же поцікавився Оррі.

- Не пам'ятаю... Та яка різниця, що я їй сказав, досить того, що я був абсолютно голий!..

- Бідна дівчина! - щасливо закричав Лавріс. - Її серце розбите навіки!

Елмар прикусив язика, проклинаючи свою балакучість, але було вже пізно.

Похід обіцяв бути веселим.

***

- Ну він у тебе!.. - вкотре вигукнула в захваті Ольга, розводячи плечі і стискаючи кулачки, щоб зобразити м'язистого принца. - Ніколи в житті такого чоловіка поблизу не бачила!

- Так, - посміхнулася Азіль, - Елмар гарний... Кажеш, він тебе не впізнав? З похмілля з ним і не те буває.

- Я сама спочатку подумала, що мені все по п'яні приснилося, і не могла зрозуміти, що з нашим гуртожитком, а потім - де я взагалі перебуваю... Виходжу в коридор, прямую на кухню посмалити і бачу - назустріч тупотить здоровенний качок в чому мати народила... Як тобі пробудження?

Дівчата розсміялися і продовжили сніданок. Вони сиділи на кухні, примостившись на підвіконні, щоб не заважати куховарці, поглинали яєчню прямо з пательні і веселилися, згадуючи метушливий ранок.

- А куди він так терміново збирався? Переполохав весь будинок... - запитала Ольга.

- В похід, - пояснила німфа. - Іноді їх викликають не попереджаючи. Це ще нічого, Елмар, принаймні, живе у себе вдома, і його завжди можна знайти на місці. А ось Лавріса, наприклад, вічно доводиться по борделях виловлювати... Що я смішного сказала?

- Ой... - Ольга зігнулася навпіл від реготу. - Я просто уявила собі такий ось крик і гуркіт рано вранці під вікнами борделя, що тільки заснув...

Азіль теж розсміялася:

- А я ось уявила собі, що буде з бідним Елмаром, коли він все згадає.

- Що все?

- Хто ти така і що робиш у нього в будинку. Він завжди так - нап'ється, утне щось, а на ранок в ньому королівське виховання прокидається, і починаються докори сумління. «Ах, як я міг, ах, я ж перший паладин, ах, як же це негідно!», І таке інше. Ось він згадає, що йому король доручив з тобою займатися, а він першим ділом напився і про доручення забув, і як почне перейматись! А потім ще зрозуміє, що кинув тебе напризволяще і навіть слуг не попередив, і совість його зовсім замучить. Вже не знаю, чи пам'ятає він, що нас знайомив, якщо пам'ятає, то ще нічого... А вже коли згадає, що ходив в непотрібному вигляді в присутності пані, та ще з іншого світу, взагалі від сорому згорить.

- Ах, як же це негідно! - вигукнула Ольга, і дівчата знову дружно розреготалися.

Кухарка зиркнула на них з явним несхваленням.

- А що ми будемо робити? - запитала Азіль, коли вони закінчили сніданок і насміялися вдосталь. - Ти не знаєш, як займаються адаптацією переселенців? У мене досвіду в цій справі немає.

- У мене є, - захихотіла Ольга. - Треба сісти в бібліотеці, набрати побільше вина і квасити всю ніч. У всякому разі, Елмар це робить так.

- Я так не вмію, - засміялася німфа. - Я стільки не вип'ю. Напевно, тобі треба щось розповідати? А що, наприклад? Елмар тобі що оповідав?

- Про себе, про королівську родину, про ельфів і про свого кузена... А в загалі про класичну поезію. А ще я його питала про його подвиги, але він був скромним. Може, ти розкажеш?

- Про подвиги... - Азіль відразу якось посерйознішала і озирнулася на куховарку. - Підемо, напевно, дійсно в бібліотеку... А ще краще, в твою кімнату. Ти будеш влаштовуватися, а я тобі щось розповідати.

***

- Доброго ранку, ваша величносте! - У двері кабінету просунулась усміхнена мармизка Жака і повела очима навколо. - Ви зайняті? Я вам буду потрібен?

- Почекай, - коротко кинув король, вказуючи на диван, і знову звернувся до секретаря: - Я прийму його завтра о дев'ятій ранку. Сьогодні не вийде, я всю другу половину дня буду в Департаменті Порядку та Безпеки. Якщо щось термінове, нехай мене шукають у Флавіуса. О десятій вечора прийдеш... ні, у тебе робочий день закінчиться о восьмій, нехай прийде Антрас. Сюди, в кабінет. Треба буде написати кілька листів. І виклич мені зараз скарбника з усіма робочими документами, ми попрацюємо з бюджетом на наступний рік. Рахівницю нехай захопить, а то він подумки складати не вміє, і доводиться по півгодини помилку шукати. Все ясно? Працюй.

Секретар з поклоном відступив від столу, сховав у папку списані аркуші, знову вклонився і пішов.

- Як справи? - запитав король, коли двері зачинилися. - Ти хоч спав сьогодні?

- Трохи, - кивнув Жак. - Коли Тереза ​​пішла.

- Розповів?

- Розповів, - зітхнув Жак.

- Усе?

- Ні. До того місця, як я потрапив в Ортан. Я подумав... що ви...

- Що я буду проти? Я ж сказав - можеш розповідати.

- Про все? Про слонів теж?

Король сумно посміхнувся:

- Що вам всім далися ці слони? Дуже навіть милі слоники, і нічого страшного в них не було... Ти ж розповів їй про хліборізку? І про свою здатність до трансформації? І про свій страх? Адже розповів, не посоромився?

- Розповів. - Жак насупився.

- І як вона відреагувала?

- Їй було мене дуже шкода.

- Так ось, Жаку, якщо вже ти вирішив вдруге просити у мене дозволу... - Король задумливо покрутив у руках олівець. - Ти сам розумієш, що я можу бути проти чогось, але не можеш визначитися, чого саме, ось і згадуєш цих нещасних слонів. Але справа зовсім не в тому, що я хотів би приховати якісь факти своєї біографії. Я не зробив нічого такого, чого варто було б соромитися. Але знаючи тебе... мабуть, одне обмеження повинно бути. Єдине. Якщо після твоєї розповіді твоїй дівчині стане шкода мене, я на тебе дуже ображуся. Тобі зрозумілий хід моїх думок?

- Зрозумілий, - зітхнув Жак. - Але, ваша величносте, ви ставите переді мною нездійсненне завдання. Я не бачу, як це все можна розповісти так, щоб не викликати до вас співчуття. Навіть якщо перерахувати одні факти.

- Не можеш - не розповідай!. Я поставив тебе умову, як ти збираєшся її виконати - твоя справа. Зрештою, нічого страшного не трапиться, якщо Тереза ​​не знатиме про те, як ми з тобою познайомилися. А якщо вже ти твердо маєш намір розповісти, то опусти свої співчутливі коментарі. Немає нічого огиднішого, ніж нещасний король, якого жаліють піддані. Ти зі мною згоден?

- Вам видніше, - знизав плечима Жак.

- Тобто, не згоден. - Король знову сумно посміхнувся. - Я так і думав. Гаразд, з цим закінчимо. Ти зараз в змозі працювати?

- Цілком, - з готовністю відгукнувся Жак. - А що? Треба про щось подумати? Або пожартувати?

- Ні... А хіба я тобі вчора не сказав? Забув, напевно. У нас знову поповнення.

- Ось як... Хто на цей раз?

- Молода дівчина, кінець двадцятого століття, дуже цікава. Тобі сподобається. У неї така ж забавна мова, як і у тебе.

- Щось везе нам на двадцяте, вам не здається? Це вже четверта. А де вона зараз?